Неоаскаридоз

Неоаскаридоз (Neoascarudosis) — гельмінтозне захворювання великої рогатої худоби, збудником якого є нематода Neoascaris vitulorum, родини Anisakidae, підряду Ascaridata, що локалізується у тонкому відділі кишечника, а іноді й у сичузі. Хворіє молодняк великої рогатої худоби, буйволів, зебу у віці від двох тижнів до 4 міс.

Хвороба характеризується розладнанням травлення, появою тимпанії після приймання молока, нервовими явищами (порушення координації руху, судороги, параліч заду), а також симптомами непрохідності кишечника. Неоаскаридоз реєструється переважно в південних і центральних районах України, де він буває причиною тяжкого захворювання телят.

Характеристика збудника.

N. vitulorum — велика жовто-білого кольору з прозорою кутикулою нематода довжиною до 30 см. Ротовий отвір оточений широкими, з вирізкою посередині переднього краю, губами. Характерною морфологічною ознакою є розширення стравоходу в місці переходу його в кишечник. У самців дві рівні спікули. Яйця неоаскарид середнього розміру (0,07—0,09 мм у діаметрі), округлої форми, жовтого кольору, зовнішня оболонка комірчаста, у навколишнє середовище виділяються незрілими.

Неоаскариди геогельмінти. Виділені в навколишнє середовище яйця при температурі повітря +18—24 °С дозрівають, в них утворюються личинки, які перший раз линяють, після чого яйця стають інвазійними через 3—4 тижні.

Основний шлях зараження телят неоаскаридозом — внутрішньоутробний. В організмі тільної корови личинки неоаскарид мігрують по кровоносній системі, здійснюють другу й третю линьки, потрапляють у капілярну систему матки, через плаценту проникають у навколозародкову рідину, де нагромаджуються і зберігаються до кінця тільності корови. За 1—2 тижні до родів плід заражується неоаскаридозом при заковтуванні з плодовими водами личинок четвертої стадії збудника цього гельмінтозу. Останній, не здійснюючи гематопульмональної міграції, через 2—4 тижні досягає статевозрілої стадії (Шевцов О.О., 1977).

Можливе також зараження неоаскаридозом новонароджених телят аліментарним шляхом у перші два тижні життя при заковтуванні інвазійних яєць неоаскарид, а також личинок паразита з молозивом і молоком матері (Мозговий О.А., 1972).

Епізоотологічні дані.

Неоаскаридоз поширений у багатьох країнах світу з теплим вологим кліматом. В Україні захворювання реєструють переважно у південних районах цілий рік, але частіше телята захворівають на неоаскаридоз весною і восени з максимальним зростанням екстенсивності інвазії в червні — липні місяцях. Основним джерелом інвазії є хворі телята та інвазовані тільні корови.

Патогенез вивчений недостатньо. Неоаскариди на різних стадіях розвитку виявляють механічну, токсичну, трофічну та інокулярну дію на організм телят. У хворих порушуються травлення, функція серцево-судинної, нервової та інших систем. В крові спостерігається лімфоцитоз, еозино- та нейтрофілія.

Імунітет вивчений недостатньо. Існує набутий віковий імунітет, про що свідчать несприйнятливість до неоаскаридозу дорослих тварин і самовільне відходження гельмінтів з 30-денного віку.