| I Можливі заклади

Мал. 25. Схема організації швидкої медичної допомоги великого міста.

/ /

N І І І

-і-

1 1Районна лікарня		іМіська лікарня		1 1 ТРайонна лікарня
)	к				г

ідділення

Відділення

⁴ Швидка медична допомога - це екстрена позалікарняна медична допомога в максимальному обсязі при раптових захворюваннях і при нещасних випадках на місці та під час транспортування до стаціонарів.

Допомога хворим при гострих або загостреннях хронічних хвороб, які знаходяться на амбулаторному обслуговуванні територіальної поліклініки, відноситься до невідкладної медичної допомоги. Вона надається черговим лікарем поліклініки (із кількості лікарського складу поліклініки), який разом із медичною сестрою виїжджає на виклик до хворого для надання екстреної медичної допомоги вдома.

Станція швидкої медичної допомоги (СШМД) згідно з "Положенням про станцію швидкої медичної допомоги" (Наказ міністерства охорони здоров'я України № 175 від 19.06.96 р.) є медичним закладом, що надає цілодобову екстрену медичну допомогу дорослому та дитячому населенню на догоспітальному етапі при нещасних випадках і станах із загрозою життю чи здоров'ю.

Екстрену медичну допомогу вона надає при потребі всім за місцем виклику, при транспортуванні до лікувальних закладів, при безпосередньому звер­ненні, її рівень надання визначається медико-економічними стандартами.

Станція функціонує в режимі цілодобового чергування та готовності до надання екстреної медичної допомоги населенню визначеної території обслу­говування, а в разі виникнення надзвичайних ситуацій - і за її межами.

До інших регіонів України виїзні бригади направляються тільки за наказом місцевого органу управління охорони здоров'я, якому вони підпорядковані.

Станція є складовою частиною системи екстреної медичної допомоги при надзвичайних ситуаціях і забезпечує її функціонування в разі потреби. Для цього станція повинна мати постійний місячний запас медикаментів, пере­в'язувального матеріалу, аварійного медичного майна, носилок, апаратури, ящиків-укладок, наборів для формування додаткових виїзних бригад з метою їх використання на місці та при виїзді в інші регіони в разі надзвичайних ситуацій (катастрофи, аварії, стихійні лиха, масові отруєння та ін.), а також стабільне та автономне енергоживлення, безперебійний провідний та радіоте­лефонний оперативний зв'язок і запасний автотранспорт.

Станція не видає лікарняних листків, не вирішує питань тимчасової, тривалої непрацездатності хворих і потерпілих, не проводить експертиз судово-медичної, алкогольного чи наркотичного сп'яніння, не видає з цього приводу рішень, письмових довідок, не виконує консультативні обстеження та не дає рекомендацій щодо подальшого лікування.

Очолює станцію головний лікар, який несе персональну відповідальність за всі види її діяльності. Станція підпорядкована місцевим органам управління охорони здоров'я, а при входженні до складу об'єднання чи територіального центру екстреної медичної допомоги - їхнім керівникам. Схема управління представлена на малюнку 26.

Головний 1

лікар у

Заступник головного Заступник головного лікаря з

І— лікувальної роботи

лікаря СШМД

Заступник з техніки <— —► Старший лікар

Головний фельдшер Статистичний відділ ^—| |—► Центральна диспетчерська

Зав. спец, службамиПідстанції ^ ' \—► Служба загальної ШМД^

Кардіологічна служба.^ Протишокова служба < Педіатрична служба у Неврологічна служба> Психіатрична служба £ Служба зв'язку -т-

Мал. 26. Схема управління станцією ШМД.

На сучасному етапі розвитку ШМД у зв'язку з організацією об'єднань і лікарень ШМД з потужними стаціонарами, перепрофілізацією не менше 50 % загальнолікарських бригад у бригади інтенсивної терапії змінюється в певній мірі місце самої станції в системі медичного забезпечення. Вона стає початковою ланкою швидкої діагностики, інтенсивної терапії, а при необхідності - оператив­ної та цільової госпіталізації хворих.

Основні завдання станції (відділення) ШМД:

• надання медичної допомоги хворим і постраждалим на місці випадку та під час транспортування до стаціонару в максимально короткий термін після отримання виклику;

• перевезення хворих при потребі екстреної допомоги (за виключенням інфекційних), постраждалих, породіль, недоношених дітей разом із матерями згідно з заявами лікарів і адміністрації лікувально-профілактичних закладів.

