Заходи боротьби та профілактика естрозу.

У боротьбі з естрозом застосовують комплекс заходів, основними ланками якого є загальна профілактика, рання хіміотерапія та лікування клінічно хворих овець.

Загальні профілактичні заходи передбачають поголовний огляд овець і кіз, у березні — квітні для виявлення і лікування хворих тварин забороняється випасання хворих тварин без попередньої обробки інсектицидами, знищення личинок третього віку в навколишньому середовищі. Щоб запобігти потраплянню на землю дорослих личинок овода, розтин тварин (голів) необхідно проводити на спеціально обладнаній (заасфальтованій) ділянці і випалих при розтині черепа личинок знищують. Навесні хворі тварини виділяють багато личинок, тому у весняні місяці один раз на два-три тижні ретельно очищають кошари й тирла від гною, який складають для біотермічного знезараження або спалюють.

Ранню хіміотерапію в умовах України проводять у вересні — жовтні аерозолем ДДВФ і хлорофосу або методом вільного випоювання розчинів хлорофосу: 0,03 %-ного протягом чотирьох днів підряд або 0,1 %-ного — одноразово. Розчин готують перед вживанням. За добу до дезинсекції тварин не напувають. Обробляють аерозолями інсектицидів дрібну рогату худобу, яку випасали влітку на пасовищах, у герметично закритих приміщеннях. Щільність розміщення тварин — 1—2 на 1 м² при експозиції 1 год. Аерозолі ДДВФ одержують двома способами: з аерозольних балонів і за допомогою аерозольного генератора. Аерозольний балон «Естрозоль» місткістю 385 мл містить 12,5 % діючої речовини — ДДВФ. Один балон розрахований на 700 м³, підвішують їх на висоті 1,5— 2 м від підлоги. Для одержання аерозолю ДДВФ апаратним способом застосовують 1 %-ну водну емульсію цього препарату, яку перетворюють у аерозоль за допомогою генератора автомобіля ВДМ. Норма витрати ДДВФ — 60 мг/м³приміщення. Аерозоль ДДВФ можна одержати безапаратним способом, шляхом хімічної реакції хлорофосу з лугом (NaОН, КОН) в присутності води з розрахунку компонентів по 1 кг на 1000 м³приміщення. Експозиція цього аерозолю 30 хв.

Лікування клінічно хворих тварин здійснюють водними розчинами хлорофосу методом зрошування носової порожнини (4 %-ний) і випоювання (0,03 і 0,1 % -ні) у весняну пору року.

Аскаридоз свиней

Аскаридоз (Ascarudosis) — поширений гельмінтоз свиней, переважно молодняка до 5—6-місячного віку. Збудником його є свиняча аскарида Ascaris suum родини Ascaridae, яка паразитує у порожній кишці, рідше — в клубовій і дванадцятипалій. Нерідко виявляють незвичайну локалізацію аскарид — у жовчних протоках печінки, підшлунковій залозі, шлунку.

Захворювання проявляється виснаженням, мінливим апетитом, ознаками бронхопневмонії, проносом, нервовими явищами. Аскаридоз завдає свинарству великих збитків внаслідок відставання у рості й розвитку поросят, зниження до 30 % м'ясної продуктивності підсвинків, призводить до перевитрати корму та падежу молодняка, загострює і посилює перебіг інших хвороб свиней (бешихи, чуми та ін.).

Характеристика збудника.

Ascaris suum — велика нематода, білувато-рожевого кольору, від 15 до 35 см довжиною, рот оточений трьома губами, стравохід циліндричний. У самців хвостовий кінець загнутий, є дві однакові спікули. Самки свинячої аскариди щоденно виділяють велику кількість яєць (до 250 тис). Запліднені яйця середні за розміром (0,05—0,075 мм довжиною і 0,04—0,05 мм шириною), овальної форми, коричневого кольору, з товстою горбистою оболонкою, а незапліднені — еліпсоїдної. У зовнішньому середовищі вони розвиваються до інвазійної стадії лише за сприятливих умов: при наявності кисню, вологи та відповідної температури (плюс 12—30 °С). Залежно від умов навколишнього середовища яйця стають інвазійними через 15—30 днів. При температурі нижче +12 °С і вище 35 °С вони не розвиваються.

Аскариди — геогельмінти, розвиваються без участі проміжних живителів (рис. 45). Заражаються свині в приміщеннях, на вигульних майданчиках без твердого покриття, біля свинарників при заковтуванні з кормом інвазійних яєць, а також дощових черв'яків (резервуарних живителів). Поросята заражаються цим гельмінтозом з перших днів життя, переважно при ссанні забруднених сосків свиноматок і заковтуванні часток грунту.

У шлунково-кишковому тракті свині після виходу з яєць личинки аскарид проникають у кровоносні судини і здійснюють гепато-пульмональну міграцію (заносяться в печінку, а потім у легені). З кровоносних капілярів личинки потрапляють в альвеоли і послідовно розносяться у бронхіоли, бронхи, трахею, гортань, глотку, після чого тварина їх проковтує. Під час міграції личинки аскарид линяють, значно збільшуються у розмірі й зазнають деяких морфологічних змін. Після повторного проковтування личинки затримуються у шлунково-кишковому тракті, де й досягають статевої зрілості через 2—2,5 міс. Тривалість життя аскарид у кишечнику 6—8 міс.