2. Підприємницькі мережі: сучасні аспекти формування і розвитку

Розвиток мережевого підходу як особливої форми організації підприємницької діяльності пов’язано з початком 1960-х років, коли внаслідок науково-технічної революції стали розвиватися процеси глобалізації, що підсилили інтернаціоналізацію господарського життя і поглибили інтеграційні процеси у всесвітньому масштабі. Господарюючими суб’єктами економічно розвинених країн з ринковою економікою стали активно використовуватися різні форми міжфірмової кооперації. Розвиток сучасних технологій, що прискорюють інформаційні потоки, котрі забезпечують формування внутрішньофірмових і міжфірмових комунікаційних мереж, істотно розширило географію та можливості взаємодії. Зростання практичної потреби в осмисленні мережевої взаємодії викликав становлення теорії підприємницьких мереж, що отримала значний розвиток у працях західних авторів.

Підприємницька діяльність у пострадянських країнах розвивається протягом нетривалого часу, тому і наукові дослідження українського підприємництва ще не мають достатнього досвіду, який накопичений на Заході.

В Україні інтерес до проблематики міжфірмової кооперації визначився на початку 1990-х років, коли в економіці країни стали з’являтися елементи ринкових відносин, і дослідники звернулися до вивчення зарубіжного досвіду.

До цього часу дослідження підприємницьких мереж за кордоном пройшли кілька етапів розвитку. Вони почалися як емпіричні дослідження 1960–1970-х років переважно в рамках теорії організації і поступово стали викликати інтерес як об’єкт розгляду іншими економічними теоріями. У 1970–1980 рр. вивчення мережевих форм взаємодії вийшло на рівень теоретичних узагальнень. У 1980–1990 рр. розвивається теоретичний базис між фірмової та мережевої взаємодії, і продовжується формування концептуальних основ теорії мережевої організації бізнесу. Засновниками досліджень підприємницьких мереж були такі відомі вчені, як Х. Хокансон, Г. Емерсон, Ф. Котлер, М. Кастельс, П. Друкер та ін.

У всьому світі підвищується роль довгострокових міжфірмових взаємин, зростає кількість підприємницьких мереж та їх вплив на ринок. За останні десятиліття в Україні пройшли значні зміни, які викликані переходом до іншої системи розвитку суспільства, побудованої на впроваджені ринкових відносин та активізації підприємницької діяльності, що неминуче сприяє географічному розширенню бізнесу. Прагнення до експансії з боку господарюючих суб’єктів проявляється у створенні нових форм ведення бізнесу, таких як підприємницькі мережі.

Підприємницькі мережі мають значні конкурентні переваги відносно традиційних форм ведення бізнесу, оскільки дають кожному з партнерів додаткові можливості, пов’язані з використанням мережевих колективних інформаційних, маркетингових, соціальних та інших ресурсів. Синергетичний ефект від довготривалого та стабільного співробітництва є результатом об’єднання елементів ресурсного потенціалу кожного з партнерів на основі взаємодоповнення. Крім того, успіх мереж багато в чому пов’язаний з трансформацією функцій управління та організації бізнес-процесів. Ці конкурентні переваги використовуються для розробки та реалізації стратегії динамічного розвитку підприємницької мережі.

Підприємницькі мережі на сучасному етапі розвитку економіки – це якісно більш розвинена форма ведення бізнесу. Вони забезпечують свій успіх і подальший розвиток не за рахунок адміністративного ресурсу або монопольного становища на ринку, а завдяки новому підходу до модернізації бізнесу.

Таким чином, підприємницька мережа – це група суб’єктів господарювання, що здійснюють спільну діяльність, спрямовану на досягнення стійких високих темпів розвитку шляхом: реалізації взаємоузгоджених цілей; забезпечення конкурентоспроможності на різних галузевих і міжгалузевих ринках; отримання синергетичного ефекту, на основі використання загальних інформаційних, технологічних, фінансових, маркетингових та інших видів ресурсів; визначення спільних цінностей і «правил гри»; формування довгострокових господарських зв’язків.

