2. Організаційно-правові форми торгових підприємств. Добровільні й інституціональні об’єднання підприємств торгівлі

Самостійні торговельні організації та підприємства функціонують у формах акціонерних товариств відкритого і закритого типу; товариств з повною, додатковою і обмеженою відповідальністю; кооперативних споживчих товариств (спілок), роздрібних торговельних об’єднань, госпрозрахункових роздрібних торговельних підприємств; торговельно-виробничих концернів, груп, асоціацій; збутово-реалізаційних приватних підприємств та ін.

Найбільші за потенціалом роздрібні торговці формуються у вигляді акціонерних товариств відкритого і закритого типу. До них належать роздрібні торговельні мережі міжрегіонального або міжнаціонального масштабу, фірмові мережі фінансово-промислових груп, концернів, виробничо-торговельних корпорацій, торгових домів під єдиною торговельною маркою або франшизою тощо. Акціонерні товариства мають необмежені можливості для розгортання торговельної діяльності, оскільки володіють здатністю за колегіальним рішенням акціонерів на власний розсуд регулювати обсяги акціонерного капіталу способом емісії, розповсюдження, обігу (купівлі-продажу) акцій.

Значним потенціалом і помітною часткою у загальному обігу на роздрібному ринку відзначаються підприємства з необмеженою відповідальністю – повні товариства або партнерства. Ці суб’єкти роздрібної торгівлі – торговельні компанії, фірми – мають підвищений авторитет на ринку, адже законодавчо партнерські товариства повною мірою відповідають за своїми зобов’язаннями перед контрагентами.

У вітчизняній практиці торгівлі починають з’являтися торговельні фірми у формі товариств з додатковою відповідальністю (на Заході – командитні товариства), що поєднують капітал власника (власників) із внесками незалежних інвесторів, які прагнуть отримати дивіденди на вкладені кошти.

Більшість дрібних ісередніх суб’єктів вітчизняної роздрібної торгівлі, та й більшістьпострадянських країн функціонують як товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ). Використанняцієїорганізаційно-правової форми, яка характеризується обмеженням цивільної відповідальності власників (засновників) розміром внесеного ними в статутний капітал товариства відносно невеликого обсягу капіталу є доволі прийнятним, не капіталомістким в умовах квазіринкової економіки шляхом створення юридичної особи.

Споживчі товариства (спілки) системи споживчої кооперації – це історично сформований тип диверсифікованої виробничо-торговельної організації, заснованої на кооперативній, пайовій формі власності, основним напрямом роботи якої залишається організація роздрібного торговельного обслуговування мешканців села. З цією метою кооперативні споживчі спілки татовариства безпосередньо або через товарно-галузеві (продовольчі, непродовольчі) торговельно-роздрібні об’єднання організовують власну торговельну мережу в переважно сільських населених пунктах та адміністративних районах. При цьому кооперативні крамниці, дрібно-роздрібні одиниці, стаціонарні та пересувні пункти продажу не мають абсолютної самостійності, оскільки є спільною власністю членів даного кооперативу.

Зменшеннятаподрібнення функціональної вертикалі системи споживчої кооперації в ринкових умовах привело до утворення нових організаційних формувань в системі споживчої кооперації – госпрозрахункових роздрібних торговельних підприємств (ГРТП). Під егідою та за сприяння споживчих товариств ГРТП – це сучасні кооперативні роздрібні торговельні підприємства, що об’єднують частину торговельної мережі за кущовим, зональним принципом і функціонують за принципами самоокупності та самофінансування, беручи членську участь у розвитку місцевої кооперативної організації.

Відносно новими правовими формами організації суб’єктів споживчого ринку є власна (фірмова) торгівля торговельно-виробничих концернів, груп та асоціацій. Потенціал промислово-фінансових концернів ігруп дозволяє організовувати підпорядковані їм збутово-реалізаційні фірми включно з мережею роздрібних реалізаторів у різних країнах для реалізації власної багатопрофільної продукції. Торговельні асоціації створюються незалежними роздрібними торговцями для вирішення спільних, переважно закупівельно-постачальницьких, комерційних функцій.

