Прогноз чисельності населення віком понад 65 років в Україні

Рік	Населення
2000	5 788 485
2005	6 089 889
2010	5 304 884
2015	5 001 438

Середня очікувана тривалість життя в Україні в 1997 році становила 67,8 років (для чоловіків - 62,3, жінок - 73,2 роки). Вищі показники були зареєстровані в містах, максимальні в Львівській, Тернопільській, Івано-Фран­ківській областях.

Постаріння характеризують також показниками демографічного наванта­ження, що залежать від міграції та статевого складу населення регіонів (див. підрозділ "Медико-соціальні особливості демографічних процесів").

Здоров'я ЛПСВ характеризують такі показники:

• смертність;

• захворюваність;

• інвалідність;

• спеціальні показники.

Смертність ЛПСВ - це кількість померлих за рік жінок і чоловіків старших 55-ти й 60-ти років на 1000 відповідного населення (табл. 13, табл. 14). Рівень смертності ЛПСВ вищий, ніж у всього населення, та підвищується зі збільшенням віку, особливо після 75 років. Для 85-літніх і старших період прийдешнього життя становить 3-5 років і практично все покоління вимирає до 90 років. Вікові максимуми інтенсивності смертності ЛПСВ становлять 70-75, 81-85, 91-95 років. Різниця інтенсивності показників різних вікових груп ЛПСВ обумовлює структуру померлих за віком (мал. 27). Основну частку становлять люди 75-90 років; на вік 60-74 роки припадає 24 %; на 75-90-річних - 56 %; на старших 90 років - 20 % померлих.

Усі регіони України відзначаються вищим рівнем смертності ЛПСВ у сільській місцевості (табл. 14). Протягом усього життя смертність чоловіків у 2 рази перевищує жіночу та з віком різниця зменшується до 20 %, майже зовсім зникає після 80 років.

Динаміка незмінна з 1990 по 1995 рр. У 1997 р. спостерігалося деяке зниження показника в усіх вікових групах, серед міського та сільського населення.

Таблиця 13

Смертність населення України в непрацездатному віці, 1992-1997 роки (на 1000 населення)

Вік (років)	Чоловіки				Жінки
	1992	1995	1997	1992		1995	1997
55 і більше				40.4		43,1	41,6
60 і більше	62,0	70,0	66,8	48,2		52,3	51,5
70 і більше	108,3	112,3	103,5	84,5		88,1	82,4
85 і більше	240,4	249,9	234,2	212,4		227,9	217,7

Таблиця 14

Смертність населення України в непрацездатному віці за статтю та місцем проживання, 1990-1997 роки (на 1000 населення)

Рік	Чоловіки 60 років і старше			Жінки 55 років і старше
	Україна	місто	село		Україна	місто	село
1990	58,1	56,6	60,2		45,0	44,3	45,9
1993	65,8	64,9	66,9		42,7	41.3	44,7
1996	68,6	67,7	69,7		42,3	39,9	45,6

Провідні причини смерті людей похилого віку відтворюють загальну струк­туру смертності населення. Перше рангове місце займають хвороби системи кровообігу (ХСК) (більше 70 %), їх питома вага зростає з віком і найбільше в останні два роки життя.

Наступні рангові місця займають новоутворення, травми та отруєння, хвороби органів дихання.

60-74 роки 75-90 років Старші 90 років

Більше половини чоловіків 60-69 років помирає внаслідок ХСК, близько чверті - від новоутворень, кожний десятий - через захворювання органів дихання. У жінок відповідно - 60 %, 20 %, понад 4 %.

Захворюваність населення похилого віку характеризується хронічним комплексним взаємообтяжливим характером патології, частими загост­реннями та ускладненнями основного процесу, атиповим перебігом і тривалим періодом одужання.

За даними комплексних медичних оглядів рівень захворюваності в непраце­здатному віці становить 4295,1 °/₀₀, що в 2,6 раза вище показника за даними звертань за медичною допомогою.

Найбільш поширена серед літніх людей патологія представлена на мал. 28.

