226 Сучасне людство: єдність і різноманіття

монголоїдів, волосся, карі очі; обличчя менш плоске, часто прогнат- не; ширина вилиць помірна; епікантус трапляється рідше (від ЗО до 50 %); ніс довший, ніж у представників північноазійської раси, перенісся вище. Зріст загалом невисокий, тіло й руки коротші, ноги довші, грудна клітка округліша.

Значні контингенти корінного населення Азії входять до великої європеоїдної раси, представленої багатьма різновидами індо-серед- земноморської та балкано-кавказької групи типів. Перша з них поширена серед арабів Близького Сходу й Аравійського півострова, азербайджанців Східного Закавказзя, курдів і персів Ірану, белуджів Пакистану, афганців-патанів Афганістану, туркменів, таджиків та узбеків Середньої Азії, сикхів, пенджабців Індії та ін., друга — серед вірменів, грузинів, осетинів Кавказу, турків та ассирійців Передньої Азії та ін. Крім того, великі групи європеоїдної людності Східної Європи (особливо росіян) нині мешкають у Сибіру, на Далекому Сході, в Казахстані.

На північному заході Азійського континенту, де здавна стикалися хвилі монголоїдного та європеоїдного населення, поширені пере­хідні — уральська й південносибірська раси.

Уральська раса простежується в Приураллі, Заураллі й Західному Сибіру. Для неї характерні світлий колір шкіри, темне або темно- русяве пряме чи широкохвилясте, часто досить м’яке волосся, здебільшого мішані відтінки забарвлення очей (60—70%), невелике відносно широке, низьке, помірно сплощене обличчя. Ніс прямий

227 Антропологічна структура населення земної кулі

або з увігнутою спинкою, нерідко з піднятим кінчиком; епікантус трапляється відносно рідко (10—30%); товщина губ середня. Третинний волосяний покрив розвинутий досить слабко. Зріст середній або низький. Наведене сполучення ознак притаманне хан­там, мансі, селькупам, сибірським татарам. Крім того, воно в більш чи меНш вираженій формі простежується серед башкирів, удмуртів, марійців, окремих етнічних груп Алтаю.

Представник уральської раси Представник південносибірської

раси

Ареал південносибірської раси — степи Казахстану, гірські райони Тянь-Шаню, Алтайсько-Саянське нагір’я. їй властива світла або смуглява шкіра; волосся здебільшого пряме, жорстке, трохи темні­ше, ніж у представників уральських типів; забарвлення очей, як правило, мішане. Обличчя досить високе й широке, ніс із прямою, іноді опуклою спинкою; епікантус трапляється порівняно рідко; форма голови брахікефальна. Зріст середній.

За ступенем вираженості європеоїдних та монголоїдних ознак у межах уральської раси розрізняють кілька варіантів. Найєвропеоїд- ніший з них представлений уйгурами (нащадками стародавнього європеоїдного населення Центральної Азії), найбільш монголоїдний — киргизами. Проміжне становище між цими групами займають казахи.

У Південній Індії, у Шрі-Ланці, на півострові Малакка й деяких островах Індонезії поширена ведоїдна раса, що її часто розглядають як грацильний варіант австрапоїдів. Носіям даного комплексу ознак