249 Наука проти расизму

й політичні позиції, рабовласники-плантатори з південних штатів взяли на озброєння реакційні расові теорії. У найвиразнішій формі їх сформулювали антрополог Мортон та його послідовники Н. Нот- тон і Д. Гліддон. Так, у 1844 р. останні опублікували книгу “Типи людства”, де проводили думку про належність негрів до особливого біологічного виду, близького до людиноподібних мавп. Суть подібних схем була зрозумілою навіть багатьом сучасникам. Торка­ючись причин поширення расистських ідей у Сполучених Штатах Америки, російський революціонер-демократ М. Чернишевський у статті “Про раси” писав: “...Рабовласники були людьми білої раси, невільники — неграми, тому захист рабства набув форми теорії про докорінні відмінності між расами людини”.

Расистські концепції другої половини XIX - XX ст.

У 1853— 1855 рр. французький аристократ Ж.-А. Го- біно опублікував чотиритомний “Трактат про нерівність людських рас”, стрижнем якого є положення про вирішальну роль расових відмінностей в історичному розвиткові людства. Будучи послідов­ником полігенізму, Гобіно категорично заперечував видову єдність людства, доводячи, що раси відрізняються між собою не лише фізичними, зовнішніми ознаками, а й вродженими особливостями психіки, здатністю створювати й сприймати культурні надбання. Найнижчою, біологічно й психічно “неповноцінною” він вважав “чорну”, “вищою” ж — “білу”, надто її еліту — “арійську” расу (термін “арійський”, який походить від санскритського “ар’я” — благородний, у XIX ст. вживався для позначення споріднених індоєвропейських мов). За Гобіно, арійці створили всі без винятку високорозвинуті цивілізації людства: єгипетську, грецьку, римську, китайську, індійську, центральноамериканську та ін. У пошуках слідів перебування носіїв “арійської” раси в Африці, Азії та Америці автор трактату відверто фальсифікував історичні факти. Так, виник­нення єгипетської цивілізації він приписував якійсь не засвідченій жодними джерелами колонії арійців у Середньому Нілі, китайсь­кої — “гілкою білих людей”, які, “керовані провидінням”, осели­лися в Хунані, змішавшись з місцевою людністю, і т. п.

Основну причину загибелі давніх цивілізацій Гобіно вбачав у змішуванні арійців з підкореними ними народами. Що ж до прямих нащадків цієї “раси”, то ними, за його схемою, є германці — “цвіт людства, натхненники будь-якої вищої культури”; у Франції ж риси “арійців” успадкувала родова аристократія.

250 Сучасне людство: єдність і різноманіття

Написаний блискучою мовою, трактат Гобіно надалі став справжнім “євангелієм” прихильників расистських поглядів.

Расистська ідеологія в середині XIX ст. мала своїх адептів і в Англії. Так, на першому ж засіданні новоствореного Лондонського антропологічного товариства (1863) його президент Дж. Гент виступив з доповіддю “Місце негра у природі”, де навів численні докази “неповноцінності” темношкірих людей, яким приписувалися найнегативніші риси. Погляди Гента знайшли позитивний відгук серед багатьох членів товариства.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. у країнах Західної Європи поширився новий різновид расистської ідеології — соціал-дарвінізм, прихильники якого (Ваше де Ляпуж, Л. Вольтман, О. Аммон, Г. Лебон та ін.) розвивали тезу про дію законів боротьби за існування в людському суспільстві й за її допомогою обгрунтовували “одвіч- ність” соціальної нерівності та суспільних антагонізмів. На їхню думку, класове розшарування є наслідком природженої біологічної нерівності людей, яка так чи інакше пов’язана з расовими, фізичними ознаками. Особливого значення соціал-дарвіністи на­давали формі черепа, точніше головному показникові: для обгрунту­вання своїх поглядів Аммон провів відповідні виміри 30 тис. німецьких новобранців, а Ляпуж — 20 тис. французьких громадян.

За Аммоном, доліхокефали, як правило, життєздатніші, обдарованіші, енергійніші; це — нащадки германських заво­йовників, що нині є міськими жителями. Що ж до брахікефалів, зосереджених у сільській місцевості, то вони ведуть свій родовід від давньої доарійської людності Європи і не мають жодних шансів піднятися на вищі соціальні щаблі суспільства.

