Патологоанатомічні зміни.

Трупи виснажені, в місцях проникнення личинок на шкірі масові крововиливи. В легенях знаходять ознаки бронхіту, пневмонії та плевриту. Слизова оболонка шлунка та тонкого кишечника набрякла, зібрана в складки, стінки потовщені, на ній можуть бути ерозії та язви, на поверхні — густий слиз.

Діагностика.

Прижиттєвий діагноз встановлюють при виявленні яєць гельмінтів за методом Фюллеборна або Дарлінга. Проби досліджують влітку не пізніше 5—6 год, взимку 10—12 год після їх відбирання. Фекалії, які пролежали тривалий час, досліджують за методом Бермана-Орлова з метою виявлення личинок стронгілоїдесів.

Посмертно діагноз встановлюють на підставі виявлення гельмінтів у зскрібках із слизової оболонки кишечника.

Лікування.

Для дегельмінтизації застосовують: нілверм та його лікарську форму тетрамізол гранулят 20 %-ний, препарати фенбендазолу (панакур, фенкур, сіпкур, бровадазол), фебантел (ринтал), мебенвет гранулят 10 %-ний, лівомізол, вальбазен, івомек та ін.

Нілверм (тетрамізол) призначають вівцям, козам, великій рогатій худобі, свиням з лікувальною та профілактичною метою у дозі 10—15 мг/кг маси тіла тварини одноразово підшкірно в формі 5—10 %-ного водного розчину або всередину індивідуально за діючою речовиною в суміші з кормом.

Препарати фенбендазолу призначають всередину в дозі 0,01 г/кг і мебенвету гранулят — 0,008 г/кг маси тіла тварини за діючою речовиною одноразово з кормом індивідуально або груповим методом. Фебантел (ринтал) вводять перорально в дозах за діючою речовиною: великій рогатій худобі — 7,5 мг/кг, вівцям — 10 мг/кг і свиням 5 мг/кг маси тіла з кормом.

Лівомізол призначають підшкірно телятам по 5 мл/50 кг, поросятам 1 мл/10 кг маси тіла тварини і ягнятам масою до 15 кг — 1 мл, від 15 до 25 кг—2 мл, вівцям — 3—5 мл. Вальбазен застосовують жуйним: великій рогатій худобі в дозі 7,5 мг альбендазолу на 1 кг, вівцям 5 мг на 1 кг маси тіла всередину одноразово.

Івомек вводять підшкірно одноразово в дозі 0,2 мг на 1 кг маси тіла вівцям, козам і великій рогатій худобі, свиням — 0,3 мг/кг маси тіла.

Профілактика.

Дотримання зоотехнічних правил годівлі та утримання молодняка, своєчасне видалення гною з приміщення і його біотермічне знезараження, регулярна дезинвазія приміщень та вигульних майданчиків, побілка станків і очищення годівниць від залишків корму, водопій чистою водою. Молодняк доцільно утримувати на свіжому повітрі.

Свинарники-маточники, родильні приміщення і предмети догляду за тваринами дезинвазують перед кожним черговим введенням маток.

Вівцематок дегельмінтизують перед постановкою на стійлове утримання. В репродукторних, племінних та репродукторно-відгодівельних господарствах свиноматок і вівцематок обстежують на стронгілоїдоз методом копроскопії у другій половині вагітності і при необхідності дегельмінтизують за місяць до родів. Ягнятам з профілактичною метою щоденно згодовують солефенотіазинову суміш за зоотехнічними нормами. Профілактичну дегельмінтизацію телят проводять у червні. Перший раз свиноматок дегельмінтизують за 15—20 днів до опоросу. В неблагополучних свинарниках станки дезинвазують кожні 10 днів.

Молодняк усіх видів сільськогосподарських тварин піддають гельмінтокопроскопічному дослідженню протягом першого місяця життя і при виявленні заражених тварин дегельмінтизують їх по групах. Лікувальні дегельмінтизації проводять у будь-який час.