Станція забезпечує надання екстреної медичної допомоги при раптових захворю­ваннях, що загрожують життю хворого (гострі порушення діяльності серцево-судинної та центральної нервової системи, органів дихання, черевної порожнини тощо), а також при пологах поза спеціалізованими відділеннями та закладами.

Основні функції станції швидкої медичної допомоги:

• прийом від населення викликів і їх забезпечення;

• надання на догоспітальному етапі згідно з медико-економічними стан­дартами екстреної медичної допомоги хворим і потерпілим;

• перевезення хворих і потерпілих, що потребують медичного супроводу, до стаціонарів лікувально-профілактичних закладів;

• підготовка та направлення виїзних бригад поза межі території обслугову­вання для участі в ліквідації медмо-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій;

• ведення обліку вільних ліжок у стаціонарах лікувально-профілактичних закладів і визначення місць екстреної госпіталізації;

• діагностично-консультативні та довідково-інформаційні послуги насе­ленню телефоном;

• накопичення та оновлення запасів медикаментів, перев'язувального матеріалу, виробів медичного призначення, укладок-наборів тощо для роботи в повсякденних умовах і при виникненні надзвичайних ситуацій;

• забезпечення взаємодії з іншими медичними закладами, правоохорон­ними органами, пожежними частинами, службою екстреної медичної допомоги при надзвичайних ситуаціях, іншими рятувальними та оперативно-ремонтними службами;

• забезпечення спадкоємності та взаємозв'язку з лікувально-профілактич­ними закладами при наданні екстреної медичної допомоги;

• оперативне інформування органів управління охорони здоров'я та інших зацікавлених організацій про нещасні випадки, катастрофи, надзвичайні та інші визначені ситуації тощо.

Залежно від кількості населення, що проживає на території міст і сільських адміністративних районів (наказ МОЗ України № 175 від 19.06.96 р.), чи викликів, станції поділяються на такі категорії:

Категорії	Кількість населення	Кількість викликів
1-а	Від 1 до 2 млн.	75-100 тис.
2-а	Від 501 тис. до 1 млн.	50 - 75 тис
3-тя	Від 201 тис. до 500 тис.	25-50 тис.
4-та	Від 50 тис. до 200 тис.	10-25 тис.
5-та	До 50 тис.	5- 10 тис.

Відповідно до нього формується штатний розклад і апарат управління. При обслуговуванні понад 2 млн. населення чи більше 100 тис. викликів станції відносяться до некатегорійних.

Станції обласних центрів та м. Севастополя є організаційно-методичними закладами для служб відповідних адміністративних територій, тому їх статус підвищується на одну категорію. Республіканським організаційно-методич­ним центром є Київська СШД.

Для надання екстреної медичної допомоги створюються виїзні бригади, кількість і вид яких визначається головним лікарем за потребами, але не менше ніж 0,7 на 10 тисяч населення. Кожна станція (крім IV і V категорій) повинна мати спеціалізовані бригади:

• кардіореанімаційні;

• психіатричні;

• неврологічні;

• інтенсивної терапії та реанімації, в тому числі дитячу реанімаційну.

Для виконання основних завдань і функцій у складі станції створюються такі підрозділи:

504. диспетчерська для прийому звернень і передачі викликів виїзним бригадам;

505. підрозділ обліку вільних ліжок у лікувально-профілактичних закладах і організації регулювання потоку екстреної госпіталізації хворих у межах передбаченої штатної чисельності;

506. консультативно-довідкова служба для інформації населення з невідклад­них медичних питань;

507. підрозділ транспорту з парком санітарних та інших машин;

508. підрозділ медичної статистики;

509. навчальні класи для забезпечення систематичної підготовки медичних працівників і водіїв санітарного автотранспорту з питань надання екстреної допомоги на догоспітальному етапі.

В структурі станції швидкої медичної допомоги є оперативний відділ (диспетчерська), який приймає та забезпечує виклики.

Реєстрація потреб населення та управління бригадами здійснюється за допо­могою достатнього та надійного радіотелефонного зв'язку з позивними "03".

