Еймеріоз великої рогатої худоби

— захворювання молодняка від 3—6-тижневого віку до одного року. Спричинюють його найпростіші з роду Eimeria. Хворіють також тварини старших груп, а іноді й дорослі. При цьому спостерігаються загальне пригнічення, анемія слизових оболонок, пронос з домішками слизу та крові, схуднення та загибель телят.

Збудниками хвороби є більш як десять видів еймерій, що локалізуються в епітеліальних клітинах тонких та товстих кишок. Основні збудники еймеріозу великої рогатої худоби — Е. ziierni, Е. smithi, Е. zurnabadensis, Е. bovis, Е. cylindrica, Е. ellipsoidalis.

Епізоотологічні дані.

Інвазія дуже поширена. Хвороба перебігає ензоотично, викликаючи велику загибель тварин. Найбільш сприйнятливі до еймеріозу телята від двох до шести місяців, тяжко хворіє молодняк до двох років при переведенні його із стійлового утримання,на пасовищне й від пасовищного до стійлового. Навесні найчастіше хворіють телята 5—6-місячного, а восени — старшого віку. Джерелом інвазії є хворі телята й паразитоносії.

Клінічні ознаки.

Інкубаційний період 10—20 днів. Захворювання перебігає гостро, підгостро або хронічно. При гострому перебігу тварини пригнічені. На 2—3-й день захворювання фекалії стають рідкими, потім з'являється пронос з домішками слизу та крові, температура тіла підвищується до 40—41 °С. З часом стан хворих тварин погіршується. Слизові оболонки анемічні, розвивається значне виснаження і пронос. Температура тіла знижується до 36—35 °С й тварини гинуть.

При підгострому перебігу загальне пригнічення менше виражене, телята лежать, апетит знижений. На 7—8-й день захворювання з'являється пронос (некривавий).

Найчастіше реєструють хронічний перебіг інвазії. Тварини виснажені. Періодично з'являється пронос, тварини худнуть. Хвороба часто ускладнюється іншими інфекціями.

Патологоанатомічні зміни.

Трупи виснажені. Слизові оболонки анемічні. Анус відкритий, його слизова оболонка набрякла, гіперемійована, з крововиливами. В черевній порожнині рідина солом'яного кольору. Мезентеріальні лімфатичні вузли набряклі, збільшені, на розрізі соковиті. Слизова оболонка товстих і тонких кишок набрякла, потовщена, гіперемійована, з точковими та смугастими крововиливами. Вміст кишок темно-коричневого або червоного кольору.

Діагностика.

Діагноз ставлять на підставі комплексних досліджень з урахуванням епізоотологічних даних, клінічних ознак, патологоанатомічних змін і мікроскопічних досліджень екскрементів за методом Фюллеборна або Дарлінга.

Еймеріоз слід відрізняти від паратуберкульозу великої рогатої худоби, яким хворіють жуйні у віці 3—5 років протягом року, перебіг хвороби повільний (1—2 роки), кривавий пронос відсутній, слизова оболонка тонких кишок потовщена у 3—20 разів.

Лікування та профілактика.

Хворих тварин ізолюють. Для лікування телят, хворих на еймеріоз, рекомендується норсульфазол, сульфадимезин, сульфадиметоксин, сульфамонометоксин, сульфапіридазин.

Сульфаніламідні препарати дають у дозі 50—100 мг на 1 кг маси тіла протягом двох 4-денних курсів з інтервалом три дня. Застосовують також ампроліум в дозі 20—50 мг, ампролмікс — 20—40, кокцидіовіт — 20—40, клопидол — 20, хімкокцид — 7—30— 40, фармкокцид — 30—40 мг на 1 кг маси тіла та інші препарати. Висока ефективність при еймеріозі телят спостерігається при комбінованому використанні кокцидіостатиків і антибіотиків. Хворим телятам призначають сульфадимезин або норсульфазол у дозі 3— 4 г на голову три рази на день протягом 3—4 днів, потім три дні лівоміцетин або тетрациклін у дозі 20 мг на 1 кг маси тіла і в кінці сульфадимезин три рази на день по 2—3 г на тварину. У неблагополучних щодо еймеріозу скотарських господарствах проводять комплексну хіміопрофілактику кокцидіостатиками, починаючи її з 2—3-тижневого віку молодняка. З профілактичною метою кокцидіостатики застосовують у менших дозах, ніж при лікуванні.

Необхідно також дотримувати ветеринарно-санітарних правил при стійловому та пасовищному утриманні телят, періодично проводити дезинвазію об'єктів зовнішнього середовища на фермах (гарячим 2%-ним розчином їдкого лугу).