240 Сучасне людство: єдність і різноманіття

За даними палеоантропології, найдавніші представники виду Homo sapiens визначалися дуже слабкою вираженістю й мозаїчним переплетенням расових ознак. Розселяючись на теренах Африки, Європи, Центральної, Південно-Східної та Східної Азії, вони поглинули популяції своїх попередників-неандертальців, утім, пере­бравши деякі їхні риси. Лише окремі групи палеоантропів, що меш­кали на околицях тогочасної ойкумени (наприклад, “родезійська” людина в Африці чи нгандонці на о. Ява), вимерли і не брали участі в цьому процесі. Поступово в умовах тривалої ізоляції первісних колективів, що спостерігалася за верхнього палеоліту, відбувся поділ людства на західний та східний стовбури. Одночасно формувалися морфологічні комплекси чотирьох основних расових груп: європе­оїдної, негроїдної, монголоїдної та австралоїдної, які в загальних рисах склалися на рубежі верхнього палеоліту — мезоліту (М. Че- боксаров).

Расотворчі процеси тривали і в наступні історичні епохи. На думку більшості вчених, формування малих рас в основному за­вершилось у добу неоліту, хоча деякі з них (наприклад, бушменська або ефіопська) виникли одночасно з великими расами, а інші (південносибірська й, можливо, уральська) — пізніше.

Вплив зовнішнього середовища на формування расових ознак

У науковій літературі неодноразово висловлювалися припущення про адаптивний характер ознак, які розмежовують представників великих расових груп. “Цілком імовірно, — писали з цього приводу М. Чебоксаров та /. Чебоксарова, — що на ранніх етапах свого історичного розвитку люди сучасного виду ще присто­совувалися, подібно до всіх живих організмів, до природно-геогра­фічних умов свого існування, тобто поступово виробляли морфо­логічні й фізіологічні особливості, тією чи іншою мірою корисні в конкретних природних умовах життя різних популяцій”.

Характерні риси негроїдних рас сформувалися в екваторіальних зонах Африки й Південно-Східної Азії в умовах спекотного й воло­гого клімату. Чимало з них мають явні сліди пристосування до умов зовнішнього середовища. Так, темний колір шкіри, поверхневий шар якої містить велику кількість меланіну, оберігає організм люди­ни від шкідливої дії ультрафіолетового проміння, яке спричинює перегрів та опіки шкіри. Схожу роль відіграє й густе кучеряве волос­ся, властиве переважній більшості негроїдних груп, яке утворює на голові природну пористу “шапку”. Внаслідок слабкої теплопро­

241 Походження рас

відності вона захищає шкіру й кровоносні судини голови від надмір­ного нагрівання.

Певне адаптивне значення в минулому могли мати деякі особли­вості будови голови й обличчя представників негроїдних типів. Ек­сперименти, проведені в Інституті антропології Московського уні­верситету, показали, що вузька, довга й висока голова нагрівається повільніше, ніж широка й низька (В. Волков-Дубравін, Я. Рогінський). Що ж до широкого носа з великими отворами й товстих губів з розвинутою слизовою оболонкою, то вони сприяють виділенню вологи з людського організму. Це дуже важливо в умовах надмірної вологості екваторіальних регіонів земної кулі.

Серед європеоїдних ознак, які сформувалися під впливом зовніш­нього середовища, зазначимо світлий колір шкіри. Завдяки йому сонячні промені глибше проникають у тіло, сприяючи виробленню вітаміну D, що захищає організм людини від рахіту. Не випадково найсвітліші відтінки шкіри, волосся й очей властиві населенню Скандинавії й суміжних регіонів, де протягом післяльодовикового періоду переважав прохолодний клімат із дуже слабкою інсоляцією. Певне адаптивне значення мав у минулому властивий європеоїдам вузький ніс, що різко випинається з площини обличчя. Завдяки цій особливості збільшується носоглотковий шлях, і холодне повітря, перш ніж потрапити до гортані та легенів, устигає нагрітись.

Згідно з уявленнями вчених, морфофізіологічні ознаки монголоїд­них типів склалися в напівпустелях і степах Центральної Азії, де принаймні в кінці зледеніння усталився різко континентальний клімат. Він характеризувався високими добовими коливаннями тем­ператури й частими вітрами, які здіймали клуби снігу, піску й дрібних камінців. Разом із сильним відбиттям сонячних променів від снігу га скель це негативно впливало на органи зору, що, на думку

С. А. Семенова, сприяло поширенню розвиненої складки верхньої повіки й епікантуса, які захищають очі людини від дії шкідливих природних факторів. На користь даного припущення свідчить наявність цих рис у зовнішності бушменів — носіїв давнього расо­вого комплексу, що склався в напівпустелях і пустелях Південної Африки. Помічено, що монголоїди значно рідше хворіють на кон’юнктивіт (запалення слизової оболонки очного яблука), ніж представники інших расових груп.

Ще визначний німецький філософ І. Кант у праці “Про різні людські раси” (1774) вказав, що плескате обличчя, яке характери­зується значним розвитком жирових відкладень і слабким випинан­ням носа, є своєрідним пристосуванням до холоду. З цим погоджу­ються сучасні вчені: рівна поверхня характеризується меншою тепловіддачею, ніж нерівна, а тому сплощення лицевого скелета й слабке випинання носа стоять на заваді переохолодження м’яких