Клінічні ознаки.

Інкубаційний період від 2 до 7 днів. У молодняка птиці хвороба перебігає у гострій формі. У хворої птиці спостерігаються пригнічення, зниження апетиту, підвищення температури тіла, анемія, діарея (фекалії зеленувато-сірого кольору), виснаження. Характерними ознаками хвороби у гусей є нервові розлади: парези крил, кульгання, хитка хода, голова опущена. Хронічний перебіг хвороби характерний для дорослих курей, качок. Іноді бореліоз перебігає безсимптомно. При високій інтенсивності інвазії, незадовільних умовах годівлі та утримання до 90 % гусенят, каченят, курчат можуть загинути від бореліозу.

Патологоанатомічні зміни.

Трупи виснажені, слизові й серозні оболонки анемічні, селезінка збільшена у 2—3 рази, печінка зеленувато-коричневого кольору. У печінці та інших внутрішніх органах — крововиливи. Пір'я біля клоаки забруднене рідкими фекаліями.

Діагностику здійснюють комплексно. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки, патологоанатомічні зміни, а також результати лабораторних досліджень. Для виявлення збудників хвороби проводять мікроскопічне дослідження мазків (з використанням імерсійної системи) кісткового мозку, печінки або крові, пофарбованих фарбою Гімза за методом Романовського. У курей кров беруть із гребеня, у водоплавної птиці — із м'якуша пальця. Для підтвердження діагнозу застосовують біопробу підшкірно, всередину або внутрішньом'язово заражають курчат кров'ю від хворої птиці.

Бореліоз необхідно диференціювати від чуми птиці. У курей при чумі уражуються органи дихання, а при розтині на слизовій оболонці залозистого шлунка виявляють крововиливи. Гуси та качки чумою не хворіють.

Лікування.

Високоефективними при бореліозі є новарсенол у вигляді 1%-ного розчину в дозі 20—50 мг/кг внутрішньом'язово або осарсол — 30 мг/кг два рази на день протягом трьох діб. Можна також застосовувати внутрішньом'язово одноразово антибіотики: пеніцилін (20—25 тис. ОД/кг), біцилін-5 (50 тис. ОД/кг) та інші препарати.

Профілактика.

Специфічну профілактику бореліозу здійснюють за допомогою вакцинації, яка забезпечує імунітет на 1—2 роки. Вакцинацію птиці рекомендується проводити у віці 10—12 тижнів. З метою профілактики хвороби птицю обробляють проти кліщів — перенощиків збудників хвороби за допомогою інсектоакарицидів. Крім того, слід періодично проводити дезакаризацію пташників. У неблагополучних щодо бореліозу господарствах необхідно розводити стійкі проти захворювання породи курей.

Опісторхоз

Опісторхоз (Opisthorchosis) — природно-осередкове захворювання ссавців, переважно собак, котів, хутрових звірів, свиней, а також людини, яке характеризується тяжкими розладами функції печінки та підшлункової залози.

Характеристика збудника.

Opisthorchis folineus належить до типу Plathelminthes, класу Trematoda, родини Opisthorchidae, роду Opisthorchis. Це дрібна трематода, що має листоподібну чи ланцетоподібну форму довжиною 8—13 мм та шириною 1—3,5 мм. Тіло його плоске, є ротовий та черевний присоски, за допомогою яких паразит утримується в уражених органах. За ротовим присоском розміщується фарінкс, невеликий стравохід, що розгалужується на дві гілки. Вони закінчуються біля заднього кінця трематоди. Задня частина тіла заповнена двома сім'яниками. Петлі кишечника сліпо закінчуються за заднім сім'яником. Над сім'яниками розміщується невеликий яєчник та більший за розмірами сім'я-приймач. Статеві отвори лежать попереду черевного присоска (рис. 24). Яйця 0,026—0,030 мм довжиною та 0,010—0,015 мм шириною, мають на одному полюсі кришечку, а на іншому — невеликий шип.

 

Паразит вперше був виявлений у печінці кота й описаний К.Н.Виноградовим в 1891 р. в Сибірі. За наявністю двох присосок паразит одержав назву «дворот».

Опісторхіси — біогельмінти, тобто розвиваються за участю дефінітивного, проміжного та допоміжного живителів. Статевозрілі паразити знаходяться у жовчних протоках і протоках підшлункової залози людини та домашніх м'ясоїдних (коти, собаки, свині), а також багатьох диких хижаків (лисиця, хутрові звірі, ондатра, видра), які живляться рибою. Проміжний живитель — прісноводний молюск із роду Codiella (Bithynia). Допоміжний живитель — коропові риби багатьох видів: плітка, лин, сазан, короп та ін.

Яйця гельмінта, які виділилися з екскрементами звірів чи людини в навколишнє середовище, вже мають сформовану личинку — мірацидій, який вилуплюється із яйцевих оболонок лише в кишечнику проміжного живителя — прісноводного молюска. Мірацидій проникає через стінку кишечника у порожнину тіла молюска, де перетворюється у спороцисту. Приблизно через місяць із спороцисти розвиваються редії, у яких починають утворюватися церкарії. Через 2 міс церкарії виходять із молюска й плавають біля дна водойми. Це інвазійні церкарії, які нападають на додаткових живителів — риб. Пройшовши через зовнішні тканини риби, церкарії інцистуються у підшкірній клітковині та м'язах, перетворюються у метацеркаріїв.

Людина уражується, використовуючи свіжу рибу або ту, яку недостатньо термічно обробили (при варінні, коптінні). Собаки, коти, хутрові звірі стають живителями паразита, з'їдаючи сиру рибу чи фарш з неї, а також різні рибні відходи в процесі переробки. Проковтнуті з рибою метацеркарії звільняються від цист і потрапляють у жовчні протоки печінки. Через 5 год після зараження метацеркаріїв можна виявити в жовчних ходах печінки дефінітивних живителів. Тут паразити зупиняються, ростуть і через 3—4 тижні досягають статевої зрілості. Розвиток опісторхіса від яйця до статевозрілої стадії триває 4—4,5 міс. В організмі кота гельмінт може жити більше трьох років.