Вся робота оперативного відділу починається з медичного евакуатора. Саме до нього звертається населення з викликом. Медичний евакуатор (диспет­чер) оперативного відділу при відповіді на телефонний дзвінок повинен передусім назвати свій особистий номер, уточнити причину виклику, адресу, прізвище, вік абонента, занести дані до картки виклику з відміткою часу. При будь-яких сумнівах або потребі в консультації він переключає прохача на пульт стар­шого лікаря. Телефонний дзвінок під час цього не переривається, що дозволяє в повному обсязі вирішувати різноманітні ситуації.

Картка виклику передається старшому диспетчеру оперативного відділу для прийняття рішення про направлення бригади з попереднім визначенням її профілю. За телефонним дзвінком лікаря, а також у разі отруєння чи нещасного випадку, відразу визначають наявність місця у відповідній лікарні та переда­ють виклик на виконання диспетчеру.

Якщо на даному напрямку немає вільних бригад, виклик обслуговує бри­гада з найближчої підстанції або старший диспетчер по рації розшукує через оперативний відділ бригаду, яка звільнилася після виконання виклику.

У великих станціях швидкої медичної допомоги призначається диспетчер для надання населенню інформації про час виїзду бригади на виклик.

Після виконання виклику бригада повідомляє диспетчера про надану допо­могу хворим або постраждалим {"доставлений до стаціонару¹¹, "залишений вдома¹¹). При нещасних випадках відомості подаються більш докладні. Вони заносяться в карту виклику та передаються диспетчеру довідкової служби оперативного відділу для наступної інформації міліції, ДАІ та рідних.

Навіть цей схематичний перелік свідчить про напружену цілодобову працю великої кількості людей щодо організації забезпечення найшвидшої медичної допомоги.

Як зазначалось раніше, станція швидкої допомоги займається також транспортуванням хворих і постраждалих за заявками лікарів лікувально­профілактичних закладів, перевезенням породіль. Його забезпечує спеціаль­ний підрозділ, у складі якого є черговий лікар, група медичних евакуаторів для прийому викликів, диспетчери з керування бригадами санітарного транс­порту, фельдшери та водій. Бригади закріплені за підстанціями швидкої медич­ної допомоги.

Роботу середніх медичних працівників на станції швидкої допомоги очо­лює старший фельдшер. Він відповідає за підготовку середнього та молодшого медичного персоналу, здійснює контроль за своєчасним поповненням медика­ментів, заміною використаного оснащення, систематично наглядає за справніс­тю апаратури та навчанням персоналу правильного користування нею.

Перед обов'язковим стажуванням старший фельдшер знайомить нових працівників із характером майбутньої роботи, з оснащенням бригад і машин. Після визначення рівня засвоєння матеріалу та оволодіння практичними навич­ками формуються групи, з якими старший фельдшер і лікарі спеціалізованих бригад проводять цикл занять за спеціальною програмою.

В подальшому один-два рази на місяць старший фельдшер у присутності лікарів спеціалізованих бригад проводить заняття з середнім медичним персона­лом, інформуючи та знайомлячи працівників із новими медикаментами та новими методами реанімації.

Старший фельдшер контролює забезпеченість підрозділів і служб необхідним устаткуванням, апаратурою, виробами медичного призначення та іншим майном.

Він також слідкує за дотриманням санітарно-гігієнічного та протиепідеміч­ного режимів, виконанням правил асептики та антисептики.

Станція швидкої медичної допомоги має право:

• відмовляти населенню в допомозі при необгрунтованому зверненні та передавати виклики при потребі в амбулаторно-поліклінічні заклади;

• направляти виїзні бригади тільки до кордонів осередків ураження, якщо вони становлять загрозу для життя чи здоров'я членів бригади;

• госпіталізувати хворих або потерпілих у найближчий лікувально-профі­лактичний заклад для надання екстреної медичної допомоги незалежно від наявності вільних ліжок, підпорядкованості, форм власності;

• вимагати від лікувально-профілактичних закладів двічі на добу інформації про наявність вільних ліжок;

• при надзвичайних ситуаціях мобілізовувати та направляти в будь-які регіони України працівників для участі в ліквідації медико-санітарних наслідків;

• співпрацювати з державними, недержавними установами при плануванні та проведенні заходів щодо надання екстреної медичної допомоги.