Збутово-реалізаційні приватні підприємства створюються фізичними особами для реалізації приватнопідприємницької ініціативи громадян і забезпечують їх потреби у роздрібнійреалізації.Невеликіза технологічнимитапродуктивними параметрами приватні підприємства збутово-реалізаційного типу найчастіше діють у межах підприємств торгівлі на ринках, у мережі дрібно-роздрібних торговельних одиниць, але й нерідкофункціонуютьуневеликих спеціалізованих крамницях.

Несамостійні (підпорядковані) торговельні структурні підрозділи й одиниці головних організацій (підприємств) формують внутрішню структуру роздрібного торговця і функціонують як філіїна внутрішньогосподарському розрахунку. Підпорядковані структурні підрозділи роздрібних торговців можуть входити до єдиного комплексу (окремі крамниці універсального торговельного центру) або мати відокремлений характер (крамниці споживчого товариства).

Відповідно до організаційної самостійності роздрібні торгові підприємства поділяються на незалежні, мережеві та франшизні (франчайзингові) підприємства.

Незалежним торговим підприємством в загальному сенсі можна вважати підприємство (продовольчий магазин, булочну, кондитерську і т. ін.), що належить одному або декільком фізичним особам, самостійно на свій ризик здійснює весь процес товароруху від закупівлі до реалізації товару і провідить усі фінансові розрахунки відповідно до чинного законодавства.

Мережеві роздрібні підприємства розвиваються останнім часом найбільш інтенсивно, мають переваги перед незалежними, оскільки мають можливість:

- стандартизувати торгові операції і одержувати економію на масштабах торговельної діяльності;

- скорочувати витрати обігу, здійснюючи поставки, зберігання та доставку товарів від виробників самостійно, минаючи оптову ланку;

- закуповувати великі партії товарів і диктувати постачальникам свої умови;

- мати доступ до більш різноманітних засобів масової інформації;

- оптимізувати кошти на рекламу, оскількиу всіх магазинах однієї мережі представлений однаковий асортимент товарів, що дозволяє розробляти і проводити єдину маркетингову, цінову, рекламну кампанії.

Франшизні підприємства, або франчайзинг – це торговельні підприємства, що знаходяться у франчайзингових відносинах з відомими фірмами.

Згідно з законодавством можуть створюватися і функціонувати два види об’єднання підприємств і організацій, це добровільні й інституціональні.

Підприємства мають право добровільно об’єднувати свою діяльність, якщо це не суперечитьантимонопольномузаконодавству.

Разом з добровільними об’єднаннями створюються і функціонують інституціональні об’єднання, діяльність яких починається в директивному порядку з боку міністерств (відомств) або безпосередньокабінетомміністрів.

Асоціація – найпростіша форма добровільного об’єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.

Корпорація– договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з передачею окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Концерн– це багатогалузеве акціонерне товариство, що характеризується єдністю влади та контролю. Концерни об’єднують підприємства різних галузей, які внаслідок об’єднання втрачають свою самостійність.

Картелі– договірне об’єднання підприємств (фірми) однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності (регулювання збуту виготовленої продукції).

Трести– монополістичне об’єднання, що належали раніше різним власникам підприємств, в один виробничий комплекс. При такому об’єднанні підприємства повністю втрачають свою юридичну, фінансову та господарську самостійність.

Холдингивикористовують свої кошти на придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств. Об’єднуючисьухолдинги,компанії мають юридичнутагосподарську самостійність, але найбільш суттєві питання вирішуються в холдинговій компанії. Холдингова компанія займається лише управлінням і нездійснюєгосподарську діяльність.

