87 Остеометричні дослідження

8а. Сагітальний діаметр на рівні отвору живлення — відстань між переднім гребенем і задньою поверхнею тіла на рівні отвору живлен­ня. Ковзний циркуль.

7. Поперечний діаметр на рівні середини діафіза — відстань між медіальним і міжкістковим краями в середині тіла. Ковзний цир­куль.

9а. Поперечний діаметр на рівні отвору живлення — відстань між медіальним і міжкістковим краями тіла на рівні отвору живлення. Ковзний циркуль.

7. Окружність на рівні середини діафіза — окружність у середині тіла. Антропометрична стрічка.

106. Найменша окружність діафіза — окружність у найтоншому місці діафіза. Антропометрична стрічка.

Визначення довжини тіла (зросту) за кістками скелета

Існує близько 20 способів визначення довжини тіла за кістками скелета (здебільшого за розмірами довгих трубчастих кісток), хоча жоден із них не позбавлений певних недоліків. На практиці найчастіше застосовують таблиці французького антрополо­га JT. Манувріє та американських учених Л/. Троттера та Г. Глезера, де подано співвідношення між розмірами окремих кісток рук та ніг і зростом живих людей.

Спосіб JT. Манувріє грунтується на матеріалах, які охоплюють 49 осіб — мешканців міста Ліона, котрі померли до 60-ти років. На думку фахівців, він дає надійніші результати під час дослідження низькорослих та середиьорослих груп. Спосіб передбачає викори­стання найбільшої довжини плечової, ліктьової, променевої, велико- та малогомілкової кісток (№ 1 за Р. Мартіном), а також загальної довжини стегнової кістки у природному стані (№ 2) (табл. 6.1).

М. Троттер та Г. Глезер обстежили понад 5500 американських військовослужбовців, які загинули під час Другої світової війни (4672 вихідців з Європи, 577 негрів, 176 латиноамериканців). Вважають, що їхній спосіб дає кращі результати у високорослих та середньо- рослих групах. Вчені використовували найбільшу довжину плечової, ліктьової, променевої, малогомілкової (№ 1) кісток, а також загальну довжину великої гомілкової кістки (табл. 6.2).

З.а спостереженнями М. Троттера та М. Глезера, асиметрія між однойменними кістками, розташованими з різних боків скелета, загалом незначна і не має певної закономірності. Цей висновок набуває великого практичного значення, адже кістяки стародавніх

Плечова кістка (в Мм)	Ліктьова кістка (в мм)	Променева кістка (в мм)	Стегнова кістка (u мм)	В. гоміл­кова кістка (в мм)	М. гоміл­кова кістка (в мм)	Довжина тіла (в см)
Чоловіки
335	364	352	472	385	382	175
339	267	255	476	389	387	176
342	270	257	480	393	390	177
346	272	260	485	397	394	178
349	275	263	489	401	398	179
353	278	265	493	405	402	180
356	280	268	498	409	406	181
360	283	271	502	414	410	183
366	288	276	511	422	417	186
370	291	279	515	426	421	185
373	294	28!	519	430	425	186
377	296	284	524	434	429	187
380	299	286	528	438	433	188
384	302	289	532	442	436	189
387	304	292	537	447	440	190
390	307	294	541	451	444	191
394	310	297	545	455	448	192
398	312	300	549	459	452	193
401	315	302	554	463	456	194
404	318	305	558	467	460	195
408	320	308	563	471	463	196
411	323	310	567	475	467	197

Плечова кістка (в мм)	Ліктьова кістка (в мм)	Променева кістка (в мм)	Стегнова кістка (в мм)	В. гоміл­кова кістка (в мм)	М. гоміл­кова кістка (в мм)	Довжина тіла (в см)
Жінки
256	203	192	373	290	294	152
259	206	194	377	294	298	153
263	209	197	381	298	302	154
266	211	199	386	302	306	155
270	214	202	390	306	310	156
273	217	205	394	310	313	157
276	219	207	399	314	317	158
280	222	210	403	318	321	159
287	227	215	412	327	329	161
290	230	218	416	331	333	162
294	233	221	420	335	337	163
297	235	223	424	339	340	164
301	238	226	429	343	344	165
304	241	228	433	347	348	166
308	243	231	437	352	352	167
311	246	234	442	356	356	168
315	249	236	446	360	360	169
318	251	239	450	364	363	170
321	254	242	455	368	367	171
325	257	244	459	372	371	172
328	259	247	463	376	375	173
332	262	250	468	380	379	174