- Основним джерелом фінансування станції швидкої медичної допомоги є місцевий бюджет. Додатковими можуть бути кошти, отримані:

• від установ, організацій і населення за надання платних медичних послуг;

• в результаті господарської діяльності станції, яка не суперечить чинному законодавству та передбачена даним Положенням;

• за орендування та продаж спрацьованого, застарілого та невикористаного майна відповідно до чинного законодавства;

• від приватних осіб, благодійних фондів, організацій тощо;

• бюджетне фінансування, виділене на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій.

Підстанція (пункт) швидкої медичної допомоги - структурний підроз­діл на правах відділення, який забезпечує своєчасну екстрену медичну допо­могу на догоспітальному етапі дорослому та дитячому населенню при загрозливих для життя чи здоров'я станах.

Вона організується на території обслуговування станції швидкої медичної допомоги з урахуванням'.

• 15-хвилинної в міській і 30-хвилинної в сільській місцевості транспортної доступності до меж зони обслуговування;

• чисельності населення;

• наявності та стану транспортних шляхів;

• насичення транспортними підприємствами та сільськогосподарськими комплексами;

• наявності лікувально-профілактичних закладів і матеріальної бази для її розміщення.

Територію обслуговування визначає та при потребі змінює керівництво станції швидкої допомоги.

Очолює та несе відповідальність за всі види діяльності завідуючий підстанцією.

Станція швидкої медичної допомоги згідно з діючими нормативами здійснює планування її роботи, визначає штати, забезпечує кадрами, автотранспортом, апаратурою, устаткуванням, медикаментами тощо.

Диспетчерська підстанції веде прийом викликів від диспетчерської станції швидкої медичної допомоги та забезпечує їх виконання.

Що стосується переліку основних функцій підстанції з надання екстреної медичної допомоги хворим та потерпілим, їх госпіталізації, перевезення поро­діль, новонароджених та інших функцій, то вони докладно наведені в розділі "Основні функції станції швидкої медичної допомоги".

Окрім перерахованих раніше, на підстанцію ШМД покладені функції щодо збирання необхідної інформації про випадки масових уражень і травмування людей, дорожньо-транспортні пригоди, кримінальні та суїцидальні випадки, виявлення хворих із підозрою на карантинні та особливо небезпечні інфекції, СНІД, психічні захворювання, раптову смерть і виявлення факторів, шкідли­вих для здоров'я людей, з інформуванням відповідних органів, служб, установ, закладів, підприємств тощо.

При неспроможності своїми силами та засобами виконати виклики, підстан­ція має право інформувати про це старшого чергового медичного працівника станції ШМД та просити про допомогу.

Підстанція працює в цілодобовому режимі. Зміни чергових бригад прово­дяться як правило о 7 і 19 годинах. З 11-ї до 23-ї години, коли надходить найбільша кількість звернень, додатково працює денна бригада. При наявності в місті декількох підстанцій зміна чергувань не повинна здійснюватись на всіх підстанціях в один і той же час.

Бригада ШМД працює з мінімальною кількістю заїздів на підстанцію, завдяки отриманню викликів з підстанції, центральної диспетчерської під час руху.

З приймальних відділень стаціонарів бригада не транспортує хворих додому. Таке питання може вирішувати виключно старший лікар.

Категорії підстанцій визначаються за кількістю виїзних бригад:

510. категорія - 13 і більше;

511. категорія - від 6 до 12;

512. категорія - від 2 до 5.

Виконання основних завдань і функцій підстанції забезпечують відповідні підрозділи:

• кабінети завідуючого, старших лікаря та фельдшера;

• диспетчерська станція;

• пункт поповнення та комплектації медикаментів, перев'язувального матеріалу, виробів і наборів медичного призначення;

• кімната для зберігання медикаментів, сильнодіючих і наркотичних препаратів;

• приміщення для надання екстреної медичної допомоги при безпосередньому звертанні на підстанцію;

• приміщення для занять із персоналом підстанції;

• кімната відпочинку чергових бригад і водіїв.

Напружена цілодобова праця персоналу підстанції потребує чіткого, повсякденного загального та вибіркового контролю, який здійснюється:

• старшим лікарем ШМД;

• диспетчером центральної диспетчерської ШМД;

• диспетчером підстанції ШМД;

• завідуючим, старшим лікарем підстанції;

Вибірковий періодичний контроль повинен здійснюватись заступником головного лікаря станції ШМД, завідуючим оперативним відділом, старшим лікарем служб.

