Клінічні ознаки.

Клінічний прояв фасціольозу у жуйних залежить від багатьох факторів. Основними з них є умови годівлі й утримання, інтенсивність інвазії та видовий склад паразитів, вік тварини і її індивідуальні особливості. Найважливіші з них — інтенсивність інвазії та загальний стан тварини.  При паразитуванні поодиноких фасціол клінічні ознаки хвороби відсутні, десятки й сотні паразитів спроможні викликати ознаки захворювання, але пряма залежність між кількістю фасціол і проявом інвазії спостерігається не завжди. Помічено, що у вгодованих тварин фасціольоз перебігає безсимптомно чи хвороба проявляється не досить вираженими клінічними ознаками. В той же час при такій інтенсивності інвазування у тварин, організм яких ослаблений недостатньою годівлею, ознаки хвороби бувають різко вираженими, деякі з них навіть гинуть.  Інкубаційний період 1—1,5 міс. У дрібної рогатої худоби фасціольоз може мати як гострий, так і хронічний перебіг, у великої рогатої худоби переважно хронічний. У інших видів тварин реєструють його хронічний, інколи субклінічний перебіг. У роки значного поширення інвазії, особливо при неповноцінній годівлі, у телят можливий і гострий перебіг хвороби. Завжди молодняк хворіє тяжче від дорослих тварин.  Гострий перебіг інвазії збігається з періодом міграції юних фасціол у організмі тварин і реєструють її у кінці літа та восени при інтенсивному їх інвазуванні. У захворілих спостерігається підвищення температури тіла, пригнічення, зниження або відсутність апетиту, діарея, яка чергується з запором. У черевній порожнині може нагромаджуватися транссудат, з'являються і зникають набряки у міжщелепному просторі, підгрудді. Через кілька діб з'являються нервові явища, прогресують виснаження і анемія. Кітні вівці абортують. У телят 7—18-місячного віку спостерігаються пригніченість, зниження або відсутність апетиту, у деяких тварин — анемічність та іктеричність слизових оболонок і шкірного покриву. Якщо такі тварини не гинуть, хвороба набуває затяжного, хронічного перебігу.  Хронічну форму фасціольозу характеризують такі ознаки, як пригніченість, періодичне порушення апетиту, жуйки, румінації. Тварини худнуть, у них зменшуються надої. При натискуванні на черево у ділянці печінкової тупості можлива больова реакція. Еластичність шкіри знижується, волосся легко висмикується, на окремих ділянках випадає. Ці зміни свідчать про глибокі порушення трофіки й загального обміну речовин у організмі хворих тварин. Слизові оболонки, шкіра анемічні, іктеричні. Можливе запалення окремих, поверхнево розміщених лімфатичних вузлів. Кітні вівці народжують нежиттєздатних ягнят, тільні корови абортують. Іноді у них має місце передродове або післяродове залежування, подовжується сервіс-період. Вівці гинуть переважно у лютому — березні.

Патологоанатомічні зміни.

Труп виснажений, лімфатичні вузли збільшені, у черевній порожнині знаходять транссудат, інколи кров'янистий. При гострому перебігу у транссудаті знаходять і мігруючих адолескаріїв. Печінка збільшена, переповнена кров'ю, на її капсулі помітні крововиливи або жовто-сіруваті плівки фібрину. Жовчні ходи розширені. У їх вмісті знаходять білого кольору, овальної форми юних фасціол, величиною 0,5—1,0 см.  При хронічному перебігу фасціольозу печінка переважно зменшена в об'ємі, ущільнена, жовчні ходи розширені, стінки потовщені у кілька разів і просочені солями вапна, чим пояснюється специфічний хрускіт при розтині печінки, особливо у великої рогатої худоби. Жовчні ходи заповнені жовчю густої консистенції, сіро-коричневого кольору, у ній знаходять дорослих фасціол. Ці зміни виявляють на фоні катару жовчних ходів, інтерстиціального гепатиту та цирозу печінки.  Інкапсульованих фасціол іноді знаходять також у легенях, інших паренхіматозних органах. Скелетні м'язи бліді, дряблі, водянисті, знежирені й атрофовані.