Принципи, на яких ґрунтується формування зазначених мереж, визначають їх підприємницький характер (рис. 1.).

Рис. 1 – Принципи формування підприємницьких мереж

Саме тому такі об’єднання підприємств доцільно називати підприємницькими. Підприємницькі мережі як складні структури можна класифікувати занизкоюознак (табл. 1).

Таблиця 1

№ з/п	Ознака класифікації	Характеристика
1	2	3
1	За формою структури	Ієрархічні об’єднання Неієрархічні об’єдання Комбіновані об’єдання
2	За рівнем надходження складових елементів (учасників) об’єдання	Горизонтальний рівень об’єдання Вертикальний рівень об’єдання Поєднання зусиль учасників, розташованих як на горизонтальному, так і вертикальному рівнях
3	За рівнем диверсифікації діяльності учасників	Високий (більше п’яти видів діяльності) Середній (до п’яти видів діяльності) Низький (до двох видів діяльності)
4	За характером (видом) диверсифікації діяльності учасників	Споріднена диверсифікація діяльності учасників Неспоріднена диверсифікація діяльності учасників

Продовження табл. 1

1	2	3
5	За масштабами діяльності	Місцева Регіональна Міжрегіональна Національна Міжнародна
6	За метою створення	Посилення позицій на ринку за рахунок експансії Зосередження на виконанні основних функцій і реалізації основних компетенцій Виконання певного проекту, реалізація якого має середньо- та довгострокову перспективу Партнерство з метою об’єднання ресурсів Партнерство з метою обміну (передачі) основними компетенціями
7	За часом створення (існування)	Довгострокове стратегічне об’єдання (довгостроковий стратегічний альянс) Середньострокове партнерство Об’єднання зусиль учасників для реалізації певного проекту

Основні тенденції функціонування та розвитку мереж:

• підприємницькі мережі розвивають і розширюють довгострокові партнерські відносини з постачальниками, покупцями та підрядниками з метою зниження ризиків;

• підприємницькі мережі все частіше стають провідниками нових ринків збуту, сировини та інновацій завдяки географічній віддаленості учасників один від одного;

• діяльність менеджменту підприємницьких мереж спрямована на децентралізацію відповідальності, посилення координації на основі розвитку горизонтальних комунікацій.

Мета функціонування мережі полягає в забезпеченні конкурентоспроможності на різних ринках за рахунок широкого географічного поширення; унікальних властивостей, якими володіють учасники мережі (ноу-хау, технології); постійного надходження людського капіталу; доступу до нових ідей; регламентації бізнес-процесів, концентрації та перерозподілу ресурсів.

Цілями учасників мережі є досягнення динамічного розвитку за рахунок вилучення синергетичного ефекту від співробітництва на основі зниження трансакційних та операційних витрат, розширення комунікацій, залучення ресурсів, забезпечення захищеності від зовнішніх загроз і ризиків, формування позитивного іміджу.

Особливістю мережевих структур є їх децентралізація і мала ієрархія. У цьому проявляється головна перевага і проблема мережі порівняноз ієрархічними організаціями. Сьогодні завдяки розвиткуінформаційних технологій мережа може залишатися гнучкоютаздатною до швидкого пристосування, одночасно бутикоординованою і керованою.

Розрізняють типи мережевих організацій:

• внутрішні мережі дають змогу використовувати в середині організації принцип вільного підприємництва завдяки створенню, організаційних ринків, які передбачають взаємодію між підрозділами організації на основі ринкових цін;

• стабільні мережі значну частину робіт передають підрядникам, які можуть розташовуватися поза межами основного підприємства. Така форма співпраці дає змогу отримати конкурентні переваги за рахунок вузької спеціалізації підрядників.

• динамічні мережі залучаютьзовнішніх незалежних розробників, виробників, постачальників, дистриб’юторів. Головне підприємствоуправляє іншими організаціямиу межахдосягнення своїх цілей, залишаючись при цьому ядром або «системним інтегратором».