Телязіоз великої рогатої худоби

Телязіоз (Thelaziosis) — сезонний ензоотичний гельмінтоз очей різних видів тварин, переважно великої рогатої худоби, спричинюваний біонематодами підряду Spirulata, родини Thelaziidae: Thelazia rhodesi, Th. gulosa, Th. skrjabini. Вид Th. rhodesi паразитує у кон'юнктивальному мішку, інші два види — у протоках слізних залоз. Клінічно хвороба проявляється сльозотечею, кон'юнктивітом або кератокон'юнктивітом, іноді помутнінням рогівки ока, утворенням більма та втратою зору.

Характеристика збудників.

Дрібні нематоди, довжина тіла самців 7—11 мм, самок— 10—20, ширина — 0,18—0,5 мм. Вид Th. rhodesiмає поперечну покресленість, у інших видів вона відсутня (рис. 56). У Th. gulosa — широка ротова капсула, у Th. skrjabini — дві короткі спікули однакової довжини. 

Проміжні живителі різні види мух: Musca autumnalis, М. larvipara, Morellia simplex та ін.

Запліднені самки збудника народжують велику кількість живих рухливих личинок, які із слізьми потрапляють у ділянку внутрішнього куточка ока і їх заковтують проміжні живителі. Личинки двічі линяють, розвиваючись у організмі мух до інвазійної стадії за 15—30 днів. Дефінітивні живителі заражаються, коли муха знову знаходиться біля ока. Інвазійні личинки телязій через хоботок мух потрапляють на шкіру, а потім в очі, де через 20—25 днів стають статевозрілими. Тривалість життя телязій — 8—12 міс.

Епізоотологічні дані.

Телязіоз великої рогатої худоби реєструють в усіх зонах України. Ензоотії інвазії спостерігаються влітку— в липні — серпні, а перші випадки захворювання — у кінці травня — на початку червня. Джерелом інвазії є хворі тварини та паразитоносії, а також уражені проміжні живителі. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з проміжними живителями на пасовищі. Частіше уражується велика рогата худоба в молодому віці. Основний збудник хвороби Th. rhodesi. Телязій виявляють в очах у будь-яку пору року, але найбільше — влітку.

Імунітет після перехворювання не розвивається.

Патогенез полягає у впливі телязій механічною дією та інокуляцією банальної мікрофлори.

Клінічні ознаки.

Хвороба розвивається у три стадії. Перша стадія характеризується сльозотечею, світлобоязню, кон'юнктивітом; друга — серозно-слизовим або гнійним кон'юнктивітом з сильним витіканням з очей, набряком повік; третя — помутнінням рогівки, іноді утворенням більма, прорив рогівки, втратою зору.

Діагностика.

Для виявлення хворих тварин щотижня необхідно проводити клінічний огляд тварин. Діагноз на інвазію встановлюють за характерними клінічними ознаками. Також досліджують рідину, що витікає при промиванні очей, на наявність телязій та їх личинок.

Лікування.

Для дегельмінтизації тварин при телязіозі очі тварин промивають спринцівкою з м'яким наконечником під тиском. Розчини вводять під третю повіку ока у кількості 50—75 мл, підігріті до 38—39 °С. При телязіозі, збудником якого є Th. rhodesi, застосовують водні розчини борної кислоти (2—3 %-ні), йоду (йоду кристалічного — 1 г, йодистого калію —2, води перевареної та профільтрованої — 2000 мл). Лізол та іхтіол — у формі 3 %-ної емульсії на риб'ячому жирі. Усі розчини готують у день лікування. При телязіозі, збудниками якого є Th. gulosa, Th. skrjabini, застосовують дитразину цитрат у дозі 0,01—0,015 г/кг маси тіла тварини у вигляді 25 %-ного розчину підшкірно, дворазово.

Лікувальну дегельмінтизацію проводять триразово з проміжком 2—3 дні. При розвитку кон'юнктивітів та кератитів і ускладненні їх інфекцією призначають сульфаніламіди, антибіотики.