До неї належать: хвороби системи кровообігу (ХСК) - 1995,5 °/₀₀; нервової системи та органів чуття (НС) - 578,0 °/₀₀; кістково-м'язової системи та сполучної тканини (KMC) - 523,5 °/₀₀; органів травлення (ОТ) - 479,5 °/ і органів дихання (ОД) - 200,4 °/₀₀.

Структура первинної захворюваності відмінна від структури поширеності хвороб. Перше місце в структурі первинної захворюваності займають хвороби органів дихання, а друге місце - хвороби системи кровообігу.

Дані вибіркового епідеміологічного дослідження, проведеного інститутом геронтології АМН України, дозволили визначити загальні та регіональні роз­біжності в рівнях і структурі захворюваності населення непрацездатного віку за даними звертань і медичних оглядів.

Найнижчий рівень захворюваності відмічається в Житомирській (і 148,0 °/₀₀) і Рівненській (1162,0 °/₀₀) областях, а найвищий - в Одеській області (2120,0 °/₀₀), містах Києві (2467,5 °/₀₀) та Севастополі (2638,9 °/₀₀). Показники рівнів захворюваності за даними звертань і комплексних медичних оглядів зростають з віком в обох статевих групах і особливо в сільській місцевості.

Для міських мешканців різних регіонів суттєвої розбіжності між цими показниками не виявлено; у вікових групах 60-69 і 70-79 років захворюваність у містах відповідно в 2,0-2,4 і в 1,3-2,1 раза вища, ніж у селах. Серед 80-річних і старших цей показник перевищує "середньостатистичний сільський" у 1,6 раза.

Надання медичної допомоги людям старшого віку ускладнює множин­ність патології. Вона обтяжує загальний стан хворого, обумовлює атиповість і довготривалість перебігу захворювань. У всіх регіонах найбільші її показники мають місце у жінок старших 80 років.

Спеціальні показники здоров'я ЛПСВ

При старінні комплексна хронічна патологія, прогресуючи на тлі вікових змін процесів обміну речовин, функціонального стану органів і систем, у першу чергу серцево-судинної, нервової, органів зору та інших, призводить до зниження фізичних можливостей особистості та збільшення залежності від сторонньої допомоги. Тому для оцінки стану здоров я ЛПСВ використовують показники можливостей людини. Найбільш інформативними, що відтворю­ють стан фізичних можливостей ЛПСВ є взаємопов'язані ступінь рухливості (СР) та здатність до самообслуговування (СО).

• Ступінь рухливості - здатність вільно переміщуватись, рухова активність, забезпечує контакти з середовищем, впевненість, добрий настрій, впливає на самопочуття, психічне та фізичне здоров'я.

Виділяють чотири ступені рухливості:

• повна;

• в межах міста (села);

• в межах квартири (хати);

• обмежена ліжком.

• Здатність до самообслуговування (СО) - побутове самозабезпечення без сторонньої допомоги.

З віком, особливо після 80 років, показники більш інтенсивно зменшуються. Таким чином, лише комплексне вивчення показників стану здоров'я дозво­ляє об'єктивно визначити потребу ЛПСВ в амбулаторно-поліклінічній,

стаціонарній медичній допомозі, суспільному нагляді, соціально-побутовому обслуговуванні.

Проблеми організації адекватної медичної та соціальної допомоги ЛПСВ актуальні для багатьох країн світу в зв'язку з тим, що заклади геріатричного профілю - геріатричні відділення при загальних і спеціалізованих лікарнях, стаціонари, інтернати - не спроможні повністю задовольнити їх потреби. Це пов'язане, перш за все, з недостатнім фінансуванням, яким опікується держава, або муніципальним. Благодійні фонди, церкви, громадські організації, медичне страхування теж не покриває всіх витрат.

З огляду на це ВООЗ переорієнтувала свою політику на максимальне забезпечення медичної допомоги ЛПСВ в домашніх умовах, серед рідних, із максимальною соціальною адаптацією та активізацією.

