Діагностика.

Прижиттєвий діагноз встановлюють на підставі епізоотологічних і клінічних даних (хворіють дорослі тварини у стійловий період з ознаками кривавого проносу, виснаження). Проводять дослідження фекалій за методом Щербовича, послідовного промивання або флотації із застосуванням насиченого розчину гіпосульфіту чи аміачної селітри.

Посмертно макраканторинхоз діагностують при розтині трупів, виявляючи збудника хвороби та характерні патологоанатомічні зміни в травному каналі. На неблагополучних свинофермах досліджують проміжних живителів на наявність акантел скреблянок-велетнів. Диференціальну діагностику проводять з аскаридозом свиней.

Лікування не розроблене. Використовують препарат антискребнін, який призначають у формі гранул в дозі 0,8 г/кг маси тіла і в формі суспензії свиням живою масою до 30 кг — 7,5 мл, від 30 до 45 кг — 15 мл і більше 45 кг — 27,5 мл на одну тварину. Препарати задають під час ранкової годівлі чотири дні підряд після 10—12-годинної голодної дієти.

Профілактика.

В господарствах, неблагополучних щодо макраканторинхозу, усіх свиней переводять на цілорічне стійлове утримання, забезпечують повноцінною годівлею і утримують у сухих приміщеннях. Дорослих тварин (паразитоносіїв) із задовільною вгодованістю направляють на м'ясокомбінат для забою. Заражений молодняк відгодовують і відправляють на забій. Свинарники на території ферм очищають від гною, який знезаражують біотермічно в гноєсховищах, а при їх відсутності щоденно вивозять на поля для компостування у суміші з торфом.

З профілактичною метою свиней дегельмінтизують три рази на рік: перший — перед виведенням на пасовище або в літні табори; другий — через 10—15 днів після першої обробки і третій раз — у січні.

Саркоцистоз

Збудниками саркоцистозу (Sarcocystosis) є найпростіші одноклітинні організми роду Sarcocystis, родиниEimeridae. Захворювання має значне поширення в Україні (Прус М.П., 1993). Хворіють різні види тварин, а також людина.

Характеристика збудників хвороби.

Розвиток саркоцист відбувається шляхом зміни живителів. В організмі сільськогосподарських тварин (проміжні живителі) паразитують збудники різних видів: Sarcocystis bovicanis, S. bovifelis, S. bovihominis(велика рогата худоба); S. ovicanis, S. ovihominis, S. ovifelis (вівці); S. suicanis і S. suihominis (свині); S.equicanis (коні). Паразити локалізуються у м'язових тканинах, у стінці стравоходу, де формуються округлі, овальні або схожі на сосиску цисти (саркоцисти) величиною до 2 см.

У кишечнику дефінітивних живителів (собаки, коти, інші м'ясоїдні та людина) із цист звільняються трофозоїти. Вони проникають у слизові оболонки кишечника, де відбувається статевий цикл розвитку паразита. Цей процес закінчується формуванням ооцист з двома спороцистами всередині розміром 14,5—20 x 10—16,5 мкм. Розвиток ооцист в кишечнику собак триває 1—2 тижні. З фекаліями тварини у зовнішнє середовище виходять уже інвазійні стадії ооцист, які зберігають життєздатність протягом тривалого часу.

Проміжні живителі заражаються саркоцистами при заковтуванні з кормом або водою інвазійних ооцист або спороцист збудників. В кишечнику із них звільняються спорозоїти, які проникають в ендотелій кровоносних судин, різні органи й тканини, де розмножуються шизогонією. Цей процес закінчується формуванням мерозоїтів, проникненням їх у м'язи і через 2 міс перетворенням у цисти. З віком ураженість тварин збудниками хвороби збільшується. Дефінітивні живителі заражаються при поїданні м'яса від хворих на саркоцистоз великої рогатої худоби, овець і свиней або трупів цих тварин.