280 Історична антропологія України

прийшлих скотарських племен, що й знайшло відображення в антропологічному складі її носіїв.

Сабатинівська культура й культура Ноуа, очевидно, були пов’яза­ні зі фракійським світом.

У першій чверті II тис. до н. е. в північно-західних регіонах України мешкали племена культур шнурової кераміки, або бойових сокир: середиьодніпровської, які заселяли лісову зону Верхньої та Середньої Наддніпрянщини; городоцько-здовбицької та стжижовсь- кої, що жили на півночі Волині, у верхів’ях та середній течії Західного Бугу; підкарпатської, котра локалізувалась у Прикарпатті й суміжних районах Поділля. На думку багатьох учених, культури шнурової кераміки, поширені також в інших регіонах Центральної, Північної та Східної Європи, належали північній групі індоєвро­пейських племен, до складу яких входили предки германців, балтів та слов’ян.

За підсумками дослідження невеликої краніологічної серії Т. Кондукторова дійшла висновку про те, що носії городоцько- здовбицької та стжижовської культур характеризувались яскраво вираженою доліхокранією, середньою висотою мозкової коробки, вузьким обличчям, із площини якого різко виступав ніс. Аналоги такого поєднання ознак є серед племен шнурових культур Польщі та Словаччини.

Прямими нащадками «шнуровиків» в XVI—XI ст. до н. е. були творці тшинецько-комарівської культури, поширеної на правобе­режжі Північної України, у Прикарпатті, верхній та середній течії Дністра, Південній Білорусі. Вони визначалися середнім зростом (близько 168 см), доліхокранією, невеликими розмірами обличчя, вузьким носом. Отже, тшинецько-комарівські племена, з якими

281 Антропологічні особливості давнього населення України

багато дослідників пов’язують початковий період історії слов’ян, успадкували риси своїх попередників.

У XI—X ст. до н. е. лісостепову смугу Дніпровського Правобе­режжя населяли землеробські племена білогрудівської культури, яким була властива загальна грацильність, мезодоліхокранія, вузьке обличчя (Л. Литвинова). Це — пряме продовження генетичної лінії, започаткованої племенами культур шнурової кераміки.

Що ж до носіїв бондарихінської культури, поширеної у заполіській та лісостеповій зонах Лівобережжя (XIII—VIII ст. до н. е.), то їхні фізичні риси поки що невідомі. На думку дослідників, бондарихінці, яких пов’язують з фіно-уграми, були нащадками місцевих неолітич­них племен ямково-гребінчастої кераміки.

Отже, в добу бронзи на теренах України активно взаємодіяли різні за походженням антропологічні типи, носії яких належали до основних етнічних масивів Східної Європи, а саме: східних гілок індоєвропейців — індоіранців та індоаріїв; прафракійського, фіно- угорського та праслов’янського, що остаточно склалися в наступні історичні епохи.

І АНТРОПОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ 1 ААВНЬОГО НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ І (доба раннього заліза — пізнє ї середньовіччя)

Кіммерійці, скіфи, сармати

Початок І тис. до н. е. ознаменувався кардиналь­ними змінами у господарстві, культурі та побуті людності степової зони Євразії, яка опанувала обробку заліза, освоїла їзду верхи та винайшла складний далекобійний лук «скіфського» типу. Кочові племена — іраномовні номади, основою господарства котрих було скотарство, створили ряд яскравих культур, які послідовно зміню­вали одна одну. В Північному Причорномор’ї та Передкавказзі вони представлені кіммерійською, скіфською та сарматською культурами.

Кіммерійці — перший народ Східної Європи, самоназву якого не поглинув морок часу. Найдавнішу звістку про них містить безсмерт­