Проблема організації адекватної медичної допомоги ЛПСВ вельми акту­альна для України.

Розвиток системи організації геріатричної допомоги в Україні, розпочатий у 1997 році продовжується.

До обов'язкових закладів належать:

1. Амбулаторно-поліклінічні:

• геріатричний центр;

• геріатрична поліклініка;

• геріатричні кабінети, медично-соціальні відділення.

2. Стаціонарно-замінюючі:

• денна геріатрична лікарня (при НДІ геронтології);

• домашній, денний стаціонар.

3. Стаціонарні заклади:

• геріатричне відділення для довгострокового лікування хронічно хворих;

• геріатрична лікарня;

• пансіонат у системі закладів соціального захисту населення.

4. Геріатрична аптека.

За концепцією розвитку державної геріатричної системи медична допомога літнім людям надається загальними закладами охорони здоров'я та спеціаль­ними геріатричними підрозділами (закладами).

/. Амбулаторно-поліклінічна допомога

Поліклініки забезпечують первинну та спеціалізовану допомогу, лабора­торні, рентгеноскопічні, інші лікувальні та реабілітаційні види обслуговування при пріоритетності активного медичного нагляду за літніми пацієнтами, набли­ження допомоги до місця їх проживання.

Первинною медико-санітарною допомогою літнім людям (в амбулаторних і домашніх умовах, щорічним медичним оглядом, направленням на лікування, організацією стаціонару вдома), соціальними послугами опікується дільничний (сімейний) лікар.

За даними епідеміологічних досліджень, переважна більшість пенсіонерів (81,8 %) - амбулаторні хворі. Зі збільшенням віку росте потреба в амбулаторній допомозі та зменшується кількість звертань до поліклінічних установ. Особливо в сільській місцевості мешканці в більшості випадків звертаються до поліклініки 1 раз на рік або жодного разу.

Низькі показники звертань сільського населення літнього віку до дільничної амбулаторії обумовлені зниженням їх фізичних можливостей, віддаленістю медичних закладів від місця проживання, недосконалістю транспортного зв'язку.

Найбільша кількість відвідувань поліклініки припадає на вересень-грудень і березень-травень. У "холодні" місяці року ожеледиця в поєднанні зі зниже­ними фізичними можливостями заважає старим людям добиратися до поліклі­ніки, а влітку пенсіонери працюють на присадибних ділянках.

Більшість чоловіків звертається за допомогою в разі виникнення гострих станів, для проходження медоглядів, отримання рецептів. У першу чергу це стосується інвалідів війни. Жінкам більш притаманна профілактична спрямова­ність медичної допомоги.

Структура звертань міського та сільського населення за медичною допомо­гою має розбіжності за винятком таких: з метою виписки рецептів - друге (відповідно 23,7 % і 28,1 %), профілактичного обстеження та отримання порад - четверте (12,7 % і 15,0 %) і лабораторного обстеження - п'яте місця (3,9 % і 7,6 %). Звертання з приводу диспансерного нагляду та з'ясування причин скарг на здоров'я та загострення хвороб посідають перше й третє місця серед міського та міняються між собою серед сільського населення. Більша питома вага звертань у сільській місцевості з приводу загострень хвороб, консультацій і отримання порад лікаря свідчать про необхідність посилення диспансерного нагляду за пацієнтами літнього віку.

Оскільки реальні терміни обстеження літніх людей потребують у 2,0-3,7 раза більше часу, виникає необхідність у перегляді робочого навантаження при плануванні діяльності амбулаторної служби в демографічно "старих" районах обслуговування.

2. Медична допомога в домашніх умовах

Цей вид допомоги передбачає розширення обсягу діяльності середнього медичного персоналу, в ідеалі патронажної геріатричної сестри.

На сучасному етапі стаціонар вдома організовує та обслуговує дільнична терапевтична бригада (дільничний терапевт і медичні сестри). Більш раціональ­ним є створення в поліклініках спеціалізованих бригад і медико-соціальних відділень проведення патронажу та лікування одиноких літніх людей при втраті ними здатності до самообслуговування із запрошенням сестер милосердя Червоного Хреста та працівників відділень надомного соціального обслу­говування.

