219 Антропологічна структура населення земної кулі

З іншого ж боку, носії різних за походженням мов можуть мати близький комплекс антропологічних ознак. Зокрема, світлопігмен- тований північноєвропеоїдний тип (раса) поширений і серед герман­ських народів (частина німців, шведів, норвежців, англійців та ін.), і серед фіномовних етнічних груп (естонців і фінів), серед летто- литовців (литовців і латишів), і серед західних і східних слов’ян (північних поляків, росіян, частини білорусів).

Отже, між расою, етносом і мовою немає внутрішнього причин­ного зв’язку. Є французький народ, але не існує “французької раси”, є германські, слов’янські, тюркські мови, але немає “германської”, “слов’янської” чи тюркської рас.

І АНТРОПОЛОГІЧНА СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ ЗЕМНОЇ КУЛІ

Європа

Це — область поширення різновидів великої євро­пеоїдної раси, які, на думку багатьох фахівців, у загальних рисах склалися ще в добу неоліту (VI—II тис. до н. е.). Хоча сучасна європейська людність має вкрай мішаний характер, у розподілі деяких антропологічних ознак на континенті все ж можна про­стежити певні закономірності. Це насамперед стосується пігментації. Ще Томас Гекслі, вказавши, що північним європеоїдам властиві світлі, а південним — темні відтінки забарвлення очей та волосся, розділив європейців на “ксантохроїв” і “меланхроїв”. Крім того, з півночі на південь, з одного боку, поступово зростає кількість людей із хвилястим волоссям, посилюється розвиток третинного волосяно­го покриву, частіше трапляються смугляві відтінки шкіри, а з іншо­го — зменшується кількість осіб із увігнутою спинкою носа та з послабленим розвитком складки верхньої повіки. Крім того, північні європеоїди масивніші за південних і мають нижчі очні орбіти.

Одну з перших спроб класифікувати населення Європи зробив американський антрополог /. Ріплей (1899). Він виділив тут три раси: тевтонську (високорослу, світлопігментовану, доліхокефальну), по­ширену на півночі континенту; альпійську (середнього зросту, брахікефальну, більш темнооку й темноволосу), локалізовану в цент­ральних, головним чином гірських, регіонах; середземноморську (темнопігментовану, середнього зросту, доліхокефальну), що складає

220 Су часне людство: єдність і різноманіття

більшість населення Південної Франції, Південної Італії, Сицилії, Сардинії тощо. ^

Майже одночасно з’явилася класифікація Й. Денікера (див. табл. 19), який виокремив у Європі шість основних рас:

1. північну (зріст 173 см, доліхокефалія, світла пігментація), до якої близька другорядна підпівнічна раса (мезокефалія, дещо увігнзп'а спинка носа), поширена на півночі Німеччини, у Фінляндії, Латвії, Литві;

2. східну, яка характеризується низьким зростом (154— 163 см), брахікефалією, світлою пігментацією, увігнутою спинкою носа; ареа­лом цієї раси, до якої близька другорядна надвіслянська (мезоке- фальні низькорослі блондини), є Східна Європа;

3. іберійсько-острівну (довгоголова, темноволоса, зріст 161— 162 см), поширену на Піренейському півострові, в Південній Італії, на Корсиці, Сардинії, Сицилії;

4. західну (зріст 163— 165 см, брахікефалія, відносно темна піг­ментація), локалізовану в деяких центральних, переважно гірських, регіонах Європи;

5. середземноморську (темноволоса, доліхокефальна, зріст 166 см), розселену вздовж морської лінії від Гібралтару до гирла річки Тібр;

6. адріатичну, або динарську (темноволоса, брахікефальна, зріст 168— 172 см), властиву населенню східного берега Адріатичного моря та півночі Балканського півострова; до неї, на думку автора, близька другорядна, нижча на зріст, темноволоса й брахікефальна підадріатична раса (Центральна Європа).

Більшість сучасних дослідників дотримується менш деталізованої схеми, виділяючи в Європі п’ять головних рас (або груп типів): атланто-балтійську, біломоро-балтійську (північні європеоїди), індо- середземноморську, балкано-кавказьку (південні європеоїди), пере­хідну середньоєвропейську, тотожну альпійській та східній расам Ріп- лея й Денікера.

Атланто-балтійська раса локалізується на півночі Західної та Східної Європи. Вона представлена серед норвежців, шведів, шот­ландців, ісландців, данців, німців, фінів, естонців, латишів, литовців, поляків, росіян, білорусів. Крім того, її варіанти простежу­ються у Північній Франції та Італії. Носії атланто-балтійського ком­плексу ознак високі на зріст (вище 170 см), світлопігментовані (до 75 % світлооких і 50 % світловолосих). Волосся м’яке, широко- хвилясте і пряме; третинний волосяний покрив розвинутий помірно. Головний показник — на межі доліхо- й мезокефалії. Ніс прямий, вузький, із високим переніссям; обличчя здебільшого вузьке або середнє за шириною, однак на півночі Німеччини фіксується широколиций варіант із тенденцією до сплощення обличчя. На