311 Антропологічний склад українського народу

можна погодитись, але з одним істотним застереженням: питання про роль цього компонента у формуванні генофонду людності окреслених регіонів ще дуже далеке від остаточного з’ясування. На заваді стоїть майже повна відсутність будь-яких краніологічних матеріалів.

Описане вище динарське поєднання ознак переважає також серед українців нижньодніпровського варіанта нижньодніпровсько- прутської антропологічної області, який охоплює значну частину Дніпропетровщини та півдня Полтавщини. Тут, а також в інших районах Лівобережжя збереглася давня іранська (південноєвро- пеоїдна) домішка, яка виявляється у переважанні темних відтінків кольорів очей та волосся, в інтенсивнішому розвиткові третинного волосяного покриву тощо. Зауважимо, що її вплив виразно просте­жувався уже в добу Київської Русі, коли зазначені регіони замешку­вали нащадки літописних сіверян та південних полян.

На думку В. Дяненка, українці нижньодніпровсько-прутської області виявляють схожість з росіянами так званого степового ком­плексу, що локалізується в середній течії Дону та Хопра, та деякими близькими до них тюрко- та фіномовними групами правобережжя Волги, наприклад, татарами-мішарями та мордвою-мокшою. Однак ці аналогії не зовсім коректні, оскільки, спираючись на схожість за пігментацією, вони ігнорують істотні відмінності за такими важли­вими антропологічними характеристиками, як розміри обличчя та зріст.

Деснянська, або валдайська, область охоплює північні райони Чернігівщини та Київщини. Тут мешкає близько 4 % сільської

312 Історична антропологія України

людності України, яка характеризується невисоким зростом (166,5—

167 см), брахікефалією (головний показник — 83,5), середніми розмірами голови та обличчя і досить світлим кольором волосся (лише 35— 40 % темноволосих) і очей (половина світлооких і лише З % темнооких).

Що ж до верхньодніпровсько-ільменської області, то до неї в межах України входить лише Ріпкинський район Чернігівщини, де мешкає менше половини одного відсотка сільської людності. Населення цього українсько-білоруського порубіжжя ще в недалекому минуло­му було відоме під назвою будаків. Воно має ще світліший, ніж носії попереднього комплексу ознак, колір очей (55— 60 % світлооких) і волосся. Це — найбільш депігментована територіальна група в Україні. Крім того, тут найвищий відсоток довгоголових. На відміну від поліщуків Правобережного Полісся нащадки будаків харак­теризуються доволі прямим лобом зі слабо розвинутим надбрів’ям і невеликим діаметром вилиць. Зріст середній — 167 см.

За деякими морфологічними характеристиками українці північ­них, поліських районів України, надто представники деснянської та верхньодніпровсько-ільменської областей, тяжіють до литовців, білорусів, росіян верхів’їв Дніпра та витоків Волги, окремих груп латишів та естонців — носіїв так званого валдайсько-верхньодні­провського комплексу, що входить до кола північних європеоїдів. В його основі лежить давній балтський субстрат.

Слід мати на увазі, що між усіма антропологічними областями немає різких відмінностей: вони досить близькі до центрально- української області, яка охоплює переважну більшість територіаль­них груп українського народу (понад 75 % сільської людності). Це, до речі, визнав і сам В. Дяченко — один із опонентів Ф. Вовка. «Українці, — зауважував він, — загалом антропологічно менш різнорідні, ніж, наприклад, німці або італійці, південні і північні групи яких дуже відрізняються за антропологічним складом (пігмен­тацією і рядом інших ознак)». Отже, Вовкова теза про відносну антропологічну однорідність українців, довкола котрої було зламано стільки списів, в основному витримала випробування часом. Це ж стосується і його висновків про основні напрямки антропологічних зв’язків українського народу.

Ще у другій половині XIX ст. в антропологічній літературі пору­шувалося питання про витоки фізичних рис східних слов’ян. У зв’язку з цим деякі російські вчені вслід за істориком М. Погодіним намагалися довести відсутність генетичної спадковості між серед­ньовічною й тогочасною людністю України. «Малорос, — писав із цього приводу Є. Чепурковськай, — найновіший поселенець, що змінив після татарського ярма дотатарську людність». Ці й подібні

—Антропологічні '---^області Ознаки	Центрально- українська	Поліський варіант	Волинський варіант	Карпатська
Кількість спостережень	1237	390	600	736
Довжина тіла	1691	1677	1682	1648
Показник голови	83,6	84,3	83,8	84,8
Діаметр вилиць	142,2	143,1	143,4	141,7
Морфологічна висота обличчя	124,5	122,5	124,4	125,2
Показник обличчя	87,6	85,6	86,8	88,4
Висота носа (від брів)	55,4	55,1	55,4	57,1
Показник носа Колір очей (за Бунаком)	64,1	63,0	62,7	60,9
темні (1 — 4)	5,7	6,2	4,7	14,7
світлі (9— 12)	37,9	32,3	39,2	26,8
М Колір волосся (за Фішером)	0,68	0,74	0,66	0,88
чорне (4— 5,27)	47,1	46,5	50,8	58,1
темно-русяве (6— 8)	43,9	40,7	37,8	38,0
русяве (9— 26)	9,0	12,8	11,4	3,9
М	3,32	3,22	3,32	1,79
Борода М	3,12	3,04	3,09	3,36
Волосся на грудях М Складка верхньої повіки	1,78	1,62	1,65	2,П
відсутня	24,0	29,3	29,7	28,3
М	0,97	0,86	0,84	0,80
Епікантус (незначний) Профіль спинки носа	*“**			"•••"
увігнутий	11,5	5,7	4,8	6,8
випуклий	8,6	12,0	10,5	23,7
Нахил лоба М	2,54	2,47	2,42	2,43
Надбрів’я М	1,42	1,53	1,58	1,31

Антропологічні ^^^^областІ Ознаки	Прутський варіант	Нижньо­ дніпровський варіант	Деснянська	Верхньо­ дніпровська
Кількість спостережень	320	320	99	201
Довжина тіла	1698	1695	1692	1668
Показник голови	81,5	82,2	80,0	83,6
Діаметр вилиць	141,2	142,3	—	141,6
Морфологічна висота обличчя	126,4	124,5	—	124,9
Показник обличчя	89,5	87,5	—	88,1
Висота носа (від брів)	56,3	54,9	—	57,1
Показник носа	62,7	64,3	—	61,1
Колір очей (за Бунаком)
темні (1 — 4)	10,3	9,3	2,0	3,0
світлі (9— 12)	28,2	27,0	57,0	48,0
М	0,82	0,82	0,45	0,55
Колір волосся (за Фішером)
чорне (4— 5,27)	63,3	54,0	—	40,0
темно-русяве (6— 8)	33,7	37,7	—	46,5
русяве (9— 26)	3,0	8,3	—	13,5
М	1,24	—	—	3,14
Борода М	3,36	3,40	2,95	2,99
Волосся на грудях М	2,П	1,91	1,80	1,73
Складка верхньої повіки
відсутня	28,3	23,0	38,0	21,5
М	0,80	0,89	—	0,87
Епікантус (незначний)	—	—	0	0
Профіль спинки носа
увігнутий	6,8	9,3	32,0	8,5
випуклий	23,7	9,7	20,0	15,0
Нахил лоба М	2,67	2,42	2,14	2,43
Надбрів’я М	1,33	1,44	1,34	1,47

Вище вже йшлося про те, що в добу Київської Русі на етнічних теренах українського народу мешкали носії двох основних морфо­