152 Походженнялюдини

організації палеоантропів, або неандертальців\ — творців мустьєр- ської культури, яка зародилася 150— 100 тис. років тому.

Палеоантропи — давні люди

Палеоантропи досить широко розселились у Старо­му Світі, освоївши ті регіони, котрі були недоступні їхнім пращу­рам — архантропам. В Африці сліди перебування давніх людей віднаходять не лише в саванах та напівсаванах, а й у важкодоступних тропічних лісах, напівпустелях та пустелях. Поселення палеоант- ропів відомі на території Передньої Азії, Іраку, Туреччини, Ірану, Афганістану, Кавказу, країн Південно-Східної Азії, Південного Китаю. Вони мешкали також у Центральній Азії, на півдні Сибіру та Далекого Сходу, на Японських островах. В їхній ареал входила Південна, Центральна та значна частина Східної Європи. Окремі пам’ятки, залишені палеоантропами, розташовані навіть неподалік від Полярного кола (наприклад, на р. Чусовій у Приураллі).

Завдяки систематичним розкопкам, які ведуться майже півтора століття, на сьогодні відомі кісткові рештки приблизно 300 палеоан- тропів, значна частина яких походить з Європи. Серед європейських палеоантропів розрізняють дві групи: ранніх, яких називають також пресапієнсами чи пренеандертальцями, та пізніх, або “класичних”.

Кісткові рештки ранніх неандертальців, що мешкали приблизно 200— 100 тис. років тому, походять з місцезнаходжень Сванскомб (Велика Британія), Штайнгайм та Ерінгсдорф (Німеччина), Монте-

153 Формування людини сучасного фізичного типу

морен та Фонтешевад (Франція), Саккопасторе (Італія). У зовніш­ності цієї групи давніх людей досить химерно поєднувались архаїчні риси та ознаки, притаманні сучасним людям. Наприклад, череп із Ерінгсдорфа, з одного боку, характеризується наявністю добре роз­винутого надбрівного валика, сплющеною потилицею, відсутністю підборідного виступу, а з іншого — відносно високою мозковою коробкою місткістю близько 1450 см³ та досить опуклим лобом. Деякі вчені вважають, що саме від ранніх палеоантропів походять люди сучасного фізичного типу.

Що стосується “класичних” неандертальців, значно поширених у Європі 80— 35 тис. років тому, то їхні кісткові рештки виявлені в Німеччині (Неандерталь), Франції (Ля-Шапелль-о-Сен, Ле Мустьє, Ля Феррасі та ін.), Бельгії (Ля Нолетт, Спі-сюрль’Орно), Іспанії (Херона), Італії (Монте-Черчіо), на Гібралтарській скелі та в деяких інших регіонах континенту. Судячи з географії місцезнаходжень, ці давні люди жили у прильодовиковій зоні, тобто південніше 52— 50° північної широти, де проходила межа останнього (вюрмського, або валдайського) льодовика. Через це фізичний тип пізніх європей­ських палеоантропів характеризується багатьма ознаками, пов’яза­ними з адаптацією до суворих кліматичних умов, а саме: загальною масивністю кісток, дуже широкими плечами, помірним зростом (у середньому 155—* 156 см), укороченими передпліччям та гомілкою, вигнутою стегновою кісткою та ін.

Череп “класичних” неандертальців мав видовжену форму, спа­дистий лоб із великим надочним валиком, приплюснуту потилицю з добре розвинутим рельєфом. Обличчя високе, ніс широкий, під­борідний виступ або відсутній, або ледве простежується, зуби харак­теризуються наявністю великої внутрішньої порожнини (тавро- ДОНТИЗМ)'. Місткість мозкової коробки дуже велика — приблизно від 1350 до 1700 см³ (пересічна величина 1400— 1500 см³).

Загалом пізні європейські палеоантропи мали досить своєрідний зовнішній вигляд. До речі, сучасні дослідники відмовилися від колишніх уявлень про цих істот як незграбних, згорблених, які пересувалися на напівзігнутих колінах і не мали жодного стосунку до родоводу людства. Ці уявлення склалися на підставі вивчення скелета неандертальця з печери Буффія поблизу с. Ля Шапелль-о- Сен.(Франція), відкритого Марселеном Булем у 1908 р. ї лише в наші дні з’ясувалося, що на будову кісток “шапельця” вплинули наслідки захворювання на артрит, який призводить до дистрофії суглобів, та вікові зміни: він жив близько 40— 50 років, що відповідає 80— 90 рокам сучасної людини.

Важливо також мати на увазі, що серед пізніх європейських палеоантропів розрізняють не лише “класичних” неандертальців, а й носіїв більш “сапієнтного” комплексу ознак. Дуже цікаві резуль­