На станції та підстанціях ведеться облік роботи згідно з формами, затвер­дженими Міністерством охорони здоров'я.

До основних облікових документів належать:

• книга запису амбулаторних хворих (ф. 074-о)\

• журнал запису викликів ШМД (ф. 109-о);

• карти виклику ШМД (ф. 110-о)\

• журнал відривних талонів супроводжувальних листів ШМД (ф. 114-о)\

• щоденник роботи ШМД (ф. 115-о).

Виїзна бригада швидкої медичної допомоги - основна функціональна одиниця станції, яка надає цілодобово екстрену допомогу на догоспітальному етапі дорослому та дитячому населенню при загрозливих життю та здоров'ю станах. Режим її роботи залежить від кількості викликів. За призначенням бригади поділяються на:

• загальнопрофільні;

• спеціалізовані;

• перевізні.

Кожна станція (крім станцій IV і V категорій) повинні мати спеціалізовані кардіоревматологічні, неврологічні, психіатричні бригади та бригади ін­тенсивної терапії та реанімації, в тому числі дитячу реанімацію.

Загальна кількість виїзних бригад ШМД на початок 1999 р. по Україні складала 3477 або 0,69 на 10 тис. населення. Серед них 12,4 % чи 431 бригада були спеціалізованими.

З 1993 по 1998 рр. відмічається зменшення загальної кількості виїзних бригад на 17,23 %. Зменшилась кількість спеціалізованих бригад на 5,06 %, хоча питома вага їх серед загальної кількості бригад за цей період поступово зростає, що свідчить про поширеність спеціалізованих видів швидкої медичної допомоги населенню (табл. 11).

Таблиця 11

Загальна кількість і питома вага окремих видів виїзних бригад ШМД України в 1993, 1997, 1998 рр.

	Виїзні бригади
Найменування бригад	1993 рік		1997 рік			1998 рік
	абсолютна кількість	%	абсолютна кількість	%	абсолютна кількість		%
Загальна кількість бригад	4201,0	100,0	3555,0	100,0	3477,3		100,0
У тому числі:	1390,5	33,1	1048,5	29,49	1026,5		29,52
Лікарські загально-про-
фільні для надання
допомоги дорослим
Лікарські загально-про-	184,0	4,38	155,0	4,36	152,0		4,37
фільні для надання
допомоги дітям
Фельдшерські	2172,0	51,7	1917,5	53,94	1867,5		53,71
спеціалізовані (всього)	454,5	10,82	434,0	12,21	431,5		12,41
В тому числі:	175,5	4,18	159,0	4,47	162,0		4,66
Кардіологічні
Неврологічні	35,0	0,83	36,0	1,01	35,0		1,01
Інтенсивної терапії	144,5	3,44	147,0	4,14	145,0		4,17
Психіатричні	55,0	1,34	—	—	50,5		1,45
Анестезіолого-реаніма-	43,5	1,04	37,5	1,05	39,0		1,12
ційні

Розташовуються ці бригади на станції, підстанції чи пункті швидкої медич­ної допомоги; при необхідності вони можуть бути переміщені на іншу територію обслуговування чи за межі діяльності станції.

Підпорядкована диспетчеру та старшому черговому станції бригада за їх наказом виїжджає на виклик протягом 2-х хвилин після його отримання й повинна приступити до надання допомоги через 15 хв і ЗО хв відповідно в міській і сільській місцевості.

Члени бригади забезпечуються форменим одягом, посвідченням, засобами індивідуального та медичного захисту на випадок роботи в несприятливих або шкідливих умовах.

Лікар швидкої медичної допомоги повинен вміти швидко орієнтуватися за будь-яких обставин, точно ставити діагноз, приймати вірне рішення, бо від цього залежить подальша доля людини.

При бажанні працювати на станції швидкої допомоги, незалежно від фаху та кваліфікації він повинен пройти стажування в найдосвідченіших спеціалістів загального профілю, ознайомитись із роботою спеціалізованих бригад, різнома­нітною апаратурою, методами діагностики та надання допомоги на догоспіталь-ному етапі, прослухати цикл лекцій з діагностики та терапії ургентних захво­рювань. За результатами іспиту після закінчення стажування медична рада станції допускає його до самостійної роботи.

