Епізоотологічні дані.

Стронгілоїдоз — значно поширене захворювання молодняка сільськогосподарських тварин в Україні, а також у країнах СНД. Частіше захворювання зустрічається у північних та західних областях України. Основним джерелом інвазії є хворий молодняк (телята, ягнята, поросята), а також дорослі тварини-паразитоносії. Сприяє поширенню, хвороби антисанітарний стан на тваринницьких фермах, можливість внутрішньоутробного зараження молодняка, а також спроможність активного проникнення личинок через непошкоджений шкірний покрив. Доведена можливість зараження молодняка через молоко матері у перші дні життя.

При перкутанному зараженні личинки проникають через шкіру в підшкірну клітковину, далі мігрують у кровоносні й лімфатичні судини, заносяться в капіляри легень, через бронхіоли і бронхи потрапляють у трахею, звідки з мокротою відкашлюються у ротову порожнину, проковтуються і в тонкому відділі кишечника через 6—8 днів розвиваються у статевозрілих гермафродитних самок.

При аліментарному зараженні філарієподібні личинки заглиблюються у слизову оболонку шлунка, потрапляють у кровоносні судини і далі мігрують у капіляри легень. Свій розвиток завершують у кишечнику, утворюючи статевозрілих гермафродитних самок. Тривалість паразитування стронгілоїдесів у тілі тварини до 10 міс. Найтяжче захворювання перебігає у поросят 3—4-тижневого віку з загибеллю хворих до 50 %. У ягнят залежно від строків окоту хворобу реєструють на 12—41-й день життя, а у телят максимум інвазії буває влітку.

Патогенез.

Статевозрілі гермафродитні самки в кишечнику та мігруючі личинки впливають на організм живителя механічно й токсично, зумовлюють алергічні реакції та інокуляцію мікроорганізмів. Внаслідок активного проникнення личинок через шкіру і міграції по кровоносних судинах у легені та інші паренхіматозні органи порушується її цілісність, заносяться патогенні мікроорганізми й розвиваються екземи, ентерити, бронхіти, бронхопневмонії та плеврити.

Імунітет при стронгілоїдозі вивчений недостатньо. Вважають, що з віком виникає набутий віковий імунітет, у зв'язку з чим дорослі тварини менш сприйнятливі до захворювання.

Клінічні ознаки.

У поросят спостерігається діарея, свербіж та тимчасове блювання. На шкірі з'являються висипи, екземи й утворюються струпи. Температура тіла підвищена до 40,7 °С, розвивається пневмонія, плеврит та кон'юнктивіт. При інтенсивній інвазії хвороба перебігає гостро і нерідко закінчується загибеллю поросят або захворювання переходить у хронічне. У дорослих свиней перебіг хвороби безсимптомний.

У ягнят характерними симптомами хвороби є сильне збудження, свербіж, припухлість і гіперемія шкіри, втрачається її еластичність і на ній з'являються висипи. Тварина розчісує місця заглиблення личинок. Іноді температура тіла підвищується до 40,5— 41,7 °С, з'являється пригнічення, знижується апетит, прискорюються пульс та дихання. В гострий період хвороби виникають ознаки бронхопневмонії.

У телят хвороба частіше перебігає хронічно з тривалим проносом, який призводить до їх виснаження. У тварин спостерігається свербіж, почервоніння шкіри в місцях проникнення личинок. В період міграції личинок погіршується загальний стан, підвищується температура тіла, прискорюється дихання і пульс, з'являються ознаки бронхіту та пневмонії.

У лошат порушується травлення, виникає діарея, вони худнуть, відстають у рості й розвитку.