Організація адекватної домашньої медичної допомоги є однією з найгострі-ших проблем сьогодення. Потреба в ній визначається насамперед руховою обмеженістю, нездатністю до самообслуговування та самотністю хворого. Темпи розвитку потреб зростають, але не мають відповідного забезпечення.

Літні люди в три рази частіше викликають додому дільничного терапевта й в 3-5 разів - швидку та невідкладну медичну допомогу. Серед усього дорос­лого населення, яке протягом року потребує медичної допомоги вдома та звертається за нею, частка літніх людей становить від 85,3 % у сільських поселеннях до 53,2 % у містах. їх активно відвідують переважно дільничні терапевти чи фельдшери ФАПів.

З віком збільшується частка осіб, які користуються медичною допомогою виключно вдома: від 19,3 % серед населення 60-80 років до 89,6 % - після 80 років.

На частоту звертань літніх пацієнтів за надомною медичною допомо­гою впливає організація соціально-побутової та психологічної підтримки з боку інших осіб. Старі люди, які мають сім'ю, чи обслуговуються вдома соціальними працівниками, звертаються за надомною медичною допомогою рідше, ніж ті, які потребують сторонньої допомоги, але не отримують її. За останні роки в 3-4 рази зросли показники фактичних відвідувань самотніх літніх пацієнтів вдома середнім персоналом дільниць, товариствами Червоного Хреста, працівниками територіальних соціальних центрів, громадських і доброчинних організацій.

Систему організації надомного медичного обслуговування доцільно розвивати за такими напрямками:

• активне спостереження дільничними терапевтами за станом здоров'я людей похилого віку з чітко встановленою періодичністю;

• лікувально-консультативні відвідини спеціалістами поліклініки;

• розгортання "домашніх стаціонарів" у гострому періоді захворювання;

• розгортання "реабілітаційних надомних стаціонарів" для відновлюваль-ного лікування пацієнтів;

• довготривала медико-соціальна реабілітація;

• швидка медична допомога.

3. Стаціонарна допомога

Стаціонарне лікування літніх хворих проводиться мережею багатопрофіль-них і спеціалізованих лікарень.

Стаціонарна медична допомога є важливою ланкою в системі лікувально-профілактичного обслуговування населення непрацездатного віку. Серед усіх госпіталізованих до територіальних стаціонарних медичних закладів на їх частку припадає в середньому 32,3 %. Найбільша частка пацієнтів 60 років і старших лікується в кардіологічних (58,4 %), терапевтичних (30,5 %), неврологічних (29,6 %), офтальмологічних (22,8 %) і гастроентерологічних (15,2 %) відділеннях. Переважна більшість (81,2 %) має комплексну хронічну патологію. Середня кількість хвороб (головна та супутня патологія разом) на одну госпіталізовану людину похилого віку становить 5,2.

Загальний рівень госпіталізації літніх хворих у сільській місцевості ниж­чий, ніж у містах. Для чоловіків він у 1,6-1,9 раза вищий, ніж для жінок.

Вікова структура госпіталізованих літніх пацієнтів співпадає з загальною віковою структурою - співвідношення кількості пацієнтів 60-69, 70-79, 80 ро­ків і старших становить 6,1:2,8:1,0.

Рівень госпіталізації в старечому віці падає в 1,2 раза порівняно з 60-74-річними (з 201,4 % до 167,8 %).

Найбільший відсоток госпіталізованих у місті становлять хворі 60-69 років.

Ургентна госпіталізація літніх людей становить 28,5 % випадків і значною мірою пов'язана з їх запізнілим звертанням. У структурі госпіталізова­них на частку хвороб системи кровообігу, органів дихання, травлення, нервових та онкологічних припадає 87,7 %.

