Патогенез.

Балантидії ведуть коменсальний і паразитичний способи життя. Перехід до паразитизму пов'язаний з порушенням годівлі и утримання тварин, а також виникненням запальних процесів у кишечнику. Внаслідок розмноження балантидій у слизовій оболонці кишечника виникають порушення його моторної та секреторної функцій, некрози слизової оболонки, ентероколіт. Продукти розпаду ушкоджених тканин і метаболізму балантидій призводять до виникнення загальної інтоксикації організму.

Клінічні ознаки.

Інкубаційний період 8—10 днів. Хвороба перебігає гостро, підгостро й хронічно. Найбільш тяжка форма спостерігається у поросят в період їх відлучення від свиноматок. При гострому перебігу балантидіозу протягом перших двох діб на 1—1,5 °С підвищується температура тіла, у поросят з'являється тривалий пронос, вони пригнічені, відмовляються від корму. Фекалії рідкі, смердючі, з домішками слизу та крові. Іноді спостерігається спотворення апетиту. Тварини худнуть і нерідко гинуть. Триває хвороба 2—3 тижні.  При підгострому та хронічному перебігах інвазії тварини є паразитоносіями. З фекаліями у зовнішнє середовище виділяються трофозоїти або цисти. Поросята відстають у рості, стають виснаженими, розвивається анемія і кволість. Пронос менш виражений. У дорослих свиней хвороба перебігає у субклінічній формі. Особливо тяжко перебігає хвороба при одночасному зараженні підсвинків іншими найпростішими (наприклад, еймеріями) і гельмінтами (аскаридами, трихоцефалами, езофагостомами).

Патологоанатомічні зміни.

Труп виснажений. У товстому кишечнику крововиливи, набряк, виразки та некротичні ділянки на слизових оболонках. Вони геморагічно запалені, зібрані в поперечні складки, покриті слизом. Фекалії містять домішки крові.

Діагностика.

Діагноз встановлюють на основі епізоотологічних даних, клінічних ознак, патологоанатомічних змін при розтині трупа та мікроскопічного дослідження фекалій методом послідовного промивання або зскрібків із слизової оболонки товстого кишечника. Пробу фекалій величиною з горошину, а при проносах — 1—2 краплі розміщують на предметне скло, змішують з однаковою кількістю теплого фізіологічного розчину, покривають покривним скельцем і досліджують під малим збільшенням мікроскопа. При позитивних результатах дослідження в препараті знаходять рухомі трофозоїти, які за допомогою війок рухаються у полі зору, а також цисти балантидій. При гострому перебігу хвороби в 1 мл фекалій виявляють до 50 тис. (інколи навіть більше) найпростіших.  Балантидіоз необхідно диференціювати від еймеріозу, аскаридозу, трихоцефальозу, стронгілоїдозу, набрякової хвороби та сальмонельозу. Вирішальну роль у постановці правильного діагнозу відіграють лабораторні методи та виявлення збудників хвороб.

Лікування.

Хворим на балантидіоз свиням застосовують: тілан у дозі 1,25 мг/кг два рази на добу з кормом або 20%-ний розчин у дозі 1 мл/20 кг внутрішньом'язово; ветдипасфен один раз за добу — 125 мг/кг поросятам до 30 днів, 250 мг/кг — 31—60 днів, 375 мг/кг — 61—120, 725 мг/кг — свиням старше 4 міс; йодинол у дозі 3—15 мл поросятам віком до 4 міс і 20—25 мл — тваринам старше 4 міс два рази на добу; ніфулін із розрахунку 5 кг препарату на 1, т корму два рази на день; трихопол (метронідазол) свиням масою до 40 кг — 250 мг, 40 кг і більше — 500 мг два рази на добу; ятрен — 50 мг/кг два рази на день; осарсол у дозі 30 мг/кг два рази на день; фуразолідон поросятам до відлучення від свиноматок — 100 мг, дорослим свиням — 500 мг із розрахунку на одну тварину два рази на добу. Ці препарати застосовують протягом 5—7 днів. У разі необхідності через 5—7 днів курс лікування повторюють. Доцільно застосовувати також симптоматичне лікування (засоби, що регулюють роботу шлунково-кишкового тракту, серцеві).