Стосовно Ляпужа, то він пояснював панівне становище людей з “арійськими” рисами (білявих та довгоголових) не давніми завою­ваннями, а “соціальним відбором”. За його схемою, незаможні про­шарки населення — це не нащадки давніх європейців, а люди з неповноцінними фізичними й психічними властивостями, чітко пов’язаними з брахікефалією. Внаслідок дії соціального відбору вони неминуче витісняються на нижчі соціальні щаблі.

Соціал-дарвіністи переносили закони боротьби за існування й на міжнародні стосунки, виправдовуючи колоніальні загарбання євро­пейських держав і навіть цілковите знищення багатьох поневолених народів тодішнього “третього світу” (відомо, що ця доля спіткала корінне населення Куби й Тасманії). Із приблизно 20 млн індіанців, що мешкали на теренах Північної Америки до приходу європейців, нині там залишилося близько 800 тис. Що ж до Африканського континенту, то він, за підрахунками, втратив не менше 50 млн люду (причому деякі фахівці вважають цю цифру заниженою вдвічі, а то й утричі). Показовим щодо цього є ставлення Лебона до негрів

251 Наука проти расизму

Африки, котрих він наділяв такими рисами, як “лінощі”, “тваринні нахили”, “тугодумство.” “Єдине право, яке надається неграм, — писав він, — це бачити свою країну захопленою й пограбованою білими та бути вбитими у випадку опору. Такою була колись доля туземців Америки, така нині доля мешканців Африки”.

На початку XX ст. була створена так звана “нордична” теорія, в основі якої лежала теза Гобіно про переваги “арійської” раси. Грун­туючись на глибоко хибних уявленнях про внутрішній, причинний зв’язок між расою, мовою, культурою та психічними особливостями людей, прихильники нордизму (Г Чемберлен та ін.) доводили, що всі досягнення світової цивілізації зумовлені діяльністю арійців, якими оголошувалися германські народи. Цікаво, що Чемберлен — цей аристократ-англієць — вважав, що найяскравішими представниками “західноарійського” расового типу є німці. Палкий прихильник музики Вагнера, він одружився з дочкою композитора, переселився до Німеччини і згодом прийняв її громадянство.

Після приходу до влади фашистів расистська ідеологія в Німеч­чині набула статусу державної доктрини. Вчені, які не погоджу­валися з нею, переслідувались або емігрували. Серед офіційних ідеологів расизму “найпочесніше” місце зайняв Г. Гюнтер, який у своїх численних працях доводив переваги “нордичної” раси над іншими.

Відомо, що з “нордичною”, або “арійською”, расою пов’язува­лися певні фізичні риси, властиві північним європеоїдам, а саме: високий зріст, світлий колір волосся, блакитні очі, доліхокефалія. Оголосивши цю расу вищою, теоретики від фашизму наразилися на дуже неприємний для них факт: ані фюрер, ані його найближче оточення не належали до “арійців”. Тоді їм довелося переорієнту­ватись, оголосивши, що міфічна “нордична душа” — носій особли­вого розуму, твердості характеру, наполегливості у досягненні пос­тавленої мети тощо — може міститись і в “непівнічному” тілі.

Спираючись на “нордичну” теорію, правляча верхівка фашист­ської Німеччини твердила про своє “природне” право панувати над “слабкими” й “неповноцінними” народами, не зупиняючись перед їхнім фізичним знищенням. Нацисти відверто заявляли про наміри “підірвати біологічну силу” багатьох народів — євреїв, циган, слов’ян. Зокрема, за планом “Ост” відразу після закінчення війни вони планували знищити ЗО млн громадян Польщі, Радянського Союзу та Чехословаччини. Нечуваний терор, звірства, геноцид щодо інших національностей — такими були наслідки практичного втілення фашистських доктрин.

Після розгрому Німеччини в Другій світовій війні відкрито про­пагувати біологічний расизм стало неможливо. Однак расистська ідеологія не була підірвана остаточно, набувши в нових умовах