165 Неоантроп: антропологічна характеристика

Цікаво, що більшість кістяків характеризується своєрідною будо­вою великогомілкової кістки: вона різко сплощена з боків і має великий передньо-задній діаметр (77. Брока). На думку багатьох учених, це пов’язано з постійними навантаженнями ікроножних м’язів під час бігу: адже основою господарської діяльності кроманьйонців було полювання на прудких тварин.

Характерні риси гримальдіїїського типу неоантропів уперше були виявлені на кістяках з парного поховання у “Гроті дітей” поблизу Ментони, розкопки якого проводилися 1901 року. Скелети належали дорослій жінці та юнакові 16— 17 років (імовірно, матері та сину), яким були властиві доліхокранія, відносно широке обличчя, а голов­не — досить широкий, слабко виступаючий ніс, масивна нижня щелепа з помірно розвинутим підборідним виступом і яскраво виражена прогнатність верхньої щелепи. Поховані визначалися невисоким зростом — 155— 157 см.

Близьким комплексом ознак характеризується також чоловік 20—25 років, кістяк якого був знайдений у 1954 р. на стоянці Маркіна Гора поблизу с. Костьонки (Росія).

Неоантроп зі стоянки. Маркіна Гора (реконструкція М. Герасимова)

Жінка-неоантроп зі стоянки Пржедмості (реконструкція Г. Лебединської)

Загалом, гримальдійському типові притаманне поєднання “кро- маньйоїдних” та деяких негроїдних рис. У зв’язку з цим відомий російський вчений Г. Дебець відносив цей тип до найдавніших груп неоантропів — спільних пращурів сучасних європеоїдів та негроїдів. Однак повторна реконструкція черепів Із “Грота дітей", здійснена

166 Походження людини

чеським антропологом Є. Влчеком, показала, що широконосість та прогнатизм “гримальдійців” були дещо перебільшеними. На цій підставі Влчек висунув тезу про те, що в них переважали риси південних європеоїдів.

Брюиський тип виділено на підставі краніологічних матеріалів (понад 20 черепів), виявлених у кінці минулого — на початку нинішнього століття в Моравії поблизу міст Брно (німецька назва — Брюнн), Брюкса та Пржедмосця. Представники даного типу були менш масивні, ніж кроманьйонці. За деякими специфічними особливостями будови черепа (відносно низьке склепіння, спадис­тий лоб із сильно розвинутим надбрів’ям, слабкіше виступання носа) вони тяжіють до неандертальців (М. Матейка).

Архаїчні риси морфологічної будови були властиві також деяким групам неоантропів на теренах Східної Європи, що підтверджують знахідки черепних кришок на р. Підкумок поблизу П’ятигорська, на березі р. Сходня поблизу Москви та на Хорошенському острові на Водзі. Окремі “неандерталоїдні” ознаки виявлено на черепах дітей із парного поховання на стоянці Сунгир поблизу Владимира (Росія), хоча загалом вони належали людям сучасного фізичного типу.

Наведені факти свідчать на користь тих учених, які наголошують на відсутності жорсткого зв’язку між неандертальцями і добою мустьє та неоантропами й добою верхнього палеоліту. Очевидно, перші “справжні сапієнси” дійсно з’явилися задовго до рубежу 40— 35 тис. років тому, а останні палеоантропи часто долали його. Так, нещодавно кісткові рештки “класичного” неандертальця в супроводі верхньопалеолітичного інвентаря були виявлені в місцезнаходженні Сен-Сезер (Франція).

Крім описаних вище, на теренах Європи за верхнього палеоліту мешкали представники ще кількох морфологічних варіантів неоант­ропа (В. Бунак),

На Африканському континенті в даний історичний період пере­важали популяції людей, зовнішньо схожих на сучасних бушменів та готентотів — носіїв так званого койсанського, або боскопського, комплексу ознак (довга та низька черепна коробка, широкий ніс, який досить слабко виступає з площини обличчя, тощо). Наведені риси властиві черепам із Асселяра (Алжир), Сінга (Судан), Фіш-Хука (Південно-Африканська Республіка). Крім того, у Тропічній та Південній Африці (місцезнаходження Флорисбад, Кеп-Флетс та ін.), судячи з досить фрагментарних і погано датованих матеріалів, був представлений також протоавстралоїдний масивний тип, поширений також в інших регіонах Старого Світу.

Неоднорідними в антропологічному плані були верхньопалео- літичні популяції Азії, серед яких виділяють кілька типів (деякі вчені вважають їх варіантами одного протоморфного типу, на основі якого