Патогенез.

Личинки різного віку порожнинного овода чинять на організм інвазованих овець і кіз різко виражений хвороботворний вплив головним чином внаслідок місцевої механічної і загальної токсичної дії. Ротовими гачками і шипиками, що є на тілі, личинки травмують слизову оболонку, спричиняючи її запалення у дихальних шляхах та порожнинах голови. Внаслідок цього слизова оболонка набрякає і починається значне виділення ексудату. Процес може ускладнюватися мікрофлорою і переходити в гнійно-некротичне запалення, яке поширюється на оболонки головного мозку. При потраплянні личинок у трахею розвивається аспіраційна задишка.

Клінічні ознаки.

На перше зараження дуже реагує молодняк поточного року. Хвороба перебігає у три періоди. Перший починається зразу після закріплення вприснутих личинок на слизовій оболонці носових ходів, що викликає болючість і захисні реакції. Вівці, й особливо ягнята, чхають, пирхають, трясуть головою, труться носом об ноги й тверді предмети, намагаючись звільнитися від подразників. Через 2—3 дні із ніздрів починає виділятися серозно-гнійний ексудат, інколи з прожилками крові, що супроводжується утрудненим диханням і неможливістю приймати корм (навіть молоко матері). Хворі тварини худнуть. Другий період захворювання прихований (симптоми хвороби зникають). Третій період настає ближче до весни, коли поновлюється інтенсивний ріст личинок і хвороба знову загострюється. З'являється значне серозне або серозно-гнійне витікання з носових раковин, вівці судорожно кашляють, пирхають, б'ють ногами, майже не пасуться, худнуть. При пошкодженні личинками оболонок мозку спостерігаються нервові явища (рух тварин по колу, пригніченість), тому хворобу ще називають несправжньою вертячкою, яка може закінчуватися летально. Разом із серозно-гнійним вмістом випадають і личинки третього віку, які починають лялькуватися. Близько третини хворих тварин перехворівають у тяжкій формі, особливо ягнята. Через наявність риніту вони дихають через рот, що заважає ссати маток, повільно ростуть, рано переходять на підніжний корм, в зв'язку з чим підвищується захворюваність шлунково-кишковими хворобами і відхід молодняка.

Патологоанатомічні зміни.

При розтині характер паталогоанатомічних змін залежить від тривалості й тяжкості перебігу захворювання. У носовій і суміжних з нею порожнинах (лобній, підрогових лабіринтах решітчастої кістки) виявляють різну кількість личинок порожнинного овода. У місцях їх паразитування слизова оболонка гіперемійована, набрякла, покрита виразками. На ділянках локалізації мертвих личинок є осередки некрозу. У овець з ознаками несправжньої вертячки судини головного мозку наповнені кров'ю, передні частини великих півкуль набряклі й пігментовані, у шлуночках і амонієвих рогах — інфільтрати.

Діагностика.

За життя естроз розпізнають на підставі клінічної картини (манежні рухи) й результатів розтину забитих і загиблих овець. Естроз овець слід відрізняти від ценурозу, при якому немає виділень з ніздрів тварин, але спостерігається різка зміна в дні ока (застійний сосок зорового нерва) ще до прояву симптомів захворювання.