235 Антропологічна структура населення земної кулі

Австралія та Океанія

Переважну більшість сучасного населення Австралії становлять нащадки європейських колоністів. Корінні мешканці — аборигени, загнані у важкодоступні, мало придатні для життя регіони, разом із метисами не перевищують 1 % усієї людності континенту. Аборигени належать до окремої гілки негроїдів — австралійської раси, яка характеризується темно-шоколадним або шоколадно-чорним кольором шкіри (загалом трохи світлішим, ніж у африканських негрів), широко- чи дрібнохвилястим волоссям (із варіацією забарвлення від коричневого до чорного). В деяких групах, що мешкають у пустелях Західного плато, в дітей часто спостеріга­ється світле, навіть біляве волосся (з віком воно темнішає). Очі темно-карі; їхній розріз широкий, але очне яблуко посаджене дуже глибоко. Обличчя низьке, лоб спадистий, із розвинутими надбрівни­ми дугами. Ніс із середнім чи відносно широким переніссям і дуже широкими крилами. Губи середньої товщини. Щелепи помітно виступають уперед. Підборідковий виступ розвинутий слабко. Форма голови доліхокефальна. Характерною рисою австралійців, яка одразу впадає у вічі, є значний розвиток третинного волосяного покриву на

Абориген Австралії Папуас

тілі й ще сильніший на обличчі. Зріст середній або високий. На думку багатьох фахівців, австралійська раса є реліктом дуже давньої протоморфної форми, ближчої до вихідного типу людства, ніж усі інші раси. Оселившись на Австралійському континенті ще у верх­

236 Сучасне людство: єдність і різноманіття

ньому палеоліті, носії даного комплексу ознак в умовах ізоляції зберегли його до наших днів. Деякі вчені надають австралоїдам рангу великої раси, до кола котрих відносять також меланезійців і веддів.

Меланезійська мала раса поширена на Новій Гвінеї та островах Меланезії. Внаслідок ізоляції мешканців цих територій, розділених водними просторами, в її межах виділяють кілька варіантів. Одним із них є папуаський, детально описаний М. Миклухо-Маклаем. Папу­асам Нової Гвінеї властиві темне забарвлення шкіри, очей та волос­ся, що має спіральну або дрібнохвилясту форму, коротке, досить широке обличчя, великий ніс зі своєрідним гачкоподібним вигином спинки й опущеним кінчиком, помірний розвиток третинного воло­сяного покриву, загалом досить низький зріст. Як бачимо, вони помітно відрізняються від своїх сусідів — австралійців.

Що ж до власне меланезійського типу, який переважає серед етнічних груп островів Меланезії (Адміралтейства, Соломонових, Санта-Крус та ін.), то він характеризується помірно кучерявим во­лоссям, темно-коричневим кольором шкіри, досить широким і прог- натним обличчям із прямою спинкою носа. Схожі риси притаманні негритоським популяціям.

Тасманійка Труганіна Полінезієць

У минулому меланезійська раса була поширена також на

о. Тасманія, де на час відкриття його голландським мореплавцем Л. Тасманом у 1642 р. мешкало близько 15 тис. чоловік. На початку XIX ст. англійці почали інтенсивно освоювати острів, по-звірячому знищуючи корінне населення. Остання тасманійка — Труганіна —

237 Походження рас

померла в 1876 р. Збереглися зображення й описи тасманійців, які свідчать про темне забарвлення їхньої шкіри, глибоко посаджені карі очі, спірально-кучеряве волосся темного кольору, широке обличчя з добре вираженим альвеолярним прогнатизмом, випнутими губами й дуже розвинутими носо-губними борознами. Ці риси не мають аналогій серед аборигенів Австралії.

Ще одна дуже своєрідна раса — полінезійська — поширена в Новій Зеландії, на островах Полінезії та Мікронезії. Вона харак­теризується світло-коричневим кольором шкіри (часто із жовтуватим відтінком), темним слабкохвилястим або прямим волоссям, темними очима, слабким розвитком третинного волосяного покриву на тілі й середнім — бороди. Обличчя велике, гармонійної будови; вилиці виступають, ніс відносно широкий, губи середні за товщиною. Епікантус трапляється рідко. Зріст здебільшого високий. Через оригінальне поєднання ознак, властиве полінезійцям, їх відносили і до європеоїдів, і до монголоїдів, і до австралоїдів. Нині більшість дослідників схильні вважати їх носіямн “пом’якшених” рис австралоїдних і монголоїдних типів.

і ПОХОЛЖЕННЯ РАС

Сучасна наука про виникнення расових відмінностей людства

Аналіз міжгрупового розподілу багатьох одонтологіч­них ознак і папілярних малюнків на пальцях та долоні свідчить про те, що за цими характеристиками негри Африки близькі до євро­пейських популяцій, а монголоїди Азії — до австралійсько-тихооке­анських груп. Це дало змогу висунути гіпотезу про існування в минулому двох вихідних расових стовбурів — західного, або євро- африканського, та східного, або азійсько-океанійського (О. Зубов, М. Чебоксаров).

Коли ж сформувались відмінності між ними?

На думку В. Алексеева, це відбулося ще в добу нижнього палео­літу, коли предки людей сучасного фізичного типу — архантропи й палеоантропи — вже освоїли майже всю територію Старого Світу, за винятком важкодоступних гірських областей і тих ділянок суші Євразії, які були покриті льодовим панцером.

Прихильники цього погляду часто посилаються на археологічні дані, що дають змогу виділити в межах ранньопалеолітичної ойку­