Профілактика.

Ізольоване стійлове або стійлово-вигульне утримання телят поточного віку народження, а у відгодівельних господарствах і молодняка старших вікових груп. Випасання жуйних на культурних пасовищах із застосуванням загінної системи випасання з використанням кожного загону не більше п'яти діб і повторним його використанням через 3—4 міс або на пасовищах, які не використовували в поточному році під пасовища жуйним.  Обстежують пасовища та дрібні водойми з метою санітарно-гельмінтологічної оцінки. Всіх завезених тварин у період карантинування піддають гельмінтоларвоскопічному дослідженню. При установленні хвороби їх двічі дегельмінтизують з інтервалом 12 днів. З метою хіміопрофілактики диктіокаульозу вівцям і козам щоденно протягом пасовищного сезону згодовують фенотіазин у суміші з сіллю у співвідношенні 1 : 9 з кормом або у вигляді брикетів.  Профілактичні дегельмінтизації проводять: телятам — при перших випадках виявлення інвазії у пасовищний період і навесні до початку сезону випасання. Ягнят — наприкінці літа і все вівцепоголів'я — перший раз восени при переведенні на стійлове утримання і другий — взимку або на початку весни.

Балантидіоз

Балантидіоз (Balantidiosis) — значно поширена протозойна хвороба свиней, яку спричиняють інфузорії Balantidium suis, родини Burcharidae, типу Ciliophora. До цього захворювання сприйнятливі ягнята, телята, кроленята, а також людина. Проявляється балантидіоз проносами, виснаженням, нерідко хворі тварини гинуть.

Характеристика збудника хвороби.

Балантидії локалізуються у товстому кишечнику (особливо в сліпій кишці) свиней, щурів ї людини. Трофозоїт (вегетативна форма) має яйцеподібну, округлу, овальну форму. Паразит покритий коротенькими, однакової довжини війками (рис. 11), за допомогою яких рухається, розмір — 30—150 х 25—120 мкм. Інцистована балантидія округлої форми, від 58 до 88 мкм у діаметрі, нерухома, покрита двоконтурною оболонкою.

Розмножуються балантидії простим поділом і статевим способом (кон'югацією). Строк розвитку паразита від одного до трьох тижнів. При несприятливих умовах інфузорії інцистуються, втрачають війки, покриваються товстою оболонкою і в такому стані зберігають життєздатність протягом одного року. Балантидії можна культивувати на живильних середовищах.

Епізоотологічні дані.

Хвороба поширена повсюдно. Заражуються тварини при заковтуванні з кормом або водою цист балантидій. Хворіє переважно молодняк свиней віком від одного до чотирьох місяців. Хворі тварини виділяють з фекаліями у зовнішнє середовище трофозоїтів. Дорослі свині хворіють рідко. Вони є паразитоносіями. Фактори передачі  — корми, вода, предмети догляду за тваринами, забруднені цистами збудника. Джерелом інвазії; можуть бути також щурі. Сприяє поширенню хвороби неправильна годівля у період відлучення поросят від свиноматок. В Україні балантидіоз найчастіше реєструють у зимово-весняну пору року. Цисти паразита стійкі проти дії дезинфекційних засобів, але швидко гинуть під впливом високої температури (70 °С і вище) та прямих сонячних променів.

Імунітет вивчений недостатньо. Після видужання тварини набувають імунітет, стають несприйнятливими до повторних заражень. Однак вони тривалий час залишаються паразитоносіями.