274 Історична антропологія України

Вчені вважають, що у фізичному типі мезолітичного, неолітич­ного та енеолітичного населення Лівобережжя простежується певна генетична спадкоємність. Крім того, антропологічні матеріали дають підстави для висновку про досить тісні контакти між середньостогів- ськими й трипільськими племенами.

Окрему групу енеолітичних пам’яток Нижньої Наддніпрянщини та Степового Лівобережжя становлять могильники новоданилівського типу, походження яких остаточно не з’ясоване. Здебільшого вони невеликі за розмірами: одне-два, іноді п’ять-шість поховань. Ново- данилівські пам’ятки були залишені людьми з типово протоєвро- пеоїдними рисами, притаманними попереднім неолітичним племе­нам окреслених регіонів, фізичний тип яких у свою чергу мав місцеве мезолітичне підгрунтя (/. Потєхіна). Це ж стосується й носіїв нижньомихайлівської культури, які наприкінці IV тис. до н. е. освоїли південну смугу степів між Доном та Дунаєм.

У середині III тис. до н. е. в Криму, пониззі Дніпра та Південного Бугу поширилися племена кемі-обинської культури, походження якої багато дослідників пов’язують з Північним Кавказом. Кемі-обинці характеризувалися яскраво вираженою доліхокранією, значною висотою мозкового відділу черепа, розвинутим м’язовим рельєфом, вузьким і високим обличчям, різко профільованим у горизонтальній

275 Найдавніша людність території України

площині (С. Круїі). Таке поєднання ознак має аналоги серед різних груп давньої людності Закавказзя, Близького Сходу, Середньої Азії, де у V— III тис. до н. е. були поширені різновиди східносередземпо­морських (індосередземноморських) морфологічних варіантів (М. Абдушелішвілі).

Принаймні останню чверть III тис. до н. е. — початок II тис. до н. е. Дніпровське Лівобережжя, за винятком північних районів, і частину Правобережжя займали скотарсько-землеробські племена ямної культури, чия назва пов’язана з характером поховань — у прямокутних ямах під курганним насипом. У згаданий час «ямники» поступово заселили все степове Причорномор’я і вийшли на Бал­кани. Таким чином вони стали замешкувати величезний ареал — від Волги до Дунаю.

Загалом носії ямної культури характеризувалися видовженою, високою мозковою коробкою, середнім за шириною й висотою, мезогнатним, добре профільованим обличчям, високим зростом — близько 173 см у чоловіків та 160 см у жінок (Т. Кондукторова, Г. Зіневич, С. Круц та ін.). Разом із цим між окремими територіаль­ними групами ямних племен існували певні відмінності, які в най­виразнішій формі простежуються за лінією північ — південь України.

Так, північна група племен ямної культури, яка займала право­бережжя Середньої Наддніпрянщини (курганний могильник біля с. Баштечки Черкаської обл.), басейн Сіверського Дінця та Серед­нього Дону, вирізнялася масивною будовою тіла, широким і висо­ким обличчям — ознаками, притаманними носіям протоєвропеоїд­ного типу. Дещо «пом’якшені» риси даного типу були властиві