242 Сучасне людство: єдність і різноманіття

тканин. Експеримент, проведений в Арктиці фінськими дослідни­ками, показав, що монголоїди значно легше витримують низькі температури, ніж європеоїди, яким властиві різке профілювання обличчя у горизонтальній площині та сильне випинання носа. Що ж до жировідкладень на обличчі, то в минулому вони могли також відігравати роль локального запасу поживних речовин із високим вмістом калорій.

Яскравим прикладом впливу екологічних чинників на формуван­ня расових відмінностей людей сучасного фізичного типу є пігмеї Африки та Південно-Східної Азії. Ще на початку нинішнього століття німецький вчений А. Швальбе висловив припущення про те, що властиві цим групам низькорослість та загальна грацильність кістяка є наслідком несприятливих умов зовнішнього середовища. Вже в наші дні воно дістало теоретичне обгрунтування: доведено, що затримка росту й розвитку кісток викликані недостатньою кількістю фосфорно-кальцієвих солей у тропічних регіонах земної кулі (Т. І, Алексеева).

Екологічні чинники істотно вплинули й на формування пропор­цій тіла деяких груп людства. Так, багатьом народам Крайньої Пів­ночі властивий брахіоморфний, а етнічним групам Східної Африки

• доліхоморфний тип пропорцій. Перший з них перешкоджає втраті тепла, другий — сприяє тепловіддачі.

З пристосуванням до умов зовнішнього середовища пов’язаний міжгруповий розподіл деяких гематологічних ознак. Так, високу частоту антигена В у тих країнах Центральної, Східної та Південної Азії (наприклад, Китаї та Індії), де була поширена віспа, можна хоча б частково пояснити тим, що в крові групи III (В) і І (0) присутні антитіла, які негативно впливають на вірус цієї небезпечної хвороби. Ще одним прикладом є підвищення концентрації гена гемоглобіну S у Західній і Центральній Африці, в Ємені та Індії, присутність якого в крові людини‘певною мірою захищає організм від захворю­вання на малярію.

Як же пристосувалися до зовнішніх умов люди сучасного фізичного типу? Очевидно, для формування ознак, корисних у пев­ному середовищі, існував якийсь біологічний механізм. На думку фахівців, ним був природний добір. Наприклад, в умовах жаркого клімату і підвищеної інсоляції темношкірі, широконосі й товстогубі люди мали більше шансів вижити і залишити плодюче потомство, ніж світлошкірі, тонконосі та тонкогубі. Корисні ознаки переда­валися у спадок і через кілька поколінь ставали домінуючими в популяції. Окремі расові ознаки (складка верхньої повіки, епікантус тощо) могли виникнути внаслідок мутацій, тобто зміни генетичної основи. Якщо вони були корисними в даних клімато-географічних умовах, то також закріплювалися природним добором.

243 Походження рас

Із розвитком виробничих відносин і вдосконаленням соціальної організації первісного суспільства природний добір поступово втратив своє значення. Активно пристосовуючи довкілля для госпо­дарських і культурно-побутових потреб, люди дедалі менше залежали від клімато-географічних умов. Так, житло, одяг, взуття значно краще захищали від холоду та спеки, ніж ті чи інші расові адаптації. Очевидно, роль природного добору в життєдіяльності первісних колективів різко впала вже на рубежі пізнього палеоліту та мезоліту.

Географічна ізоляція та змішування як чинники расогенезу

На ранніх етапах расотворчих процесів людські ко­лективи характеризувалися низькою чисельністю. Так, густота насе­лення верхньопалеолітичної доби дорівнювала близько 1 чол. на 100 км², а чисельність пересічної первісної громади мисливців та збирачів цієї епохи становила 25—40 осіб. Освоюючи територію земної кулі, колективи першопроходців часто набували статусу популяцій, ізольованих від інших природними перепонами: високи­ми гірськими хребтами, непролазними тропічними джунглями, широкими повноводними ріками, пустелями і т. п. Природно, що члени цих колективів були пов’язані між собою тісними родинними стосунками. В таких невеликих популяціях — демах, де протягом тривалого часу мали місце внутрішньогрупові шлюби, відбувався перерозподіл частот расових ознак, наслідком якого могли бути цілковите зникнення або, навпаки, різке переважання деяких з них. Ці процеси дістали назву генетико-автомсітичних, або “генного дрейфу ”.

Слід мати на увазі, що ізоляція і стимульовані нею генетико-ав- томатичні процеси передусім сприяли перерозподілу ознак, які кон­тролюються однією або небагатьма парами алелів (наприклад, груп крові). Це було доведено під час вивчення ізолятів Таджикистану та Дагестану. Саме дією генного дрейфу можна пояснити різке зниження концентрації групи крові В(ІІІ) серед етнічних груп Північно-Східної Азії та практично цілковите її зникнення в індіанців Америки. Це ж стосується й значного підвищення частоти антигена А(ІІ) в аборигенів Австралії. Ймовірно, ізоляція тих нечисленних популяцій неоантропів, які першими просунулися в Східну Азію, стала головною причиною первинної диференціації людства на західний та східний расові стовбури, в основі якої лежать одонтологічні й дерматогліфічні ознаки. Багато з них має відносно просту форму успадкування і є “нейтральними” з точки зору присто­сування до зовнішнього середовища. Що ж до “класичних” расових