Діагностика.

Прижиттєву діагностику трихінельозу проводять методами імунологічних діагностичних реакцій. Вони дають змогу виявити антитіла з 3—4-го тижня після зараження, коли в крові з'являються IgG-антитіла. В ранньому періоді інвазії, коли продукуються IgM, реакції можуть бути негативними, що ускладнює ранню діагностику трихінельозу. Досліджені різні імунологічні реакції: шкірна алергічна, преципітаційні (кільце преципітації, мікропреципітації на живих личинках трихінел, преципітації у капілярі, подвійної дифузії у гелі в уропреципітації), реакція зв'язування комплементу (РЗК), непряма реакція імунофлюоресценції (НРІФ) та імуноферментна (ІФР). Остання реакція розроблена вченими ВІПС, апробована на виробництві, впроваджується у практику ветеринарної медицини в Україні. Інколи застосовують метод біопсії з послідовним дослідженням шматочків м'язів на наявність личинок трихінел.  Посмертна діагностика грунтується на результатах двох методів посмертної діагностики трихінельозу: трихінелоскопії м'язів візуальним дослідженням в компресори або компресорна трихінелоскопія, трихінелоскопія осаду після перетравлення м'язів у штучному шлунковому соку або метод штучного переварювання.  Трихінелоскопія м'язів. Для проведення компресорної трихінелоскопії із туші беруть дві проби м'язів по 60 г із обох ніжок діафрагми в місці їх переходу в сухожилля. Якщо таких проб немає, використовують м'язи язика, жуйні, міжреберні, стравоходу. Із кожної проби роблять по 12 зрізів розміром зерняти вівса, усього 24 зрізи. Зрізи кладуть між скляними пластинами компресорів і роздавлюють за допомогою гвинтів до такого стану, щоб крізь них можна було читати газетний текст. Препарати досліджують при малому збільшенні мікроскопа або у трихінелоскопі. Аналогічно досліджують шматки свинини, окороки, ковбаси, м'язові прорости в салі. При виявленні у м'язах зруйнованих або звапнених капсул для просвітлення цих утворень зрізи м'язів на 1—2 год кладуть у 5—10 %-ний розчин соляної кислоти, а потім досліджують у краплинах гліцерину. При експертизі морозива, посоленого й копченого м'яса перед дослідженням зрізи фарбують протягом 1 хв розчином метиленової сині.  Система ветеринарно-санітарного контролю із року в рік протягом десятиріч виявляє компресорним методом переважно інтенсивну та помірну інвазію свиней трихінелами, а туші із слабкою та дуже слабкою інвазією часто надходять до споживачів і є джерелом зараження людей і тварин.  Надійнішим методом діагностики є метод штучного перетравлення м'язів. Перед дослідженням м'язи звільняють від жиру, фасцій та крові. Перетравлювати можна кожну пробу окремо або групами. З цією метою використовують штучний шлунковий сік, який готують ex tempore. У підігрітій до 42 °С воді спочатку розчиняють пепсин (із розрахунку 2—3 %), а потім в одержаний розчин пепсину вносять 1 % соляної кислоти. Рідину ретельно перемішують, переливають у колби й кладуть у неї подрібнені м'язи. На одиницю маси м'ясного фаршу беруть 15—20 об'ємів штучного шлункового соку. Колби з пробами м'язів у шлунковому соку інкубують протягом 12—14 год при температурі +42—47 °С. Після закінчення перетравлення, яке визначають візуально (від м'ясного фаршу залишається коричневий осад), рідину із колб виливають у лійки з капроновими ситами й приєднують пробірки (апарат Бермана). Осад промивають 2—3 рази водопровідною водою і досліджують під мікроскопом на предметному склі. Результати досліджень туш свиней методом перетравлення м'язів показали, що трихінельозом уражено більше свиней, ніж вважали раніше, застосовуючи лише метод компресорної трихінелоскопії. Метод штучного перетравлення м'язів можна з успіхом застосовувати при експертизі м'ясних продуктів, виготовлених із свинини: ковбас, сосисок, котлет, окороків, пельменів. Компресорна трихінелоскопія для експертизи цих продуктів малоефективна й практично її не застосовують.  Трихінелоскопію груповим методом здійснюють за допомогою апаратів для виділення личинок трихінел (АВТ, АВТ-У). Основною складовою частиною апарата є термостатна камера з вмонтованими, у неї реакторами, призначеними для перетравлення м'язової тканини. Кожний реактор має мішалку з індивідуальним приводом від електродвигуна та відстійник для відбирання осаду. Для дослідження із ніжок діафрагми кожної туші відбирають пробу м'язів масою 1 г — по 0,5 г із кожної ніжки. В групову пробу загальною масою 100 г беруть 100 проб (від ста туш свиней): М'язи подрібнюють на м'ясорубці, фарш поміщають в стакан, маркований цифрою, що відповідає номеру реактора. Термостатну камеру через патрубок з'єднують з трубами гарячого водопостачання і заповнюють теплою (40—42 °С) водою до витікання її через патрубок. Після цього апарат підключають до електромережі. Через заправний бункер у реактор, куди внесені пепсин та соляна, кислота, кладуть подрібнені проби м'язів, включають мотор мішалки. Закінчення перетравлення групової проби визначають за сигналом таймера, після чого відключають мотор і залишають на 10 хв для відстоювання рідини. З відстійника осад рідини збирають в кювету і досліджують на наявність личинок трихінел. При виявленні в осаді хоча б однієї личинки трихінел досліджувану групу свинячих туш переводять на запасний підвісний шлях, ділять на підгрупи по 10—12 туш і кожну з них досліджують методом компресорної трихінелоскопії.  Порівняно рідко застосовують метод ксенодіагностики. Суть його полягає у тому, що досліджуваний матеріал згодовують чутливим до трихінельозу тваринам (мишам, білим щурам), а через 5—6 днів досліджують на наявність статевозрілих кишкових трихінел або через місяць після зараження — на наявність личинок у м'язах.