3. Організаційна побудова мережевого бізнесу в торгівлі залежно від його розвитку й інтересів власника. Поняття «управляюча компанія» та «операційна компанія»

Розвиток вітчизняної роздрібної торгівлі в Україні відбувається набагато швидшими темпами, ніж у країнах Західної Європи і США, оскільки перехід на сучасні форми торгівлі в країні стався набагато пізніше і Україна має можливість використовувати для побудови і розвитку роздрібних мереж набутий зарубіжний досвід.

До початку фінансово-економічної кризи роздрібний ринок України динамічно розвивався. За даними Державного комітету статистики, за січень – жовтень 2011 р. загальний обіг роздрібної торгівлі в Україні становив 428,53 млрд грн, що на 18,3 % більше обсягу січня – жовтня 2010 р.

Під час світової фінансово-економічної кризи стало очевидним, що стратегії розвитку підприємств ритейлу потребують кардинального перегляду. Для того, щоб знайти кошти на масштабну експансію, ритейлери випускали цінні папери, брали кредити і навіть продавали частки в компаніях.Унаслідок цього їхнє боргове навантаження досягло критичних показників. Загалом український роздрібний ринок, незважаючи на кризу, має великий потенціал. Частка організованоїмережевоїроздрібної торгівлі, як і раніше, є незначною.

Роздрібна торговельна мережа постійно знаходиться в процесі розвитку. У нашій країні створена розгалужена мережа роздрібних торгових підприємств. Тому одним з основних напрямів упорядкування роздрібної торговельної мережі є класифікація її підприємств.

Структура роздрібної торговельної мережі характеризується такими показниками:

- співвідношенням підприємств по торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами;

- питомою вагою стаціонарної мережі в загальній кількості торговельних підприємств;

- використовуваними формами продажу і методами обслуговування;

- співвідношенням торгових площ, що використовуються для реалізації окремих груп товарів;

- співвідношенням торгової та неторгової площ магазина;

- тривалістю використання торгової площі протягом дня (режим роботи);

- співвідношенням загальної площі торгового підприємства, розташованої в окремо розташованих, вбудованих і прибудованих будівлях;

- питомою вагою магазинів, забезпечених холодильним устаткуванням, у тому числі підприємств, що торгують товарами, які швидко псуються;

- середнім розміром торговельної площі одного магазину.

Відповідно до державного стандартуз 2002 року підприємства роздрібної торгівлі класифікують,упершу чергу, за їх видами та типами.

Одним з основних напрямків упорядкування роздрібної торговельної мережі є її спеціалізація і типізація. Вони необхідні для більш ефективного використання матеріально-технічної бази торгівлі, полегшення праці торгових працівників і поліпшення обслуговування населення.

Спеціалізація торгової мережі – це обмеження діяльності торговельних підприємств щодо реалізації окремих товарних груп, підгруп (магазин «Взуття», магазин «Жіноче взуття»).

Під типізацією магазинів розуміють систему заходів, спрямованих на відбір технічно досконалих і економічно ефективних типів магазинів. Завдяки типізації, можна ширше застосовувати типові рішення затакимих напрямами, як формування товарного асортименту, вибір торговельно-технологічного обладнання, впровадження раціональної організації праці і т. д.

Типізація магазинів дозволяє:

- удосконалювати керівництво та управління ними;

- застосовувати нормативне планування;

- автоматизовано управляти процесами товаропостачання;

- здійснювати облік, звітність іконтроль за їх діяльністю.

Тип підприємства роздрібної торгівлі– це підприємства певного виду, класифіковані за торговою площеютаформами торгового обслуговування покупців.

Ознаками, що визначають тип торговельного підприємства, є його асортиментний профіль, площа торгового залу і неторгових приміщень, застосовувані методи продажу товарів, район діяльності, рівень цін таін.Основними з них є асортиментний профіль магазину і розмір його торгової площі, яка залежить від чисельності обслуговуваного населення.

Організаційна побудова мережевого бізнесу також може залежати від стратегічної мети, місії роздрібного торговця, місця та ролі на споживчому ринку. Вона може бути надскладною, відносно насиченою або спрощеною до елементарної.