Теніоз-цистицеркоз бовісний

Taeniosis Cysticercosis

Загальна інформаціяТеніоз — захворювання людини, яке викликає паразитування в тонкому кишечнику статевозрілої цестоди Taenia saginata (ціп'яка бичачого). Цистоцеркоз бичачий — захворювання великої рогатої худоби, буйволів, яків, зебу, зумовлене паразитуванням личинкової стадії цієї цестоди— Cysticercus bovis з родини Taenidae. Цистицеркоз великої рогатої худоби поширений в Україні й завдає значних збитків м'ясній промисловості у зв'язку з необхідністю ути­лізації яловичих туш, уражених цистицерками.

СимптомиКлінічні ознаки бичачого цистицеркозу вивчені на екс­периментальних телятах, а при природному зараженні вони, як прави­ло, не реєструються.

ДіагнозЦистицеркоз великої рогатої худоби діагностують тільки після забою тварин. Посмертна діагностика грунтується на ретельному огляді розрізів жуйних та інших м'язів, а також серця й виявленні у них живих чи мертвих цистицерків. Згідно з Правилами ветеринарного огляду забійних тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м'яса та м'ясних продуктів (1985) на цистицеркоз оглядають голову й серце. При виявленні цистицерків на розрізах голови і серця роблять додат­ково по два паралельних розрізи шийних м'язів, спинних та ін. Остан­німи роками на м'ясокомбінатах України застосовують люмінесцен­тний метод діагностики. 

Діагностику теніозу проводять, головним чином, методами опиту­вання, копроовоскопії та гельмінтоскопії.

ЛікуванняЄдиний надійний засіб терапії тварин при цистицеркозі— це празиквантел (дронцит), який у дозі 100 мг/кг живої маси дають одноразово або 50 мг/кг—два чи три дні підряд. Одним із найкращих засобів терапії людини при теніозі є фенасал (ніклозамід, йомезан), чи виготовлений на його основі препарат діклосал. Високоефективний антигельмінтик для лікування людини — празиквантел.

ПрофілактикаПрофілактика і заходи боротьби аналогічні описаним при цисти­церкозі свиней.

Збудник хворобиЦіп'як бичачий за будовою нагадує свинячого ціп'яка, але від останнього відрізняється більшими розмірами (до 10 м завдовжки), неозброєним сколексом, дволопатевим яєчником і більшою кількістю бічних гілок, що відходять від поздовжнього стовбура матки у зрілому членику. Яйця й онкосфери бичачого та свинячого ціп'яків мають однакову будову. Личинкова стадія — цистицерк бичачий — це міхурець, який за будовою подібний до збудника цистицеркозу целюлозного.

ЕпізоотологіяЕпізоотична та епідеміологічна ситуації щодо теніозу-цистицеркозу в Україні має тенденцію до послаблення. Екстен­сивність ураження худоби характеризується тисячними частками від­сотка. Теніоз людей частіше реєструється у приміських зонах великих промислових центрів (Дніпропетровськ, Запоріжжя, Київ, Львів, Одеса, Харків). Єдине джерело зараження великої рогатої худоби цистицеркозом — хвора на теніоз людина, яка може роками виділяти в навколишнє середо­вище члеників ціп'яка. Причиною інвазії серед великої рогатої худоби можуть стати тваринники — носії статевозрілих цестод, а також трава, вода, грунт, забруднені члениками бичачого ціп'яка. Для людини — це сира або недостатньо оброблена яловичина. Цистицеркозом здебільшого заражається 2,5—3-місячний молодняк. Яйця ціп'яків досить стійкі проти кліматичних умов. Критичними температурами для них є 60—70 °С. У рідкому гною яйця зберігають життєздатність 71 день, сіні — близько 2 міс, у телятниках — 1,5 року. Цистицерки менш стійкі, ніж яйця, і гинуть через 2—3 тижні після смерті живителя.