Плечова кістка (в мм)	Ліктьова кістка (в мм)	Променева кістка (в мм)	Стегнова кістка (в мм)	В. гоміл­кова кістка (в мм)	М. гоміл­кова кістка (в мм)	Довжина тіла (в см)
Чоловіки
293	225	211	390	317	316	153
296	229	214	396	322	321	155,2
300	233	217	402	328	326	157,1
304	239	220	408	333	331	159
307	241	223	414	338	336	160,5
311	244	227	420	344	342	162,5
314	247	.230	426	349	347	163,4
318	251	234	432	355	351	164,4
322	255	237	438	360	356	165,4
326	258	241	444	366	366	166,6
330	261	244	451	371	366	167,7
334	264	247	458	376	371	168,6
338	268	250	465	381	376	169,7
342	271	253	473	387	381	171,6
346	274	256	480	392	386	173
350	278	259	488	398	391	175,4
354	281	262	495	403	396	176,7
358	285	265	502	408	401	178,5
362	288	168	510	413	406	181,2
366	291	271	517	418	411	183
Жінки
261	201	191	361	282	281	140
264	204	193	366	287	286	142
268	207	195	371	292	291	144
271	210	197	376	287	296	145,4
274	213	199	381	302	301	147
277	215	•201	286	307	305	148,8
280	217	203	391	312	309	149,7

Плечова кістка (в мм)	Ліктьова кістка (u мм)	Променева кістка (в мм)	Стегнова кістка (в мм)	В. гоміл­кова кістка (в мм)	М. гоміл­кова кістка (в мм)	Довжина тіла (в см)
			Жінки
283	220	205	396	317	314	151,3
287	223	207	401	322	318	152,8
290	226	209	406	327	327	154,3
295	295	212	413	332	328	156,6
300	233	216	420	338	334	156,8
305	237	220	427	344	339	158,2
311	241	224	434	350	344	159,5
316	245	228	441	356	349	161,2
322	249	232	448	362	354	163
327	252	236	455	368	359	165
332	256	240	462	374	364	167
337	259	244	469	380	369	169,2
342	262	248	476	386	374	171,5

І МЕТОАИКА ЗБИРАННЯ1 / ТРАНСПОРТУВАННЯ КІСТКОВИХ1 РЕШТОК ЛЮАЕЙ ПІ А ЧАСІAPXEQAOTІЧНИХ РОЗКОПОК

Важливим елементом палеоантропологічного дослід­ження є збирання кісткових решток людей в експедиційних умовах, що вимагає дотримання певних правил.

Зачистку скелета під час розкопок стародавніх поховань слід розпочинати з черепа; згодом від грунту звільняються грудна клітка та верхні кінцівки, далі — тазові кістки та нижні кінцівки. Спочатку проводиться так звана груба зачистка для визначення пози похова­ного, і лише після цього скелет повністю розчищається зверху і з боків. Особлива увага приділяється зачистці лицевого відділу черепа,

92 Програма й методика антропологічних досліджень

крихкі кістки якого часто бувають ушкодженими. Крім того, вони можуть бути покриті сумішшю глини та червоної вохри, за допомо­гою якої колись моделювалось обличчя покійного. Саме такий ритуал зафіксували вітчизняні археологи (В. Отрощенко, Г. Євдоки- мов та ін.) в похованнях катакомбної культури доби бронзи Північ­ного Причорномор’я.

Вже у процесі вивільнення скелета від грунтового заповнення поховальної ями слід ужити певних заходів для закріплення ушкод­жених кісток. Гарні результати дає просочування кісток спиртовим розчином клею БФ-2. Перед цією процедурою поверхню ушкодже­ної кістки треба повністю очистити від дрібних часточок грунту, котрі, змішавшись з клеєм, можуть перетворитися на тверду кірку, видалення якої вимагатиме неабияких зусиль. З цією метою кістки спочатку змітають м’яким пензликом, а потім протирають ваткою, змоченою в спирті.

Розбираючи скелет, слід звертати велику увагу на його анатоміч­ний порядок. Неправильне положення чи відсутність окремих кісток можуть мати ритуальний характер. Іноді вони є свідченнями прижиттєвого каліцтва або причини смерті похованої людини. Т в тому, і в іншому випадку це дає змогу отримати важливу інформацію про ідеологічні уявлення та умови життя стародавніх суспільств.

Для дослідження скелета в лабораторних умовах бажано брати всі кістки, однак на практиці часто це неможливо через відсутність належних умов для зберігання остеологічних матеріалів. Тому найчастіше беруть череп, тазові, довгі трубчасті кістки. Унікальні скелети беруться повністю (бажано монолітом).

Черепи, які добре збереглися, готуються до транспортування таким чином. Спочатку внутрішня порожнина мозкового відділу, очні ямки та носові кістки очищаються від грунту. Ця процедура потребує особливої обережності, бо, як вже йшлося вище, крихкі кістки лиця, особливо носові, легко руйнуються. Не слід мити черепи водою, що трапляється у практиці археологічних експедицій.

Досвід показує, що після інтенсивної обробки на кістках часто спостерігається відшарування компакти (поверхневого шару), з’являються тріщини та інші ушкодження. Крім того, іноді руйну­ються лицевий відділ та основа черепа і, як наслідок, губляться окремі фрагменти. Зауважимо, що в експедиційних умовах допус­кається лише протирання сухого черепа вологим ватним тампоном.

Черепи, видобуті з вологої поховальної камери, слід сушити в тіні, уникаючи прямого сонячного проміння.

Для транспортування черепів використовують дерев’яні або пласт­масові ящики, днища яких бажано встелити товстим шаром амортизуючого матеріалу, краще всього паперу чи деревної стружки. Кожний череп загортають в окремий паперовий пакет, який згодом