294 Історична антропологія України

Аналіз краніологічних даних з середньовічних некрополів Русі- України свідчить про те, що відносна широколицість як одна з визначальних рис слов’ян у найбільш виразній формі простежується серед нащадків літописних древлян і волинян. За цією і деякими іншими ознаками (зокрема, великими розмірами черепа) вони схожі з мазовшанами, західними кривичами, а також середньовічними балтськими племенами: латгалами, земгалами, ятвягами та ін. Всі ці групи належать до кола масивних північних європеоїдів. Висловлю­валась думка, що відносна широколицість балтів та західної групи східнослов’янських племен є проявом єдиного антропологічного субстрату, генетичні витоки якого пов’язані з носіями неолітичних та енеолітичних культур Центральної та Північно-Східної Європи (Т. Алексеева). Цю тезу намагався заперечити В. Седов, який дифе­ренціював середньовічних слов’ян та балтів не лише за поховальним обрядом, а й на підставі антропологічних даних. Відмінності між ними дійсно є, як і є відмінності між окремими балтськими племе­нами та окремими групами давньоруської людності. Однак наявність специфічних рис фізичного типу середньовічних балтів та слов’ян — рис, які формувалися на різних етапах етнічної історії, аж ніяк не свідчить про відсутність морфологічної праоснови цих етнічних масивів. Своєрідним антропологічним еквівалентом балто-слов’ян- ської спільності, що мала місце в минулому, є один з одонтологічних типів, поширений серед сучасних летго-литовських та східносло­в’янських народів — середньоєвропейський. Починаючи з неолі­тичної доби він був властивий і їхнім попередникам на території Південної Балтії та Східної Європи.

Належність північно-західної групи літописних племен Русі- України до кола північних європеоїдів пояснюється не лише давньою генетичною спорідненістю балтів та слов’ян. Ще однією причиною посилення північноєвропеоїдних рис серед древлян і волинян стали контакти цих племінних угруповань з ятвягами, при­сутність котрих на території Правобережного Полісся засвідчують археологічні дані. Аналізуючи морфологічні особливості черепів з давньоруського міста Возвягель, Т. Рудич зазначила властиві їм мезокранію, широколицість, тенденцію до ослаблення горизонталь­ного профілювання обличчя, помірне випинання носа. Цей своєрід­ний комплекс краніологічних ознак має чіткі аналогії зі збірною краніологічною серією ятвягів II— V ст.

Як зазначалося вище, широколиці варіанти були властиві також давньоруській людності Північної Буковини і Прутсько-Дністров- ського межиріччя, де мешкали нащадки південно-західної групи літописних племен — тиверців і уличів. Аналізуючи морфологічні витоки слов’ян у цих регіонах, М. Великанова вказала на різкі відмін­ності між ними та їхніми безпосередніми попередниками — носіями

295 Антропологічні особливості давнього населення України

черняхівської культури. Ці відмінності мають настільки виразний характер, що, за словами дослідниці, «повністю виключають імовірність генетичних зв’язків між черняхівцями та слов’янами, що їх змінили, і дають підстави вважати слов’янське населення на території Подністров’я прийшлим». Посилаючись на краніологічні паралелі з населенням древлянських земель, М. Великанова висуну­ла припущення, що територія Прутсько-Дністровського межиріччя заселялася вихідцями з більш північних областей східнослов’ян­ського ареалу.

Мешканець Галицької землі (реконструкція С. Горбенка)

В одній із краніологічних серій з території Середнього Подні­стров’я (василівській) простежується певна тенденція до високо- лицьості, високоорбітності та вузьконосості — ознак, властивих західним слов’янам. Аналізуючи варіації лицьового, орбітного та носового показників у згаданій серії, М. Великанова зауважує, що вони «ухиляються в західнослов’янському напрямку і лежать, по суті, поза східнослов’янськими межами коливань цих ознак». З цим можна погодитись, зробивши одне застереження: наведені дані свідчать не про прийшлий характер василівської популяції, а про напрямки давніх антропологічних зв’язків східнослов’янського насе­лення Карпатського регіону.

Південними сусідами подністровських слов’ян були носії балка- но-дунайської культури — осілі нащадки «болгарської» частини на­селення салтівської культури. Уявлення про фізичний тип цієї групи