276 Історична антропологія України

ямним племенам межиріччя Бугу та Інгульця, а також Нижньої Наддніпрянщини.

Ямне населення Північно-Західного Причорномор’я, півдня Херсонщини, басейну р. Молочної та деяких лівобережних регіонів Нижньої Наддніпрянщини визначалося доліхокранною формою че­репної коробки, відносно вузьким та довгим обличчям, що свідчить про вплив одного з варіантів східносередземноморського типу., поширеного серед племен кемі-обинської культури.

Своєрідним поєднанням ознак (мезодоліхокранією, широким та середнім обличчям) характеризувались ямні племена верхів’їв Інгулу та Самарсько-Орільського межиріччя.

В окремих регіонах України простежуються риси брахікранного, широколицего та низькорослого типу, основним ареалом якого, за даними А. Шевченка, є Північно-Західний Прикаспій та Нижнє Поволжя.

Розмаїття морфологічних варіантів, властивих населенню ямної культури, зумовлене складністю етногенетичних процесів, що від­бувалися на теренах України за енеоліту.

Наприкінці енеолітичної доби на теренах Північно-Західного Причорномор’я мешкали скотарські племена усатівської культури, антропологічний склад яких склався за участю кількох компонентів: серед черепів з Усатово простежуються типові протоєвропейські, середземноморські та змішані варіанти, для формування яких мало змінитися кілька поколінь. Висловлювалася думка, що морфологічні особливості «усатівців» склалися внаслідок взаємодії місцевого пізньотрипільського та прийшлого степового населення (f. Потс- хіна).

На особливу увагу заслуговують племена культури кулястих амфор, що мешкали на теренах Волині наприкінці енеоліту. Це пояснюється дискусіями довкола їхньої ролі у формуванні індоєвро­пейської спільноти. На жаль, морфологічні особливості людності даної культури вивчені недостатньо: на сьогодні обстежено лише чотири чоловічих та шість жіночих черепів, які характеризуються мезокраніею, середнім розвитком м’язового рельєфу, середнім за шириною обличчям. Існує припущення, що цей комплекс ознак склався під впливом населення південної групи культури лійчастого посуду, яка локалізувалась на теренах Польщі, Південної Німеччи­ни, Чехії, Словакії, Західної України (Т. Кондукторова).

Загалом антропологічний склад енеолітичної людності України був досить строкатим. У його формуванні брали участь морфологічні складники, що мали різне походження: масивний протоєвропеоїд- ний тип, генетичні витоки якого пов’язані з неолітичними племе­нами; різновиди гранильного давньосередземноморського типу, представленого серед різних груп південних європеоїдів; помірно

277 Найдавніша людність території України

масивний варіант, поширений у Центральній Європі, та ін. Ці ком­поненти інтенсивно взаємодіяли, що спричинювало появу змішаних антропологічних варіантів.

Доба бронзи (II тис. до н. е.)

На початку її тис. до н. е. на півдні Східної Європи розпочалася доба бронзи, підставою для виділення якої стало поши­рення бронзових виробів: знарядь праці, зброї, прикрас. У цей період сталися важливі зміни в соціально-економічному й етнічному розвитку давнього населення України, відбувся другий великий поділ праці — відокремлення ремесла від скотарства й землеробства, посилилася майнова диференціація членів первісних колективів, виникли союзи племен. Доба бронзи тривала близько тисячі років. За цей час в усіх регіонах України чотири рази змінювались архео­логічні культури.

В ХҐ ст. до н. е. у Приазов’ї з’явилися найдавніші пам’ятки катакомбної культури, носії якої ховали своїх небіжчиків у підкур- ганних камерах-склепах — катакомбах. Є думка, що в її формуванні брали участь місцеві ямні племена та прийшлі північнокавказькі групи (С. Братченко). Протягом X— IX ст. до н. е. «катакомбники», принаймні частина яких належала до індоаріїв, поширилися спочат­ку на Лівобережжі, а згодом у багатьох регіонах степового та лісостепового Правобережжя. Окремі локальні варіанти катакомбної спільності набули таких своєрідних рис, що це дало змогу виділити в ЇЇ межах кілька археологічних культур: донецьку, інгульську тощо.

Дослідження палеоантропологічних матеріалів із поховань ката­комбної культури засвідчили розмаїття морфологічних варіантів, властивих окремим хронологічним та територіальним групам. За­уважимо, що на сьогодні найкраще вивчений антропологічний склад тих катакомбних племен, котрі мешкали у степовій смузі України від Дунаю на заході до Приазов’я на сході.

За даними С. Круц, населення раннього етапу катакомбної спільності характеризувалося високим зростом, видовженою фор­мою черепа, порівняно вузьким і високим лицем; людності ж пізнього етапу були властиві дещо нижчий зріст, мезобрахікефалія, широке ортогнатне обличчя. Дослідниця наголошувала: «Різниця між «ранніми» та «пізніми» настільки суттєва, що мова може йти про зміну населення на другому, пізньому етапі існування катакомбної культури майже на всій території Північного Причорномор’я».

Морфологічні особливості племен раннього етапу катакомбної спільності склалися на основі антропологічних типів населення ямної та кемі-обинської культур, що у найбільш виразній формі