Ехінококоз

Це один із найтяжчих антропозоогельмінтозів, який викликається личинковою стадією збудника Echinococcus granulosus. Збудник ехінококозу належить до типу плоских гельмінтів — Plathelminthes, класу стьожкових червів — Cestoda, ряду — Cyclophyllidae, підряду — Taeniata, родини — Taeniidae, роду — Echinococcus.  Це захворювання призводить до великих соціально-економічних збитків. Ліквідація ехінококозу — це не лише проблема охорони здоров'я, а й звільнення внутрішніх резервів економіки, насичення ринків продуктами тваринництва.  Вид Е. granulosus має два підвиди: Е. granulosus granulosus включає ряд географічних штамів (рас, ізолятів), які формують на різних територіях природні й синантропні осередки ехінококозу. В дикій фауні Канади між вовками та оленями циркулює канадський штам. Е. granulosus larvae (Е. unilocularis) — це однокамерний міхур розміром від горошини до курячого яйця. Він заповнений прозорою рідиною, яка є продуктом крові організму тварини чи людини і є живильним середовищем для зародків-сколексів (протосколексів). Стінка міхура має дві оболонки: зовнішню (кутикулярну) та внутрішню (гермінативну або зародкову). На зародковій оболонці знаходяться виводкові капсули, де формуються зародкові протосколекси. Протосколекси часто відриваються і вільно плавають, утворюючи «гідатидозний пісок». Іноді всередині ехінококового міхура формуються дочірні та внучаті цисти, у яких також розвиваються протосколекси. В ларвоцисті їх нараховується близько 500 тис. Поряд з сколексоносними, які називаються фертильними, зустрічаються стерильні міхурі — ацефалоцисти. Вони не мають протосколексів. З кожного протосколекса в організмі собаки чи іншого дефінітивного живителя розвивається стьожкова форма збудника. Локалізуються ларвоцисти ехінокока у внутрішніх органах тварин та людини, найчастіше в печінці, легенях, селезінці, рідше — в нирках та інших органах.  Статевозріла форма Е. granulosus — дрібна цестода, довжиною 2—6 мм, в своєму тілі має З—4 членики (рис. 34). Перший та другий — безстатеві, третій — гермафродитний, а останній — зрілий. Сколекс озброєний двома рядами гачечків, яких буває 36—40. У гермафродитному членику сім'яники в кількості 32—40 розміщені по всьому членику, жіночі статеві органи знаходяться у задній частині членика. Матка у вигляді поздовжнього стовбура з боковими відгалуженнями. У ній містяться яйця круглої чи овальної форми, всередині мають зародок — онкосферу. В зрілій матці налічують 400— 800 яєць

Дефінітивними господарями Е. granulosus є собаки, шакали, вовки, лисиці звичайні, лисиці сріблясто-чорні, леви, леопарди, корсаки, гієни та інші хижаки. Проміжними живителями збудника є свиня, вівця, велика рогата худоба, буйвол, кінь, осел, лань, коза, двогорбий верблюд, благородний олень та інші тварини

Біологія збудника.

Дорослі статевозрілі паразити однокамерного ехінокока локалізуються у тонкому відділі кишечника дефінітивних живителів. Вони виростають із протосколексів, що містяться в ехінококовому міхурі проміжних живителів. У кишечнику собаки, як правило, налічується до 20 тис. і більше ехінококів. Відокремлені від гельмінта зрілі членики або пасивно виходять з фекаліями собаки (чи іншого дефінітивного живителя) чи активно виповзають назовні, ритмічно скорочуються, внаслідок чого звільнюються яйця, які прилипають до волосяного покриву, потрапляють на землю, траву, інші предмети навколишнього середовища.  Від моменту поїдання собакою плодоносних міхурів до розвитку статевозрілих ехінококів проходить 46—97 днів. Тривалість життя ехінококів у кишечнику дефінітивних живителів — від 6 міс до одного року, іноді й більше. Відокремлення члеників від стробіли продовжується до 138 днів.  У проковтнутих проміжними живителями яйцях ехінокока в шлунково-кишковому тракті швидко руйнується оболонка, внаслідок чого звільнюються онкосфери, а з них зародки — гексаканти. За допомогою своїх шести гачків вони просвердлюють стінку кишечника і потрапляють у кров'яні судини й кров'ю заносяться в печінку, легені та інші органи, де ростуть, формуючи ларвоцисти .(ехінококові міхурі). Останні ростуть дуже повільно: у свиней вони досягають інвазійної стадії через 11—12 міс, у великої рогатої худоби та овець — 1,5—2 роки.  Дефінітивні живителі уражуються при поїданні внутрішніх органів, які мають ехінококові міхурі з протосколексами, тобто є інвазійними. В організмі собак паразит досягає статевої зрілості через 2—2,5 міс. Тривалість життя цестоди — 5—6 років.