134 Походження людини

Наступний етап еволюції пов’язують із дріопітеками, що були поширені у Старому Світі 25— 10 млн років тому. Найдавніші з них

• проконсули — мешкали у Східній Африці, ведучи напівназемний- напівдеревний спосіб життя. Вони добре лазили по гілках, швидко пересувалися на чотирьох кінцівках по відкритих місцинах, іноді могли ненадовго зводитися на задні лапи. Проконсули харак­теризувалися різко виступаючим уперед лицевим відділом і тонким шаром емалі на зубах, не пристосованих до пережовування грубої їжі. Загалом вони мало нагадували шимпанзе Консула з Лондонсь­кого зоопарку, на чию честь отримали свою видову назву.

Африканські дріопітеки, ймовірно, були предками схожих на них мавп Європи та Кавказу, які жили тут близько 19— 17 млй років тому. Цікаво, що на жувальній поверхні нижніх молярів цих викоп­них форм уже є дуже важлива еволюційна ознака — так званий “ігрек-узор”, або “узор дріопітека”, утворений міжгорбиковими бо­розенками, який зберігся в сучасних антропоморфних мавп та людей.

Приблизно 14 млн років тому в Африці (Кенія), Азії (Туреччина, Індія, Китай та ін.), Європі (Греція, Угорщина) поширюється новий різновид викопних мавп — рамапітеки, кісткові рештки котрих у 1932 р. вперше віднайшов англійський дослідник Д. Льюїс на Сивалікських пагорбах у Кашмирі (Індія). На жаль, вони представ­лені здебільшого лише фрагментами щелеп та зубів. Рамапітек ха­рактеризувався відносно короткою зубною дугою, яка, мабуть, мала параболічну, тобто близьку до людської, форму. На відміну від тварин, ікла рамапітеків уже не виступали із зубних рядів; проміжки між ними та різцями (діастеми) відсутні, перший премоляр складав­ся з двох горбиків, що властиво людям. Згідно з сучасними уявлен­нями, ці викопні мавпи вимерли приблизно 8 млн років тому.

Реконструкція черепа рамапітека

Ще не так давно рамапітеків часто розглядали як спільних пращурів сучасних антропоморфних мавп та людей. Припускали, що

135 Еволюційні попередники людей

вони вже могли спускатися з дерев і пересуватися, подібно до шимпанзе та горили, опираючись на руки. Повідомлялося, що східноафриканський різновид рамапітека — кеніапітек — навіть виготовляв знаряддя з кістки, розщепляючи її, та вживав м’ясну їжу (Л. Лікі).

Більшість сучасних учених критично ставляться до думки про систематичне використання рамапітеками природних предметів. Відсутні й вірогідні палеонтологічні докази того, що вони вже перейшли до прямоходіння. Крім того, за даними порівняльно- біохімічних досліджень ДНК, гемоглобінів, білків сироватки крові, еволюція людської лінії вищих приматів тривала не більше 10 млн років. Виходячи з сучасних методів оцінки молекулярних відміннос­тей між окремими біологічними видами (“молекулярний годин­ник”), час відокремлення антропоморфних мавп від спільного з людьми еволюційного стовбура визначається різними дослідниками в таких межах: гібон — 22— 18 млн років тому, орангутан — 16—13, горила — 10—8, шимпанзе — 7,7—6,3 млн. Отже, рамапітек не міг бути спільним пращуром людей та сучасних людиноподібних мавп.

Що ж стосується прямого пращура гомінідів — людей та вищих мавп, які перейшли до прямоходіння, — то він, вважають, був схожий із сучасним шимпанзе. Ця гіпотетична істота мала невеликі розміри тіла й відносно велику масу мозку. Висловлювалося кілька думок щодо її локомоції: від брахіації, тобто пересування здебільшого за допомогою подовжених верхніх кінцівок, до деревного чи наземного четверо- або двоногого ходіння. Зубна система “спільного пращура” була адаптована до жорсткої рослинної їжі, яка переважала на відкритих просторах. Етологічні спостереження дають підстави думати, що він вів суспільний спосіб життя. Це було запорукою виживання в нових екологічних умовах: помічено, що всі члени стада павіанів, навіть підлеглі, мають більшу тривалість життя, ніж одинокі особини. Припускають, що найближчі попередники гоміні­дів мали нахил до використання природних предметів-посередників. За даними “молекулярного годинника”, вони жили приблизно 8—

6 млн років тому.

Австралопітеки — безпосередні попередники людей

6— 4 млн років тому на земній кулі з’явилися австра­лопітеки — прямоходячі мавпи, “озброєні палицею ”, що їх іноді нази­вають також мавполюдьми.

Кісткові рештки австралопітеків (близько 500 особин) походять з Південної Африки (карстові печери Таунг, Макапансгат, Стеркфон-

136 Походження людини

тейн, Кромдрай та Сварткранс) та Східної Африки, а саме: Танзанії (Олдувайська ущелина, Летолі, Гарусі, Пенінж), Кенії (Кооба Фора, Імерет, Канапої, Лотагам, Лукайно, Західна Туркана), Ефіопії (Хадар у так званому Афарському трикутнику, басейн р. Омо) тощо. Місцезнаходження цих викопних гомінідів зосереджені здебільшого в області Східноафриканського рифту — зони гірського розлому, що тягнеться від Червоного моря до півдня Африканського континенту.

Найважливіші знахідки кісткових решток австралопітеків

у Східній Африці:

/— Хадар; 2 — Омо; З — Кообі-Фора; 4— Лотагам; 3 — Канапої; ó — Олдутій;

7 — Летолі

Австралопітеки були першими істотами на Землі (“мавполюдь­ми”), які засвоїли прямоходіння. За будовою тазового пояса та кісток нижніх кінцівок вони значно ближчі до людей, ніж до сучасних мавп. Щоправда, ранні австралопітеки ще не могли повністю розгинати ноги в тазостегнових суглобах і пересувалися досить повільно, короткими кроками. Виявлені в Летолі (в шарі вулканіч­