176 Походження людини

Південної Америки. Та все ж її частка в антропологічному складі американоїдів є незначною.

Складним був також процес освоєння первісними людьми тери­торії Австралії, яка також не входила до тієї обширної зони, де відбувалося формування Horno sapiens. Найдавніші сліди людської діяльності на цьому континенті віддалені від сучасності приблизно на 35 — ЗО тис. років, що свідчить про його первісне заселення на самому початку верхньопалеолітичної доби. Завдяки досягненням геологічної науки нині досить детально реконструйована мережа дрібних острівків та мілин, що в кінці плейстоцену з’єднувала великі острови Індонезії та простягалася до Австралії. Вона й стала тим шляхом, яким вирушили з півночі перші переселенці на віддалений континент. Згідно з даними палеоантропології, праавстралійці здебільшого характеризувалися рисами австралоїдного комплексу (масивність будови черепа в поєднанні з низьким лицем, широконо- сістіо та альвеолярним прогнатизмом), у більш-менш вираженій формі поширеного в острівному світі Південно-Східної Азії вже на початку верхнього палеоліту. Вважають, що заселення Австралії відбувалося кількома хвилями. Ймовірно, перші переселенці були витіснені з континенту племенами, які перебували на вищому щаблі культурного розвитку. Останнім притулком найдавніших австралій­ців став о. Тасманія, де їхні далекі нащадки були по-звірячому винищені англійськими колонізаторами у другій половині XIX ст.

І АЕЯКІ ВУЗЛОВІ ПРОБЛЕМИІАНТР0П0С0ЦІ0ГЕНЕЗУ

Сучасна наука про прабатьківщину людства

Виходячи з загальнотеоретичних міркувань найдав­ніші гомініди — мавполюди, які першими почали використовувати спочатку природні, а потім і штучні знаряддя, — мали з’явитися у відкритій місцевості, подібній до сучасних саван, багатій на водні ресурси, рослинну і особливо тваринну поживу. Про це свідчать також етологічні спостереження: двоногість рідко трапляється в тих популяціях шимпанзе, котрі живуть у непрохідних джунглях, і знач­но частіше — у мешканців менш густих тропічних лісів. Ек­спериментальним шляхом доведена необхідність м’ясної їжі для нормального розвитку головного мозку: за довготривалої відсутності

177 Деякі вузлові проблеми антропосоціогенезу

достатньої кількості білків відбувається порушення ультраструктури нейронів його кори. Іншою важливою вимогою до екологічної ніші найдавніших гомінідів була наявність скелястого ландшафту, розсипів каміння, з якого виготовлялися перші знаряддя. І нарешті, вдосконалення фізичної подоби давніх мавполюдей відбувалося шляхом природного відбору корисних мутацій, викликаних стресами природного середовища — коливаннями радіаційного рівня, на­пруги геомагнітного поля і т. ін. Як відомо, згадані природні катаклізм и найчастіше спостерігаються у тих регіонах земної кулі, які характеризуються активною тектонічною діяльністю (землетруси, виверження вулканів тощо).

Ці загальнотеоретичні міркування, а також палеонтологічні зна­хідки та археологічні відкриття останніх десятиліть дають підстави зробити висновок про те, що прабатьківщиною людства найімовір­ніше був Африканський континент, і в першу чергу — область Східноафриканського рифту. На користь даної тези свідчать такі аргументи:

наприкінці третинного періоду на терені Східної Африки склався комплекс умов, сприятливих для “олюднення” мавп, а саме: зник­нення лісів і поширення рівнинного ландшафту, наявність багатих водних ресурсів та різноманітної фауни, підвищення рівня радіації, викликане розломами земної кори й частими виверженнями вулка­нів. Нові природні умови сприяли переходу частини вищих приматів до прямоходіння, зростанню ролі м’ясної їжі в їхньому харчовому раціоні, вдосконаленню руки та мозку, застосуванню природних, а згодом і штучних знарядь, і врешті-решт — активній трудовій діяльності;

саме у Східній Африці виявлені численні рештки дріопітеків, австралопітеків — двоногих мавп, або мавполюдей, “габілісів” і близьких до них форм — перших представників роду Номо на Землі, архантропів, або найдавніших людей, тощо. До того ж саме з цього регіону земної кулі походять найдавніші в світі знаряддя, виготовлені з гальки. Тут же отримані унікальні дані, які дають змогу простежити зміни у фізичному типі та матеріальній культурі першолюдей. Наприклад, нижня половина шару II Олдувайської ущелини містить кісткові рештки “габілісів” у супроводі знарядь праці олдувайської культури, а верхня — рештки архантропа, поруч з яким знайдені ашельські знаряддя;

слід ураховувати також те, що Африка й нині є ареалом найближ­чих тваринних “родичів” людей — шимпанзе та горили, які пізніше, ніж інші, відокремилися від спільної з людьми еволюційної лінії.

Крім африканської, існує також південноазійська гіпотеза пра­батьківщини людства. Вона грунтується на таких підставах: по-пер­ше, у цьому регіоні земної кулі виявлено численні кісткові рештки