На тривалість перебування в стаціонарі впливає низка чинників: нозологічна форма, вік, порядок госпіталізації, супутні діагнози, соціальне становище.

Середній необхідний термін перебування на стаціонарному лікуванні кардіологічних хворих літнього віку становить 28 днів, фактичний - на 50 % коротший, що сприяє посиленню хронізації процесів і повторній госпіталізації. Разом із тим, скорочення термінів стаціонарного лікування необхідне й можливе. Адже в гострому періоді захворювання воно є достатнім протягом 8-15 днів із наступним доліковуванням, якого потребують 87,1 % виписаних, у денних стаціонарах, домашніх умовах, відділеннях довготривалого лікування.

Рекомендована Українським НДІ кардіології ім. М.Д. Стражеска схема лікування людей похилого та старечого віку (на прикладі кардіологічних хворих) - інтенсивне стаціонарне лікування протягом 15 днів плюс долікову­вання в денному, надомному стаціонарах або відділенні довготривалого лікуван­ня протягом 14 днів. Вартість лікування за такою схемою на 26,3 % нижча від суто стаціонарного.

4. Реабілітаційна допомога

Ефективність функціонування геріатричних служб залежить від їх реабілі­таційної спрямованості. Для літніх людей необхідна мережа реабілітаційних закладів, герореабілітаційних відділень у поліклініках, стаціонарах, територі­альних центрах соціального обслуговування.

5. Психіатрична допомога

За прогнозами потреба в ній буде зростати. Люди похилого віку з психо­патологією повинні лікуватися в геріатричних відділеннях лікарень загального типу, денних психореабілітаційних стаціонарах служб медичної допомоги. Програма їх лікування повинна бути спрямована на гальмування темпів інвалідизації, тренування пам'яті та основ самообслуговування.

6. Висококваліфікована консультативна допомога

Надається на всіх етапах медичного обслуговування - від лікарів-спеціа-лістів до вчених НДІ МОЗ України та АМН України.

Інститут геронтології вивчає процеси старіння та особливості лікування, надає висококваліфіковану, спеціалізовану, консультативно-лікувальну допомогу літнім людям. На базі цього закладу функціонує консультативна геріатрична поліклініка, денний стаціонар і клінічні відділення, а також відповід­на кафедра Академії післядипломної підготовки лікарів.

7. Соціальне обслуговування

Надається відповідними територіальними центрами, відділами надомного соціального обслуговування, будинками милосердя, інтернатами, денними геріатричними відділеннями. Найбільш перспективною формою є спеціалізовані будинки для одиноких пенсіонерів із комплексом соціально-побутових послуг і цілодобовою медичною допомогою.

Потреби в медико-санітарній допомозі

Госпіталізації в геріатричні лікарні (відділення), відділення (палати) довго­строкового перебування потребують, у середньому, 4,2 % міського та 8,4 % сільського населення.

Короткочасне лікування (до 2 тижнів), або проведення реабілітації в домаш­ніх умовах, денному стаціонарі при амбулаторно-поліклінічних відділеннях необхідне відповідно 10,5 % та 6,3 %.

Активного медичного спостереження з проведенням періодичних (1-2 рази протягом року) курсів лікувально-відновлювальної терапії в денних стаціонарах, реабілітаційних відділеннях районних поліклінік, сільських амбулаторіях або ФАПах потребують 41,5 % міського та 39,5 % ЛПСВ сільського населення.

Періодичного спостереження, щорічного комплексного медичного обсте­ження та профілактичної реабілітації потребують відповідно 43,8 % і 45,5 %.

Зростання потреб літнього населення в загальній і спеціалізованій допо­мозі, звичайно, потребує додаткового фінансування галузі, а отже підвищення відсотка витрат на охорону здоров'я від ВВП (розділ 4).

Генеральна асамблея ООН у 1992 р., усвідомлюючи вплив процесу поста­ріння на соціальне, економічне, культурне життя в майбутньому столітті, прийняла Декларацію з закликом до міжнародної спільноти знайти вкрай необхідні ресурси в зв'язку з настанням демографічної зрілості людства.

