Епізоотологічні дані.

Захворювання реєструють у будь-яку пору року. Хворіє саркоцистозом молодняк з 3—6-місячного віку. З віком інтенсивність і екстенсивність інвазії зростає. У деяких випадках до 100 % великої рогатої худоби може бути інвазовано збудниками саркоцистозу. Для сільськогосподарських тварин більш патогенними є види саркоспоридій собак (S. bovicanis, Б. ovicanis, Б. suicanis) порівняно із саркоспорндіями котів (S.bovifelis, S. ovifelis, S. suifelis). Як джерело інвазії певну роль можуть відігравати дикі дефінітивні живителі: вовки, єноти, лисиці.

Імунітет вивчений недостатньо. Зараження тварин саркоцистами одного й того ж виду може відбуватися багато разів. Внаслідок цього у їх організмі утворюються антитіла, які виявляють за допомогою серологічних реакцій.

Патогенез.

Внаслідок паразитування саркоцист в організмі тварин виникають запальні процеси й порушується кровообіг. З'являються масові крововиливи і як наслідок — анемія. Збудники хвороби виділяють токсичні речовини, які призводять до порушення біохімічних процесів, обміну речовин в організмі. Розмноження паразитів у м'язах спричиняє алергію. Порушується робота серця, нирок, кишечника.

Клінічні ознаки.

Саркоцистоз клінічно має переважно хронічний перебіг, рідко — підгострий або гострий. Клінічні ознаки хвороби нехарактерні. Вони залежать від виду збудника та інтенсивності інвазії. У хворих тварин спостерігаються загальна слабість, підвищення температури тіла, зниження надоїв та апетиту, анемія слизових оболонок, аборти, виснаження. Важливими ознаками можуть бути тремор м'язів та обмеженість рухів. Випадки загибелі тварин спостерігаються рідко. У м'ясоїдних клінічні ознаки хвороби, як правило, не спостерігаються.

Патологоанатомічні зміни.

При високій інтенсивності інвазії труп виснажений, у підшкірній клітковині, скелетних і серцевих м'язах — масові крововиливи, слизові оболонки шлунково-кишкового тракту катарально запалені. В черевній і грудній порожнинах— кров'яниста рідина, лімфатичні вузли збільшені. Спостерігається набряк та гіперемія легень. У м'язах стравоходу й діафрагми, скелетних і серцевих м'язах неозброєним оком можна виявити великі цисти білого або жовтого кольору.

Діагностика.

Діагноз за життя тварин поставити важко. Можна застосовувати серологічні методи діагностики, в деяких випадках ураховують клінічні ознаки хвороби. Наявність ооцист та спороцист в організмі дефінітивних живителів встановлюють дослідженням фекалій методом флотації за Фюллеборном або Дарлінгом. Вирішальне значення має посмертний діагноз. При розтині трупів і ветеринарно-санітарній експертизі туш сільськогосподарських тварин цисти збудників хвороби знаходять у м'язах стравоходу, язика, серця, діафрагми, очеревини, а також у скелетній мускулатурі. Для виявлення мікроцист з уражених органів роблять зрізи м'язових волокон величиною в рисове зерно і компресорним методом переглядають їх під мікроскопом при малому та середньому збільшеннях. Попередньо зрізи фарбують фарбою Гімза за методом Романовського, розчинами метиленового синього, генціанвіолету або азуреозином. Саркоцисти фарбуються у голубий або темно-синій колір. Можна застосовувати люмінесцентнийметод діагностики саркоцистозу. Внаслідок дії ультрафіолетових променів збудники хвороби в темноті флуоресціюють оранжевим кольором. Тушу оглядають в темному приміщенні за допомогою малогабаритного освітлювача (люмінескопа), в якому джерелом ультрафіолетових променів є ртутно-кварцова лампа.

Саркоцистоз потрібно відрізняти від трихінельозу свиней і цистицеркозу великої рогатої худоби. Навколо спірально закрученої личинки трихінели у м'язах формується капсула лимоноподібної форми, розміри якої не перевищують 0,68 мм в довжину і 0,37 мм — у ширину. У цистицерків через оболонку напівпрозорого міхурця, наповненого рідиною, можна побачити один сколекс. їх розміри: довжина — від 5 до 9 мм, ширина — 3—6 мм.

Лікування не розроблене. Експериментальним шляхом одержані позитивні результати при застосуванні жуйним тваринам імпортних хіміопрепаратів ампроліуму та лактату галофугінону (стеноролу).