267 Найдавніша людність території України

високим, вузьким, добре профільованим обличчям, різко випнутим носом та високими очними орбітами. На деяких черепах з Волось­кого могильника помітна також австралоїдна домішка (прогнатизм, широкий ніс, низькі орбіти). На думку Г. Дебеця, волоська краніо­логічна серія має аналогії з матеріалами доби мезоліту-неоліту Кенії. Звичайно, це не означає, що люди переселилися на Дніпро зі Схід­ної Африки, хоча, за словами дослідника, такі речі для віддалених історичних епох «не були чимось надзвичайним». Г. Дебець висло­вив припущення, що давньосередземноморський антропологічний тип сформувався в Передній Азії та Закавказзі, після чого його носії мігрували на північ та південь.

Протоєвропейський тип властивий небіжчикам із Василівки І і частині небіжчиків із Василівки III, похованим у зібганому поло­женні. Вони визначаються високим зростом, доліхокранією, висо­кою мозковою коробкою, значним розвитком рельєфу, широким обличчям, середньої ширини носом, що добре виступає з площини

268 Історична антропологія України

лиця. Подібні морфологічні варіанти були поширені серед мезолітичної людності Центральної та Північної Європи (могиль­ники Гоєдик у Франції, Лепинський Яр у Подунав’ї, Звейнеки в Латвії, Оленячий Острів у Карелії, Попово в Росії), генетичні витоки якої сягають пізнього палеоліту.

У фінальному палеоліті в лісостеповій та степовій зонах України з’явилися вихідці з Верхнього та Середнього Дніпра, які, очевидно, мали риси протоєвропейського типу. Вони витіснили з Надпоріжжя місцеву людність — носіїв культури Східного Гравету Причорно­мор’я, яким був властивий давньосередземноморський тип. У пониз­зі Південного Бугу, на Інгулі та у Приазов’ї прибульці змішалися з місцевими племенами {Л. Залізняк). Наслідком цих процесів, пов’язаних із формуванням кукрекської мезолітичної культури, була поява нового антропологічного типу, що характеризується доліхо- кранією, помірно широким обличчям, середнім за шириною носом. Він представлений невеликою серією випростаних кістяків могиль­ника Василівка III (7 поховань).

Процес формування антропологічного складу мезолітичної люд­ності Наддніпрянщини тривав тисячоліття: міграційні хвилі накочу­валися то з півночі, то з півдня, то з заходу, то зі сходу, аж поки північноєвропеоїдний (прогоєвропейський) тип не став домінувати у цьому регіоні.

Неоліт (VI — початок IV тис. до н. е.)

Неолітична доба — остання, завершальна стадія кам’яного віку, яка характеризується переходом від привласню- вальних форм господарства (мисливство, рибальство, збиральницт­во) до відтворювальних (землеробства й тваринництва). У цей історичний період люди доместикували майже всі види теперішніх свійських тварин, винайшли прогресивніші способи обробки каме­ню (шліфування, розпилювання, свердління), навчилися виготов­ляти нові знаряддя праці — сокири, тесла, долота, а також глиняний посуд. Усе це викликало такі величезні зрушення в життєдіяльності первісної людини, що їх англійський археолог Гордон Чайлд назвав неолітичною революцією.

В межах України відомо понад 600 неолітичних місцезнаходжень. На думку багатьох фахівців, вони належать принаймні до семи археологічних культур; а саме: бузько-дністровської, тиської, лінійно- стрічкової кераміки, носії яких вже перейшли до землеробства' й скотарства; ямково-гребінчастої кераміки, людність котрої займалася традиційними промислами — мисливством, рибальством і збираль­ництвом; сурсько-дніпровської, дніпровсько-донецької та кримської,

269 Найдавніша людність території України

що їм були характерні як традиційні, так і нові форми господарю­вання.

На особливу увагу серед різних категорій пам’яток неолітичної доби України заслуговують великі колективні некрополі: Маріуполь­ський, Вільнянський, Вовнизький, Дереївський, Нікопольський, Лисогірський та інші, звідки походить понад 800 кістяків. Більшість із них зосереджено в районах Дніпровського Надпоріжжя, Приазовья та Сіверського Дінця, тобто в ареалі південної групи племен дні­провсько-донецької культури, в середовищі якої деякі сучасні дослідники виділяють кілька археологічних культур.

Носії дніпровсько-донецької культури ховали своїх небіжчиків на спині, з випростаними, щільно зведеними ногами (які, вочевидь, зв’язували або сповивали) та трохи зігнутими руками. Кістяки, часто рясно посилані вохрою, залягають рядами, іноді у два, а то й у три «поверхи», часом по декілька в одній ямі (ймовірно, це були родичі). Місце поховання, мабуть, позначалося невисоким земляним горби­ком. Поряд із тілами небіжчиків клали крем’яні або кістяні вироби; поховальний одяг прикрашався підвісками-нашивками із зубів оленя, перламутровими намистинами, прикрасами з ікол кабана тощо. В окремих могилах Нікопольського та Лисогірського некропо­лів зафіксовані скупчення черепів, що, вочевидь, засвідчує культ шанування черепів предків. Подібні культи добре відомі з етногра­фічних джерел; ще порівняно недавно вони існували в деяких корінних народів Сибіру й Далекого Сходу (наприклад, у юкагирів).

Антропологічні дослідження показали, що носії дніпровсько-до­нецької культури характеризувалися загальною масивністю, дуже сильним розвитком м’язового рельєфу, переважно великими розмі­рами черепа, що мав здебільшого видовжену (доліхомезокранну) форму, дуже широким, середньої висоти, іноді — дещо сплющеним лицем, чітко окресленим носом.

Специфічною особливістю даної групи є значні розміри та за­гальна масивність кінцівок: за спостереженнями Г. Дебеця, ці люди були довгоногішими, ніж будь-який із сучасних народів, а кістки їхніх жінок навіть грубіші, ніж кістки сучасних чоловіків-москвичів. За розрахунками цього вченого, вага пересічного чоловіка з похо­вань дніпровсько-донецької культури (без урахування жирового про­шарку) становила 75,5 кг, а зріст — 172— 174 см. Таке співвідношен­ня ваги та зросту вказує на те, що неолітична людність України визначалася гармонійністю тілесної будови й неабиякою фізичною силою.

Ще однією специфічною рисою носіїв дніпровсько-донецької культури є винятково гарний стан зубної системи: відсутність випад­ків прижиттєвого випадання зубів та карієсу, який у Західній Європі та Північній Америці відомий ще з мезолітичної епохи. Зуби зде­