Міжнародному плану дій з проблем постаріння сприятиме:

• поширення Принципів Організації Об'єднаних Націй на літніх людей;

• надання належної уваги питанням постаріння населення в програмах ООН і компетентних організацій (із належним забезпеченням ресурсами шляхом їх перерозподілу);

• сприяння внутрішньо- та міжрегіональному співробітництву для реалізації програм;

• розвиток національних стратегій і програм в інтересах людей похилого віку, співробітництво між державними та недержавними організаціями щодо первинної медико-санітарної допомоги, пропаганди здорового способу життя, реалізації програм самодопомоги, підготовки всього населення до життя в похилому віці.

На міжнародному рівні (Генеральна асамблея ООН, Всесвітня медична асоціація) прийнята низка документів, що регулюють основні юридичні та правові питання становища літніх людей. Гонконзька декларація (1990 р.), зокрема, присвячена вирішенню проблем стосунків із ними - лікар несе відпо­відальність за психічне та моральне здоров'я цього контингенту. При небезпеці для здоров'я певних сімейних обставин він зобов'язаний повідомити соціальні служби та власноруч зробити все необхідне, виходячи з інтересів ЛПСВ.

Впровадження принципів на міжнародному та національному рівні започат­кував Міжнародний рік людей похилого віку (1999). ВООЗ рекомендує основ­ний акцент зробити на покращанні якості їх життя та його продовженні з попередженням інвалідності.

Основні напрямки покращання стану лікувально-профілактичної допомоги ЛПСВ в Україні.

Відповідно до документів та рекомендацій ВООЗ розроблена "Концепція державної системи геріатричної допомоги населенню". В ній визначені пріо­ритетні напрямки розвитку системи геріатричної допомоги населенню, а саме:

• профілактична спрямованість;

• пріоритетність медичної реабілітаційної допомоги;

• стандартизація та адресність послуг;

• зближення геріатричних послуг і форм сестринського догляду;

• розвиток системи первинної геріатричної допомоги;

• подолання різниці між обсягом і якістю медико-соціальної допомоги літнім людям, що мешкають в місті та селі;

• формування престижу літньої людини в родині та суспільстві. Основним принципом державної допомоги є відповідність між її обсягом і

станом здоров'я.

Розроблено положення про гарантований рівень і обсяг геріатричної допомоги населенню за 4 класами:

531. клас - літні люди, що потребують періодичного медичного спостере­ження та не потребують соціально-побутового обслуговування. їм гарантується медична допомога первинного рівня в амбулаторно-поліклінічних закладах (терапевтична, стоматологічна); вторинного - спеціалізована - 5-6 відвідувань на рік, лікування, протезування, профілактична реабілітація (10-12 днів), лабораторно-діагностичні дослідження (аналіз крові, сечі, флюорографія, УЗД), щорічний медичний огляд вторинного рівня, 1 виклик швидкої медичної допомоги; медичний огляд третинного рівня - лікувально-консультативна спеціалізована допомога; соціальна допомога в закладах соціальної адаптації пенсіонерів.

532. клас - літні люди, що потребують активного медичного спостереження, максимального наближення до медико-соціальчої допомоги за місцем прожи­вання.

533. клас - люди, що мають множинну хронічну патологію та потребують кожен день почасти соціально-побутової допомоги.

4 клас - літні люди, що втратили здатність до самообслуговування та потребують постійної медичної та побутової допомоги, тимчасового або постій­ного перебування в пансіонаті (будинку інтернаті) для пенсіонерів, послуг кімнат медико-соціальної допомоги Товариства Червоного Хреста.

