13 Від спостережень до науки

иіблійну оповідь про створення перших людей. Так, у 1619 р. за тішуваченням у чаклунстві та єресі в Тулузі був спалений живцем палійський філософ JI. Ваніні, який у трактаті “Про гідні подиву таємниці природи, цариці й богині смертних” у дуже обережній формі та нібито з осудом писав про спорідненість людини з мавпою.

Заборонялися й анатомо-медичні дослідження. За порушення цієї заборони на вогнищі загинув іспанський учений XVI ст. М. Сер- <><>///, який вивчав кровообіг людей і тварин. Лише заступництво французького короля врятувало життяА. Везалію —авторові праці “Про будову людського тіла” (1543). Усі рукописи уславленого лікаря й анатома були спалені, а його самого відправили на покуту до Єрусалима. Повертаючись звідтіля, він загинув під час корабель­ної аварії.

Середньовічні європейські вчені-схоласти приділяли велику увагу питанню про місцезнаходження країни “Гога і Магога” — батьків­щини “злих” народів, пришестя яких пророкувала Біблія. їхні твори рясніли розповідями про фантастичні чудовиська — велетнів, карликів, однооких, одноруких, людей із собачими головами тощо. 15 одному з них ішлося навіть про навернення “песиголовців” у християнство.

Більш точні свідчення про народи світу містять праці середньо­вічних арабських авторів. Так, учений і мандрівник X ст. Аль-Масуді дав опис семи груп народів: персів, халдеїв і споріднених з ними арабських племен, греків та інших європейців, лівійців з єгиптя­нами, турків, індійців і китайців.

Великі географічні відкриття, зроблені під час подорожей X. Ко­лумба, Васко да Гами таМагеллана (кінець XV — початок XVIст.), значно розширили уявлення європейців про населення найвідда- леніших куточків земної кулі. Це відбилося в появіпершої расової класифікації людства(1684). Її автор — відомий французький політичний діяч, мандрівник і вченийФ. Берньє —виокремив чотири головні раси: європейців, поширену в Європі, Північній Африці, Передній Азії, Індії; монголів, яка замешкує Східну та Південно-Східну Азію; негрів, що переважає на Африканському континенті; лопарів, єдиним представником якої є лопарі, або саами, — невеликий за чисельністю народ, який живе на північному сході Скандинавії та Кольському півострові. Цікаво, що індіанців Америки Берньє розглядав як одну з гілок європейців. Не обмежу­ючись виділенням рас, він дав стислу характеристику фізичних рис кожної з них і вказав на їхню неоднорідність.

Із розширенням географічного кругозору поглиблювалися і знан­ня європейців про людиноподібних мавп. Цьому значною мірою сприяла книга Пігафетті‘‘Опис землі Конго” (1598). Учасник кругосвітньої подорожі під орудоюМагеллана, Пігафетті вперше дав