244 Сучасне людство: єдність і різноманіття

характеристик (волосяний покрив, пігментація, будова обличчя тощо), то, будучи полігенними, вони значно менше піддаються дії генного дрейфу.

На думку багатьох учених, генетико-автоматичні процеси відігра­ли важливу роль у формуванні фізичних рис таких своєрідних груп, як айни Курильських островів, алеути й ескімоси арктичних облас­тей Американського континенту й Північно-Східної Азії, полінезійці Океанії, вогнеземельці Південної Америки, тибетці високогірних плато Центральної Азії, бушмени й готентоти пустелі Калахарі. З ними пов’язують також підвищену концентрацію рецесивних мугацій депігментації шкіри, волосся та очей на півночі Європи. Велике значення для розуміння дії генетико-автоматичних процесів на окраїнах ойкумени мають праці визначного російського генетика М. Вавилова. Він уперше обгрунтував думку про те, що рецесивні гени поступово витісняються на околицях видових ареалів.

Слід мати на увазі, що ізоляція первісних колективів не була цілковитою навіть на світанку людської історії, поєднуючись із більш-менш інтенсивним змішуванням з сусідніми групами. “Най- вражаючішою рисою загальної історії людства, — писав з цього приводу американський генетик Р. Левонтін, — є безперервна і широка міграція і, отже, змішування груп з різних регіонів... Твер­дження, що існують стабільні чисті раси, які лише тепер наражають­ся на небезпеку змішування внаслідок сучасної індустріальної куль­тури, є повною нісенітницею”.

Переконливим доказом важливої ролі змішування на найбільш ранніх етапах расотворення є наявність давніх контактних, або перехідних форм, що склалися в добу палеоліту — мезоліту на пере­тинах ареалів великих рас. До них належать такі малі раси: ефіопська, котра певним чином поєднує в собі негроїдні та південноєвропеоїдні риси; південноазійська, яка відіграє роль проміжної ланки між монголоїдними та австралоїдними популяціями; південноіндійська — морфологічно близька до ефіопської, яка уособлює перехід від південних європеоїдів до австралоїдів; айнська та полінезійська, що вважаються перехідними між азійськими й океанійськими групами. Можливо, давньою контактною расою є й уральська, однак питання про її походження не можна вважати вирішеним остаточно: деякі вчені вважають, що вона склалася доволі пізно в процесі взаємодії європеоїдних та монголоїдних популяцій.

Змішування носіїв різних расових комплексів тривало і в на­ступні історичні періоди. Так, постійні контакти між європеоїдними й монголоїдними популяціями на території Південного Сибіру й Центральної Азії в добу неоліту, раннього заліза і в пізніші часи спричинили формування південносибірськоі раси. Мішаним є й антропологічний склад населення Європи, на теренах якої кельти

245 Походження рас

спочатку поглинули прадавню неолітичну людність, нині представ­лену басками Північно-Західної Іспанії та Південно-Західної Франції; згодом германські племена асимілювали кельтів Централь­ної Європи, слов’янські — фракійців та ілірійців Балканського півострова та фінів Східної Європи тощо. Під час Великого пересе­лення народів у Східній та Центральній Європі з’явилися й носії монголоїдних рис — гунни й авари, які, за висловом літописця, “примучували дулібів”, тобто східнослов’янське плем’я, що мешкало на Волині. Подібні процеси відбувалися і в інших регіонах Старого Світу, Починаючи з 632 р., після смерті пророка Мухамеда, араби швидко поширилися в Північній Африці, де змішалися з місцевими берберськими племенами, залишки яких уціліли лише в північно- західних областях континенту.

Особливо грандіозних масштабів процеси змішування набули під час європейської колонізації Америки. Так, понад 80 % сучасного населення Мексики є іспано-індіанськими метисами, майже чверть кубинців — мулати, тобто нащадки іспанців та негрів-невільників. Дуже високим є відсоток мулатів та метисів серед сучасного насе­лення Бразилії. Нащадки іспанських колоністів та місцевих індіан­ських племен складають значну частку людності Болівії, Колумбії, Перу та інших країн Центральної Америки.

Великі групи мішаного населення утворилися в Сибіру, де під час російської колонізації переселенці мали інтенсивні шлюбні контакти з місцевою людністю — носіями монголоїдних типів. Найбільшою з них є російсько-якутське населення Верхньої Лени.

Переміщення великих масивів людей, що відбувалося впродовж останніх тисячоліть, спричинило розмивання, розрив, а то й цілко­вите знищення первісних ареалів расових типів. У зв’язку з цим раса розглядається в сучасній науці як динамічна, мінлива в часі і просторі категорія, “епізод в еволюції, що триває іноді тисячоліття, але неод­мінно змінюється іншим” (В. Алексеев).

Зміни расових ознак та їхніх комплексів у ході соціально-економічного розвитку людства

Крім змішування, значну роль у процесі расотворен- ня відігравали й інші чинники. Про це свідчить аналіз епохальних змін багатьох морфологічних ознак, які залучаються для расових класифікацій.

Починаючи з VI— II тис. до н. е. на території Євразії, від Атлан­тичного океану на заході до МІнусинських степів у Західному Сибіру на сході, проходив процес грацилізації, тобто зменшення загальної масивності кістяка, нахилу лоба, вираженості надбрів’я, ширини