Сірі м'ясні мухи (вольфартіоз).

Із численних представників родини Sarcophagidae велике значення має вольфартова муха (Wohlfarthia magnifica) —живородна комаха, личинки якої, розвиваючись у ранах і подряпинах шкіри, слизових оболонок, викликають значно поширене захворювання — вольфартіоз (зачервлення ран). Вольфартіоз завдає значних збитків вівчарству України за рахунок зниження приростів, втрати вовни, а також вимушеного дорізування й падежу хворих тварин.

Будова збудника.

Вольфартова муха досягає довжини 13 мм, вона сірого кольору, з трьома видовженими темними смужками на грудях і трьома чорними плямами на дорсальній поверхні латеральних боків черевця. Крила прозорі, широкі. Хоботок лижучого типу.

Біологія збудника.

Імаго живуть 1 —1,5 міс, живлячись нектаром рослин, а інколи — рановим ексудатом. Самки за період життя відкладають у рани до 200 личинок розміром 1,5 мм, у яких добре розвинені навколоротові гачки. Грудні й черевні сегменти мають шипи. На задньому кінці тіла личинки є дихальця. Розвиток личинок у ранах завершується за 5—6 днів. За цей час личинки посилено живляться тканинами й рановими виділеннями, двічі линяють і досягають розміру 2 см, стаючи личинками третього віку. Останні мають жовтий колір від нагромадження жиру, який необхідний для подальшого метаморфозу в лялечці. Ці личинки виповзають з ран, падають на землю, де відбувається їх лялькування. Через 2—3 тижні із лялечок виходять окрилені мухи. Для розвитку однієї генерації потрібно 3—4 тижні. Протягом теплого періоду року в південних районах України може розвинутися 5—6 генерацій вольфартової мухи.

Епізоотологічні дані.

Частіше вольфартіозом уражуються вівці (рани після недоброякісної стрижки, запізнілої кастрації баранчиків та обрізування хвостів). Крім овець, цим ентомозом можуть уражуватися велика рогата худоба, кози, собаки, тобто усі види тварин, а інколи й люди, у яких є рани.

Патогенез та клінічні ознаки.

Клінічно вольфартіоз проявляється непокоєнням тварин, вони чухають і кусають інвазовані рани, погано пасуться, прогресивно худнуть, відстають від стада. Цілеспрямованими дослідами встановлено, що одна личинка за період розвитку в рані з'їдає 1 см³ м'язів. Не важко підрахувати втрати м'ясної продукції при паразитуванні сотень і тисяч личинок на одній тварині. Коли вчасно не подати лікувальну допомогу, хворі тварини слабіють, втрачають господарську цінність, нерідко бувають випадки загибелі.

Діагноз.

Прижиттєва й посмертна діагностика хвороби не є складною при виявленні личинок вольфартової мухи. їх потрібно відрізняти від личинок м'ясних мух (останні менш патогенні).

Заходи боротьби та профілактики.

Рани хворих тварин обробляють інсектицидами: вольфартолом (4,17 % хлорофосу), вольфазолем-Д (1,7 % ціодрину), естрозолем (12,5 % ДДВФ), міазолем (екзотоксин бактерій) у формі аерозольних балонів місткістю 170—380 мл один раз на тиждень. При обробці рани балони слід тримати вертикально на відстані 15—20 см. Як ларвициди можна використовувати також 4 %-ний водний розчин хлорофосу, 1 %-ну водну емульсію ДДВФ через кожні 2—3 дні до загоювання рани.

З метою профілактики хвороби овець після стрижки бажано купати в емульсіях, які містять 0,025—0,03 % гамма-ізомеру гексахлорану, 0,05%-ного неоцидолу або 0,25 %-ного ціодрину за діючою речовиною.

Для зменшення чисельності окрилених вольфартових мух з настанням теплих днів проводять профілактичні обприскування овець 1 %-ним водним розчином хлорофосу один раз на тиждень з розрахунку 0,5—1 л на тварину за допомогою машин ДУК, ВДМ, ЛСД, ОВТ або ручних автомаксів.

Для профілактики зачервлення ран, які з'являються після недоброякісної стрижки та пізньої кастрації баранчиків, використовують плівкоутворюючі препарати: колодій, креол, клей БФ-6, кубатол. Рани обробляють через 15—20 хв після зупинки кровотоку з розрахунку 0,2 мл на 1 см² поверхні рани.

Загальні засоби профілактики вольфартіозу: необхідно забезпечити сухі підходи овець до джерела водопостачання, вистригати волосся навколо очей, препуція, на вим'ї і хвості; каструвати ягнят і обрізати у них хвости слід до настання теплої погоди; стежити за станом тканин міжкопитної щілини (запобігати ранам та мацерації).