Практичні навички, якими повинен володіти лікар виїзної бригади:

• непрямий масаж серця;

• трахеотомія;

• аспірація рідини з дихальних шляхів;

• штучна вентиляція легень та інгаляція кисню;

• наркоз із використанням закису азоту;

• внутрішньосерцеві ін'єкції;

• дефібриляція серця;

• внутрішньовенне струминне та крапельне впорскування;

• накладення шин і пов'язок;

• промивання шлунка;

• катетеризація сечового міхура;

• приймання пологів;

• зняття та розшифрування ЕКГ.

Основні функції бригади:

• встановлення діагнозу та визначення стану пацієнта;

• екстрена допомога потерпілим;

• екстрена госпіталізація;

• перевезення до стаціонару хворих і потерпілих, що потребують медичного супроводу;

• зв'язок із диспетчером станції, іншими бригадами, працівниками медичних закладів, міліцією, ДАІ, пожежними частинами, рятувальними службами тощо;

• звіт про використання медикаментів і інших засобів, їх своєчасне попов­нення та обмін;

• екстрена консультативна допомога бригадам і іншим медичним працівни­кам за місцем виклику;

• письмова інформація хворого про надану медикаментозну допомогу;

• сортування та екстрена профільна допомога при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

• спеціалізована медична допомога при транспортуванні хворих або потерпілих до медичних закладів.

Виїзди кардіологічних і неврологічних бригад здійснюються, як правило, за викликом медичного працівника (винятком є виклики вуличні, в установи, організації, громадські місця, ліквідація медичних наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха).

Бригада має право:

• викликати інші виїзні бригади в разі виникнення труднощів і потреби надання допомоги великій кількості людей;

• госпіталізувати потерпілого чи хворого в разі загрози його життю до найближчого лікувально-профілактичного закладу;

• отримати консультацію старшого медичного працівника зміни, інших фахівців;

• отримати інформацію та вказівки щодо місця госпіталізації.

Лікарня швидкої медичної допомоги - це лікувально-профілактичний заклад, призначений для цілодобового надання стаціонарної екстреної допомоги населенню при гострих захворюваннях, травмах, нещасних випадках, отруєн­нях у повсякденних умовах і надзвичайних ситуаціях.

Вона може організовуватись в обласних центрах і містах із населенням не менше 300 тисяч за встановленим порядком і функціонувати як самостійний заклад або входити до складу об'єднання швидкої медичної допомоги.

Основні завдання лікарні ШМД:

• цілодобова стаціонарна екстрена медична допомога хворим і потерпілим при патологічних станах із загрозою життю, раптовим погіршенням здоров'я та при надзвичайних ситуаціях;

• лікувально-діагностична допомога зазначеним контингентам до кінцевого результату;

• взаємодія з медичними, немедичними закладами та установами при вирішенні питань організації та надання екстреної допомоги;

• участь у розробці прогнозів потреби в допомозі;

• участь у розробці пропозицій щодо удосконалення організаційних форм і методів діагностики, лікування, профілактики та зниження впливу негативних факторів, що впливають на виникнення раптових захворювань, нещасних випадків тощо;

• організація та проведення заходів щодо підготовки лікарні до роботи в надзвичайних ситуаціях;

• створення постійного запасу для забезпечення сталої роботи лікарні в умовах надзвичайних ситуацій;

• інформування місцевих органів влади та управління охорони здоров'я у випадках масових уражень людей і виявленні хворих із підозрою на особливо небезпечні інфекції.

Основні функції лікарні швидкої допомоги:

• цілодобовий прийом і госпіталізація доставлених бригадами ШМД, іншим транспортом і тих, хто звернувся безпосередньо в приймальне відділення та за направленням лікувально-профілактичних закладів;

• екстрена кваліфікована та спеціалізована медична допомога хворим і потерпілим, медичне сортування потерпілих при їх масовому надходженні до лікарні;

• невідкладний лікарський огляд хворих і потерпілих, що поступили в прий­мальне відділення, їх госпіталізація за показаннями незалежно від наявності вільних місць;

• переведення хворих і потерпілих для подальшого стаціонарного лікуван­ня та реабілітації в інші лікувально-профілактичні заклади міста для забезпе­чення оперативного використання ліжкового фонду.

