292 Історична антропологія України

панням носа. Водночас чернігівська та переяславська групи від­різнялися від київської трохи нижчим головним показником, тяжіючи за цією ознакою до нащадків сіверян. З іншого боку, окремі серії з некрополів Правобережжя (Княжа Гора, Сагунівка та ін.) за поєднанням мезокефалії та відносно широкого обличчя схожі з черепами нащадків древлян. Отже, антропологічний склад давньо­руської людності Наддніпрянщини був неоднорідним. Про це свідчить також підвищена варіабельність багатьох важливих ознак.

Антропологічні типи давнього населення України:

/ ~ мс'-іоксфші ы іий середі ц»ол и ций; 2 — долі кефальний широколиций; J — мезокефалы іий широколиций;

4 — доліхокефалмшй середиьолиций

В середній течії Десни, басейні Сейму і верхів’ях Сули, де у другій половині І тис. мешкали літописні сіверяни, в давньоруський час був поширений доліхокранний середньолиций тип, який знаходить певні аналоги серед нащадків радимичів, дреговичів, смоленських і тверських кривичів. За більшістю провідних краніологічних ознак

293 Антропологічні особливості давнього населення України

він схожий з попереднім, відрізняючись від нього трохи довшою черепною кришкою та вужчим обличчям.

У верхів’ях Здвижа, Тетерева, Ужа та Убороті, де на час утворення Київської Русі локалізувались древляни, дослідники виділили мезо- кефальний високоголовий і широколиций тип. Схожі антропологічні варіанти поширені й на захід від окресленої території — у верхів’ях Стиру та Горині, де вони пов’язані з курганними похованнями на горизонті. Що ж до поховань у ямах під курганними насипами, які частіше трапляються у межиріччі Стиру та Горині — ареалі волинян, то властивий їм тип схожий з попереднім, відрізняючись від нього видовженішою, трохи нижчою черепною кришкою та дещо вужчим обличчям.

Давнє населення Середньої Наддніпрянщини — території, пов’язаної з літописними тиверцями та уличами, характеризувало­ся мезокранією, середніми розмірами лицевого відділу, дуже широ­кими й невисокими орбітами, значним горизонтальним профілю­ванням обличчя, високим переніссям, середнім виступанням носа. Найближчі аналогії цьому поєднанню ознак знаходимо в ареалі древлян.

Чим же можна пояснити відмінності фізичного типу окремих груп людності Русі-України?

Перше. Ще визначний дослідник слов’янських старожитностей чеський вчений JT. Нідерле дійшов висновку про те, що праслов’яни не були однорідними в антропологічному плані, хоча й мали деякі спільні риси, наприклад, широколицість. «Безсумнівно, — писав він з цього приводу, — що вони не відзначалися ні чистотою раси, ні єдністю фізичного типу...» Це спричинене тим, що морфологічні особливості праслов’ян формувалися на дуже великій території (від верхньої та середньої течії Західної Двіни на півночі до лівих притоків Дунаю в його середній течії на півдні, від верхньої та середньої течії Вісли на заході до середньої та нижньої течії Дніпра на сході), розташованій на стику ареалів північноєвропеоїдної довго­голової світлопігментованої та південноєвропеоїдної коротко- головішої темнопігментованої рас. У цій зоні здавна мешкали носії різних антропологічних типів, жоден з яких не може вважатися «праслов’янським».

Друге. Розселяючись на території Східної Європи, слов’янські племена асимілювали місцеву людність, що привело до певних змін їхнього фізичного типу. Саме цим, на думку Т. Алексеевой можна пояснити зменшення діаметра вилиць у тих східнослов’янських гру­пах, які контактували з вузьколицим фіномовним та іраномовним населенням. Певну роль у формуванні морфологічних особливостей давньоруської людності відігравали її взаємини з тюркомовними кочовиками.