252 Сучасне людство: єдність і різноманіття

форми “психорасизму”. Основу цієї псевдонаукової течії, яку пред­ставляли деякі психологи США та країн Західної Європи, складало протиставлення расових та етнічних груп людства на підставі гру­пових “біопсихічних” ознак, що нібито виявляються в поведінці окремих індивідуумів — людей певної національності. Грунтуючись на хибному положенні про прямолінійний зв’язок між психікою та фізичним типом, неорасисти намагалися довести наявність повно­цінних та неповноцінних “етнопсихологічних профілів”. Останніми наділялася переважна більшість народів “третього світу”, особливо темношкірі африканці. “За історичний період тривалістю шість тисяч років, — стверджував американський психолог Г. Гсіррет, — чорні африканці не створили жодної великої цивілізації, літератури, науки, не висунули жодного генія”. Аж до початку 70-х років нео- расистські схеми, які пояснювали злиденне існування багатьох етнічних груп їхніми “природженими” біопсихічними недоліками, широко пропагувалися на сторінках спеціальних видань і в періо­дичній пресі країн Заходу.

Наукова неспроможність уявлень про біологічну нерівноцінність рас

Ще Ч. Дарвін переконливо показав, що всі расові групи людства перебувають на однаковому рівні біологічного розвитку, наголошуючи, що “різні раси походять від однієї групи представників, чия будова тіла і значною мірою душевний склад були майже повністю людськими, коли раси роз’єдналися між собою”.

Відомо, що прихильники расистських схем минулого доклали чимало зусиль, аби довести наявність різких расових відмін у будові мозку. Особливо поширеною була теза про те, що у негрів значно частіше, ніж у білих, трапляється так звана “мавпяча” борозна. Однак спеціальне вивчення цього питання, проведене фахівцями московського Інституту мозку (С. Саркісов, І. Філімонов та ін.) та лабораторії еволюції мозку при Московському університеті (10. Шев­ченко та ін.), засвідчило, що всі без винятку структури зовнішньої поверхні кори з однаковою частотою трапляються серед представ­ників різних расових.груп. А що ж до висновку про принципову схожість звивин і борозен мозку європейців та темношкірих афри­канців, то його ще в 1870 р. зробив відомий київський анатом В. Бец.

Так само не підтвердилась і думка про те, що пересічний євро­пеоїд має більші розміри черепа, ніж представники інших рас. Наприклад, місткість черепа у бурятів та ескімосів виявилася біль­шою, ніж у голландців і швейцарців (табл. 25). З’ясувалося, що вона, як і вага мозку, не виявляє якогось зв’язку з расовим поділом

Етнічна група	Місткість черепа (у см^3)
Голландці	1382
Швейцарці	1467
Буряти	1496
Ескімоси	1563
Тасманійці	1406
Індуси	1275
Давні єгиптяни	1336

Усупереч твердженням моногеністів представники всіх без ви­нятку расових груп людства мають схожу будову кисті, яка харак­теризується відносно великою довжиною першого променя. Ця особливість людської руки пов’язана з функцією охоплювання, без чого неможлива трудова діяльність.

Усім расам притаманний комплекс подібних ознак, який забез­печує прямоходіння. Що ж до думки про слабкий розвиток литкової мускулатури, яку обстоювали деякі вчені XIX ст., то вона, за підсумками досліджень М. Миклухо-Маклая та А. Хрдлічки, виявилася абсолютно хибною. Так, окружність гомілки у негрів США пересічно вища, ніж у білих американців. А такі суто “людські” м’язи, як третій гомілковий або підошвений, трапляються серед представників різ­них расових груп із приблизно однаковою частотою.

Для доказів примітивності будови нижніх кінцівок у відсталих народів прихильники расистських схем XIX ст. часто посилалися на свідчення тих європейських мандрівників, котрі писали про хапальні властивості ніг деяких мешканців Океанії. Справді, папуаси Нової Гвінеї використовують силу затискування великого пальця під час деяких трудових операцій. Однак, за спостереженнями Миклухо- Маклая, ця особливість є індивідуальною і не має нічого спільного зі спадковими расовими ознаками. Він переконливо показав, що найбільший діапазон відстовбурчення великого пальця папуасів (2— 2,5 см.) обмежений поперечною плюсневою зв’язкою і такою будо­вою суглобів, яка докорінно відрізняє людську стопу від мавпячої.