Основним структурними підрозділами лікарні є:

• приймальне відділення з довідково-інформаційною службою;

• відділення анестезіології та інтенсивної терапії;

• спеціалізовані клінічні відділення, профіль і потужність яких визначаються потребою й місцевими умовами;

• діагностичні відділення та кабінети;

• травмпункт;

^• операційний блок;

• токсикологічне відділення;

• аптека;

• паталогоанатомічне відділення;

• централізована стерилізаційна;

• адміністративно-господарча частина;

• обчислювальний центр;

• організаційно-методичний відділ;

• планово-економічний відділ;

• відділ медичної статистики;

• бухгалтерія;

• інші відділи, відділення та служби відповідно до місцевих потреб. Організаційно-функціональна структура визначається головним лікарем

згідно з потребою, обсягами фінансування та нормативами використання при­бутків госпрозрахункової діяльності.

Лікарня є базою для підготовки та удосконалення працівників з питань організації та надання екстреної медичної допомоги, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.

На її базі можуть створюватись обласні, міські, державні центри з підго­товки відповідних спеціалістів.

Очолює лікарню та несе персональну відповідальність за всі види її діяль­ності головний лікар.

Штати встановлюються управлінням охорони здоров'я згідно зі штатними нормативами міських лікарень і станцій швидкої медичної допомоги.

В наш час система надання швидкої медичної допомоги населенню набула особливої актуальності та має велике соціально-економічне значення. її функ­ції постійно розширюються й ускладнюються в зв'язку з розвитком спеціалізо­ваної екстреної допомоги, поступовим наближенням до контингенту важко­хворих, удосконаленням діагностики, організації та форм роботи, подальшою профілізацією тощо.

За останні 15-20 років у більшості розвинутих країн увага до екстреної медичної допомоги була пов'язана зі зростанням травматизму. Це стало поштов­хом для організації в складі загальних стаціонарів центрів реанімації.

Проблема організації служби ШМД вирішується по-різному. Велика Бри­танія, що має національну систему охорони здоров'я, виділила окремі лікарні у великих містах для прийому постраждалих від нещасних випадків із постій­ним чергуванням бригад травматологів, терапевтів, анестезіологів {Бірмінгем, Ноттінгем).

В Лондоні постраждалих госпіталізують у спеціальні шпиталі, відділення яких мають палати реанімаційної допомоги. Там першу допомогу їм надає середній медичний персонал із наступним переведенням до профільного відділення.

Єдина система відсутня й у Франції. В Парижі, наприклад, екстрену допомогу надають реанімаційні центри, в які виїзні бригади доставляють хворих і постраждалих. У складі бригад в основному працює середній медичний персонал, який має можливість отримати заочну консультацію з центру за радіозв'язком. Є також спеціалізовані центри та лікарні з відділеннями швидкої медичної допомоги.

В Сполучених Штатах Америки створені лікарні швидкої медичної допомоги, спеціалізовані центри при університетських клініках. Надання ме­дичної допомоги, лікування та виклик бригад платні.

Щорічно на земній кулі від нещасних випадків вмирає близько 2 мільйонів чоловік. Тільки дорожньо-транспортні пригоди призводять до каліцтва десятків мільйонів чоловік і смерті понад 300 тисяч. На воді з різних причин щорічно потопає близько 200 суден, при цьому гине понад 150 тисяч чоловік.

Катастрофа - це ситуація, пов'язана з раптовим природним явищем або діями людини, що призводить до численних жертв, які потребують екстре­ної медичної допомоги чи захисту. В таких умовах виникає диспропорція між силами, засобами та методами повсякденної роботи органів і закладів охоро­ни здоров'я з однієї сторони та потребою постраждалих у допомозі з іншої.

Надзвичайна ситуація - це неочікувані, раптові обставини, пов'язані з промисловими аваріями, катастрофами, стихійним та екологічним лихом із притаманними їм невизначеністю, складністю в прийнятті рішень, значними економічними збитками, людськими жертвами. Вони потребують великих людських зусиль, матеріальних витрат і багато часу для їх ліквідації.