Перспективи розвитку геріатричної допомоги

Сучасний напрямок передбачає переведення всіх пацієнтів старших 60 років на загальне обслуговування, а саме:

• створення фельдшерсько-сестринських бригад і об'єднань для проведення щорічних медичних оглядів, постійного активного спостереження за станом здоров'я, лікування та реабілітації в домашніх умовах;

• розвитку нічних служб домашньої медико-соціальної допомоги;

• організацію хоспісів, "кризових центрів", "гарячих" інформаційно-кон­сультативних ліній екстреного звертання та допомогу волонтерів;

• широке розповсюдження денних центрів культурного відпочинку та медико-соціальної реабілітації;

• герореабілітаційні центри для психічнохворих;

• заклади готельного типу для психічнохворих;

• центри працевлаштування пенсіонерів.

Для одинаків особливо важлива організація геріатричних районних центрів пільгового дієтичного харчування, "домашніх їдалень".

Наказом Президента України № 1347197 від 10.12.1997 року схвалена програма "Здоров'я літніх людей", спрямована на поліпшення їх стану здоров'я та якості життя та розрахована на період до 2002 року. Основними завданнями програми є:

• уповільнення темпів старіння, зупинення спаду тривалості життя в Україні;

• зменшення захворюваності, інвалідності та смертності літніх людей;

• наближення охорони здоров'я, соціального забезпечення та догляду за літніми людьми до європейських стандартів;

• здійснення заходів для підтримки активного способу життя та самообслу­говування літніх людей.

Держава гарантує літнім людям соціальний захист шляхом реалізації права на працю (за професією, трудовими навичками), належні умови для підтримки здоров'я, відповідне медичне обслуговування на рівні сучасних досягнень науки.

Родина є оптимальним середовищем для підтримання фізичного здоров'я та психічного стану літньої людини.

Виконання Програми покладено на відповідні міністерства, відомства, обласні та міські державні адміністрації й передбачає:

• щорічні медичні огляди пенсіонерів;

• розробку та впровадження програми реабілітації хворих на коронарну та екстрапірамідну недостатність, судинну патологію головного мозку, хронічні захворювання легень і опорно-рухового апарату;

• створення при поліклініках медико-соціальних відділень для обслугову­вання ветеранів війни, інвалідів і непрацездатних літніх людей;

• організацію при багатопрофільних лікарнях відділень сестринського догляду; обласних центрах і м. Києві та Севастополі лікарень для хворих на термінальній стадії (хоспіси), мережі амбулаторій у сільських населених пунктах для наближення первинної медико-санітарної допомоги до місць проживання літніх людей;

• забезпечення кардіостимуляторами, ендопротезами суглобів вітчизня­ного виробництва, ліжками та засобами догляду, спеціальними лікарськими формами для геріатричних пацієнтів обласних і районних лікарень.

Розроблені заходи щодо поліпшення умов життя, харчування та соціаль­ного захисту літніх людей. Зокрема, передбачається забезпечити комфортність їх пересування на транспорті, відновити діяльність фізкультурно-оздоровчих закладів, вдосконалити мережу територіальних центрів соціального обслугову­вання та відділень соціальної надомної допомоги, створити при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях спеціальні комісії у справах літніх людей. Запропо­новано також вирішити питання щодо забезпечення окулярами та слуховими апаратами, стоматологічним протезуванням на пільгових умовах.

Реалізація Програми передбачає співробітництво з відповідними міжнарод­ними товариствами, організаціями, а саме Всесвітньою організацією охорони здоров'я, Міжнародною організацією праці, Організацією ветеранів України та іншими.

Контрольні питання

534. Поняття про постаріння населення, класифікація його ступенів.

535. Постаріння населення в Україні, регіональні особливості, показники.

536. Оцінка стану здоров'я літніх людей, її особливості.

537. Основні тенденції організації геріатричної допомоги в світі та Україні.

538. Основні типи державних закладів, що надають медико-соціальну а ^чпсмогу особам похилого та старечого віку.

539. Лікувально-профілактичні заклади .підрозділи), що надають мє. .т^о-соціальну допомогу літнім людям в Україні.

540. Особливості амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги людям похилого та старечого віку.

541. Перспективи розвитку медичного обслуговування літніх людей у світі та Україні.

542. Програма "Здоров'я літніх людей" (1997 р.).

Розділ 7. МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