278 Історична антропологія України

простежується в окремих районах Нижньої Наддніпрянщини, вклю­чаючи Примор’я, та Приазов’я.

Що ж до пізніх «катакомбників», то властиві їм фізичні риси сформувалися під впливом масивних широколицих носіїв північно- кавказької культури Калмикії та Передкавказзя. Просунувшись на терени України, вони повністю витіснили або асимілювали місцеву людність. Це засвідчують антропологічні знахідки у Самаро-Орель- ському межиріччі, окремих регіонах Нижньої Наддніпрянщини, в межиріччі Бугу та Дністра.

Поява прийшлих племен на пізньому етапі існування катакомб­ної спільності спричинила істотні зміни поховального обряду. Так, у похованнях еліти зафіксований звичай обличкування черепа — моделювання лиця глиною (майже 100 випадків), походження якого пояснюється впливом культурних традицій Близького Сходу (В. От- рощенко, С. Пустовалов). Цікаво, що на модельованих черепах із курганів басейну р. Молочної, де зазначені найяскравіші прояви даного обряду, та деяких районів правобережної Нижньої Над­дніпрянщини виявлені посмертні трепанаційні отвори в потиличній ділянці (С. Круи). Очевидно, це було пов’язано з підготовкою черепа небіжчика до процедури бальзамування.

Хлопчик зі штучно деформованою головою із поховання катакомбної культури (реконструкція М. Герасимова)

Катакомбні племена басейну Сіверського Дінця широко застосо­вували звичай штучної деформації черепа (15 % небіжчиків із ранніх і 60 % із пізніх поховань, за даними К. Шекель). Він був також

279 Найдавніша людність території України

властивий людності східних та південно-східних районів катакомб­ної «ойкумени»: Північно-Східного Приазов’я, Нижнього Поволжя, басейну Дону, Калмикії. Перевага віддавалася циркулярній дефор­мації, коли голова набувала форми, витягнутої згори донизу; при цьому змінювались і пропорції обличчя, зокрема збільшувалася висота лоба.

У XVII— XVI ст. до н. е. степову та лісостепову зони між Доном та Прутом населяли індоіранські племена культури багатоваликової кераміки, назва яких пов’язана зі звичаєм прикрашати керамічні вироби наліпними джгутами-валиками (С. Березанська). Носії цієї культури ховали своїх небіжчиків у підкурганних прямокутних дощатих та кам’яних ямах, іноді в ямах з підбоями. Ці люди мали риси одного з варіантів давньосередземноморського типу, а саме: середній зріст (169,6 см у чоловіків), доліхокранію, вузьке й високе обличчя, вузький ніс (С. Круи).

У XVI ст. до н. е. на терени Лівобережної України зі сходу вторглися іраномовні племена зрубної культури, які ховали померлих під курганними насипами у рублених зрубах, кам’яних ящиках чи прямокутних ямах, перекритих деревом. Вони поступово відтіснили носіїв культури багатоваликової кераміки на захід або асимілювали їх. Протягом наступних століть «зрубники» займали величезні обшири Східної Європи — від Дністра на заході до Уралу на сході, від Ками, Середньої Оки й Десни на півночі до прикаспійських степів і Криму на півдні.

Носії зрубної культури, що мешкали на теренах України, харак­теризувалися високим зростом (174 см у чоловіків), видовженою формою мозкового відділу черепа, середньою шириною обличчя. За багатьма краніологічними ознаками (надто за шириною обличчя) вони займають проміжне становище між носіями культури багато­валикової кераміки та «зрубниками» Поволжя. Це добре узгод­жується з висновками археологів про напрямки міграцій племен зрубної культури та їхніми взаєминами з місцевим населенням Дніпровського Лівобережжя та степової зони України (/. Шарафут- дінова, В. Отрощенко).

У XV—XIII ст. до н. е. Північно-Західне Причорномор’я насе­ляли племена сабатинівської культури, антропологічний склад яких поки що не з’ясований.

Північно-західним сусідом сабатинівців була осіла людність куль­тури Ноуа, яка займала лісостепове Подністров’я. Вона була морфо­логічно неоднорідною: деякі черепи мають ознаки відносно широко­лицего масивного типу, інші — тендітнішого вузьколицего (М. Ве­ликанова, Т. Кондукторова, О. Некрасова). Ця історично-культурна спільність склалася внаслідок взаємодії місцевих землеробських та