Надзвичайна ситуація вимагає нагальної зміни в організації звичного режиму роботи закладів охорони здоров'я, додаткового залучення інших ві­домств, сусідніх адміністративних територій і допомоги державних органів охорони здоров'я.

Кількість санітарних витрат під час катастроф, як правило, перевищує можливості існуючих закладів, а деколи й усіх територіальних медичних служб. Реальна загроза життю доходить у середньому до 25-30 % уражених, при тому, що лише 10 % серед померлих мають несумісні з життям ураження. Інших потрібно та можливо врятовувати.

Ушкодження організму людини під час надзвичайних ситуацій умовно поділяють на хірургічні та терапевтичні. Щодо хірургічної допомоги, то вона необхідна практично при будь-яких катастрофах. Хірургія катастроф відрізняється від повсякденної насамперед напруженістю та тактикою лікуван­ня, пов'язаною з невідповідністю між необхідним і можливим обсягом допомоги.

Важливість такої тактики підтверджується багатим практичним досвідом. Відомо, що з усіх постраждалих хірургічного профілю 20 % потребують невід­кладних втручань за життєвими показаннями, близько 20 % - через 6-8 годин, 40 % можуть лікуватися амбулаторно.

З огляду на неможливість передбачити катастрофу слід все ж пам'ятати про її ймовірність і розробити попередні заходи щодо захисту від неї, організації рятувальних робіт, надання медичної та інших видів допомоги.

В Україні за останні роки поряд із удосконаленням швидкої допомоги, зміцненням її матеріально-технічної бази вирішувались також і організаційні питання ліквідації наслідків катастроф.

Так, на виконання наказу МОЗ У PCP № 209 від 25.12.90 року "Про організацію служби екстреної медичної допомоги у невідкладних ситуа­ціях" була проведена значна робота з реорганізації існуючої системи органів і закладів.

Організовані:

• республіканська служба, до складу якої увійшли центр екстреної медичної допомоги з бригадами постійної готовності; спеціалізовані бригади швидкого реагування й підсилення, станції (відділення) швидкої медичної допомоги;

• Київський регіональний центр екстреної медичної допомоги (реорга­нізована республіканська станція санітарної авіації МОЗ);

• науково-практичне об'єднання "Медицина катастроф" у складі Київського НДІ клінічної та експериментальної хірургії та Київського регіонального центру екстреної медичної допомоги (залишаючи за ними юридичну та фінансову самостійність);

• визначені головні регіональні заклади з окремих проблем надання екстреної медичної допомоги:

а) Київський НДІ травматології та ортопедії МОЗ України;

б) Київський НДІ педіатрії, акушерства та гінекології;

в) спеціалізований регіональний центр з надання медичної допомогинаселенню у випадках виникнення радіаційних аварій на АЕС;

• територіальні центри екстреної медичної допомоги - відділення екстреної та планово-консультативної медичної допомоги обласних лікарень, станції (відділення) швидкої медичної допомоги.

При базових закладах і філіях науково-практичних об'єднань (НПО) "Медицина катастроф¹¹ організовані бригади постійного спорядження з ціло­добовим режимом роботи.

В 1997 р. згідно з Постановою Кабінету Міністрів № 343 в Україні була створена державна служба медицини катастроф. Головною організацією став Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

У ліквідації наслідків катастроф беруть участь різні міністерства та відомства. В розділі наведені лише організаційна структура та функції відповідних закладів Міністерства охорони здоров'я України. Питання організації і тактики різних медичних служб в екстремальних ситуаціях розглядаються в інших підручниках і навчальних посібниках.

Контрольні питання

513. Мотиви та історія створення служби ШМД.

514. Визначення поняття "швидка медична допомога".

515. Організація служби швидкої медичної допомоги у великих містах. Заклади ШМД.

516. Станція швидкої медичної допомоги міста. Категорія, структура, штати.

517. Основні завдання та функції СШМД.

518. Технологія обслуговування виклику швидкою медичною допомогою.

519. Виїзна бригада СШМД. Склад, завдання, функції.

520. Лікарня швидкої медичної допомоги. Структура, штати, завдання та основні функції.

521. Організація швидкої медичної допомоги в сільській місцевості.

10. Медицина катастроф, роль служби швидкої медичної допомоги в ліквідаціїнаслідків надзвичайних ситуацій.