Безумовно, найскладнішою є структурна побудова великих розгалужених міжрегіональних (інтернаціональних) роздрібних торговельних компаній, фірм, мереж тощо. Вони будуються за територіально-функціональним принципом, поєднуючи в єдину структуру головний управлінсько-організаційний (центральний офіс, штаб-квартиру), регіональні центри тамережу суб’єктів роздрібного продажу (універмагів, крамниць, одиниць тощо). Безпосередня робота об’єднаних під спільною торговою маркою, але розосереджених територіально магазинів організується головним центром – в стратегічному та регіональному центрі – в оперативному аспектах.

Складність і, на перший погляд,надмірна централізованість подібних торговельних організацій пояснюється не тільки територіальною віддаленістю мережі їх крамниць, але й масштабністю торговельно-комерційних процесів, що в них відбуваються. Вдале поєднання централізованоготатериторіальногоуправліннядозволяє залучати в обіг додаткові місцеві товарні ресурси, враховувати регіональні особливості попиту населення.

Компанії, що спеціалізуються на професійному управлінні одним або декількома операційними бізнесами в інтересах акціонера – управляючі.

У класифікацію операційних потрапляють компанії, що займаються безпосереднім оперуванням у тій чи іншій сфері (виробництві, торгівлі, послугах і т. д.). При цьому операційні компанії можуть бути структурними ланками холдингу.

Основним структурним елементом великої торговельної компанії (фірми) є головний центр.Найвищим органом цієї організації залежно від організаційно-правової форми є рада директорів або збори учасників, до компетенції яких належить розроблення кардинальних напрямівподальшогорозвитку. Безпосередньо їм підпорядковується найвища посадова особа організації – президент або генеральний директор.

Для забезпечення окремих напрямів комерційно-господарської діяльності великої роздрібної торговельної компанії створюються такі підрозділи (відділи, групи): комерційний, маркетинговий, економічний, фінансовий, розвитку мережі, кадрів, технічний та ін.

Комерційний підрозділторговельної компанії очолює комерційний директор. До складу цього підрозділу входять закупівельний, товарні відділи, внутрішній розподільний центр. Закупівельний відділ проводить роботу з організації гуртових закупівель товарів від постачальників для забезпечення потреб усіх магазинів компанії. Для цього він використовує дані товарних, а також інших відділів про потребутарух товарів у розрізі окремих груп (підгруп) товарів, належних до асортименту компанії. Розподільний центр головного центру компаніїзаймаєтьсяорганізацією товаропостачання в масштабах усієї торговельної організації, доставкою закуплених товарів до кожного локального магазину.

Маркетинговий підрозділскладається з відділів вивчення кон’юнктури та реклами.Займаютьсявони постійним аналізом і прогнозуванням конкурентної ситуації у даному сегменті ринку, а також проводять рекламні заходи для стимулювання збуту.

Економічний підрозділкомпанії формує аналітичний та плановий відділи. Якщо аналітичний відділ займається збором і аналізом первинної інформації стосовно конкретних цільових ринків, то плановий спільно з маркетинговим, закупівельним, іншими підрозділами розробляє плани розвитку підприємства як у цілому, так і окремих його підрозділів на перспективу.

До складу фінансового підрозділувходять відділи розрахунків і кредитів. Розрахунковий відділ відстежує правильність і своєчасність здійснення розрахунків з постачальниками відповідно до умов укладених договорів та проведених поставок. Кредитний відділ обґрунтовує необхідність звернення за кредитом, організовує отримання його на найбільш вигідних умовах та стежить за своєчасністю повернення.

Підрозділ розвитку мережі– це особлива структурна вертикаль торговельної компанії, що об’єднує відділ мережі головного центру, регіональні центри і керівників пунктів продажу. Він розробляє політику функціонування й розвитку власної торговельної мережі компанії – від архітектурно-планувального вирішення, дизайну і оформлення до забезпечення єдиного стандарту обслуговування.

