Епізоотологічні дані.

Опісторхоз поширений вогнищево. Оскільки основним джерелом ураження людини й тварин є риба, інвазована метацеркаріями опісторхісів, масове поширення хвороби спостерігається у басейнах магістральних річок. В Україні це такі річки, як Дніпро, Дністер, Північний Донець та Південний Буг. Найбільше випадків захворювання на опісторхоз виявляють у населення та м'ясоїдних тварин у Сумській, Чернігівській, Полтавській та Черкаській областях.

Патогенез.

Паразитуючи в жовчних протоках печінки, опісторхіси викликають механічне подразнення слизової оболонки, яке посилюється токсичною дією паразитів. Це призводить до хронічного запалення жовчних протоків. Гельмінти спричиняють циротичні зміни у печінці. Жовчні протоки мають вигляд виступаючих шнурів або утворюють кістозні розширення. Нерідко зміни виникають і в паренхімі печінки у вигляді жирової чи білкової дегенерації, іноді спостерігаються пухлиноподібні розростання тканини у вигляді злоякісних новоутворень.

Клінічні ознаки.

У хутрових звірів відмічаються жовтяниця, погіршення апетиту, пригнічення, загальне виснаження, порушення діяльності органів травлення, що проявляється проносами та запорами. Температура тіла знаходиться у межах норми. При опісторхозі домашніх м'ясоїдних тварин печінка збільшена, ущільнена, з безліччю горбиків різних розмірів, тварина реагує на пальпацію печінки. Спостерігається загальна жовтяничність тканин, водянка. При слабкій інвазії клінічні ознаки відсутні.

Патологоанатомічні зміни.

Печінка збільшена, ущільнена, жовчні протоки розширені, із них витікає жовтувато-зелена маса, що містить паразитів. Жовчний міхур і протоки розтягнуті, стінки їх ущільнені. У собак часто виявляють пухлини.

Діагноз.

Прижиттєвий діагноз ставлять на основі клінічних та епізоотологічних даних, а також результатів копрологічних досліджень методом послідовних змивів або флотаційним методом Щербовича та Калантаряна. Відомий метод — алергічна реакція за допомогою алергена, який вводять із зовнішньої поверхні вушної раковини. У заражених тварин у місці введення алергена утворюється папула.

При патологоанатомічному дослідженні печінка збільшена й ущільнена. На її поверхні помітні численні кістоподібні потовщення жовчних протоків, іноді цироз, жовчний міхур збільшений у розмірі. В жовчних протоках та міхурі у тварин виявляють від кількох одиниць до 5 тис. опісторхісів, у людини — до 25 тис. паразитів.

Допоміжне діагностичне значення має дослідження поверхневих м'язів хвоста та спини риб під лупою з 10—20-разовим збільшенням. Метацеркарій збудника опісторхозу має овальну форму, покритий товстостінною оболонкою (цистою) незначної величини—0,3 x 0,23 мм.

Лікування.

Для дегельмінтизації собак, котів, песців, лисиць застосовують гексихол, гексихол-С, політрем та празиквантел (дронцит). Гексихол задають у дозі 0,2 г/кг одноразово. При тяжкому перебігу хвороби препарат задають половинними дозами по 0,1 г/кг на даванку два дні підряд. Гексихол-С та політрем дають у дозі 0,15 г/кг маси тварини одноразово.

Празиквантел (дронцит) призначають в дозі 0,1 г/кг (за АДР) одноразово індивідуально, собакам у невеликій кількості м'ясного чи рибного фаршу після 12-годинного голодування, котам — через зонд з невеликою кількістю води.