Кадровий підрозділпроводить добір, розстановку, переміщення, навчання кадрів та вирішення соціальних проблем персоналу.

До компетенції технічного підрозділуторговельної компанії входить забезпечення загальних, технічних умов для нормальної роботи магазинів. З цією метою в його складі організовуються будівельно-ремонтний, технічний, загальний та інші відділи.

Організаційна побудова регіональних центрів торговельної компанії повторює структуру головного центру за широтою функціональних напрямів, проте є вужчою за кількістю структурних елементів. Скажімо, функції відділів, а подекуди й цілих підрозділів у регіональних центрах компанії виконують окремі групи (сектори) зведених відділів або персональні менеджери-виконавці за напрямами.

Кількість найманих працівників комерційних, економічних та інших спеціальностей у кожному структурному підрозділі компанії визначається колом та обсягом основних та допоміжних функціональних обов’язків.

Порівняно зі структурою центрів торговельної компанії спільні ознаки побудови є і в організаційній структурі універмагів. При цьому спостерігається її певне спрощення до експедиційно-розподільного центру, закупівельного, маркетингово-рекламного, планового, кадрового, господарського відділів, бухгалтерії. Ці елементи структури проводять оперативнеуправліннясформованими за товарною ознакою відділамитасекціями в торговельному залі.

Відділ закупівель універмагу складається з товарних секцій (одягу, взуття, культтоварів тощо). Товарознавці окремих секцій установлюють зв’язки з постачальниками, укладають договори і контролюють процеспоставок товарів у розрізі асортименту.

Сучасний універмаг (гіпермаркет) неможливо уявити без експедиційно-розподільного центру, що включає інформаційну систему, експедицію тапідсобніприміщення. Комп’ютерна інформаційна системапоєднує всі елементи структури універмагу, а часто і під’єднана до терміналів основних постачальників, що дозволяє не тільки оперативно відстежувати рух товарних запасів, але й мобільно формувати замовлення на поповнення товарних ресурсів. Отримані експедицією товари від контрагентів найчастіше негайно направляються в торговий зал, однак, можуть тимчасово розміщуватися у підсобних приміщеннях. Найпростішою організаційною побудовою відрізняються рядові, невеликі за розмірами магазини.

Власник магазину – юридична або фізична особа – призначає виконавчого директора, а також формує виконавчий апарат магазину: бухгалтерію, заступників директора з комерційної роботи і з обслуговування (торгівлі). Виконавчий апарат самостійно забезпечує і взаємодію з постачальниками, і роботу в торговельному залі, добираючи штат експедиторів, продавців, вантажників, прибиральників, робітників і спеціалістів інших професій.

Особливою організаційною побудовою характеризується роздрібнаторгівлясистеми споживчої кооперації.Занинішніхобставинвона залишилася, на відміну від зниклих під час трансформаційних процесів в економіці державної і відомчих торговельних систем, ієрархічною організаційною структурою. Роздрібна торгівля споживчої кооперації в основному сконцентрована в низових кооперативних ланках – у районних спілках і товариствах.Цим видом торгівліу сільських районах безпосередньо займаються коонунівермаг, галузеві роздрібні торговельні об’єднання (РТО) і госпрозрахункові роздрібні торговельні підприємства (ГРТП). При цьому РТО і ГРТП за організаційною сутністю є кооперативними організаціями, підзвітними вищим кооперативним організаціям – спілкам або товариствам. Віднесення роздрібних торговельних об’єднань і підприємств пояснюється тим, що вони організовують роботу сільської мережі: продовольчих, непродовольчих, спеціалізованих магазинів, магазинів з продажу товарів повсякденного попиту і дрібно-роздрібних одиниць.

Організаційна структура роздрібних торговців не є типовою, сталою, вона може бути відмінною в роздрібних торговельних підприємствах абсолютно однакового типорозміру і залежить від багатьох організаційних, технологічних, комерційних та інших факторів.