2.27. Прострочення боржника. Прострочення кредитора

Основні засади про прострочення кредитора та прострочення боржника зазначені у ст. 220 ГК України у.

Боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають зі змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.

Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинене умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладене прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах.

27.3. Форми господарсько-правової відповідальності. Відшкодування збитків як вид господарсько-правової відповідальності: поняття, сфера застосування, порядок реалізації

Форми господарсько-правової відповідальності розрізняються залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм у теорії права розрізняють: 1) відшкодування збитків; 2) штрафні санкції; 3) оперативно-господарські санкції.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками слід розуміти витрати, спричинені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Ст. 22 Цивільного кодексу України дає таке визначення поняттю “збитки”:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа здійснила або мусить здійснити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як правило, стягнення збитків не є майновою санкцією певного розміру (хоча сторони й можуть його заздалегідь погодити згідно з ч. 5 ст. 225 ГК України). Саме із цим пов'язується універсальність її застосування в горизонтальних і у вертикальних відносинах, у договірних і в позадоговірних зобов'язаннях. Оскільки така санкція закріплена в законі, вона не має потреби в договірному встановленні.

ГК України дає більш розгорнуту характеристику складу й розміру збитків, ніж це робить ЦК України. Зокрема, ст. 225 ГК України передбачає, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, що допустила господарське правопорушення, включаются:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), завдані стороні, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати в разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

ГК України виходить із загального правила про повне відшкодування збитків. Винятки із цього загального правила повинні бути передбачені законом або договором.

Склад збитків, які підлягають відшкодуванню у внутрішньогосподарських відносинах, визначаються відповідними суб'єктами господарювання – господарськими організаціями з урахуванням специфіки їхньої діяльності.

У ст. 226 ГК України визначаються умови й порядок відшкодування збитків у сфері господарювання.

Зокрема, не підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.

У разі невиконання зобов'язання про передачу індивідуально певної речі (речей) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування збитків.

При невиконанні зобов'язання виконати певну роботу (зробити послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачене законом або зобов'язанням, і вимагати відшкодування збитків, заподіяних невиконанням зобов'язання.

Особливі правила передбачені в ст. 229 ГК України для відшкодування збитків при порушенні грошових зобов'язань. Зокрема, учасник господарських відносин при порушенні ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання й зобов'язаний відшкодувати потерпілому збитки, а також сплатити штрафні санкції. Для негрошових зобов'язань закон передбачає загальне правило про те, що штрафні санкції зменшують розмір збитків. Штрафні санкції є найпоширенішою формою господарсько-правової відповідальності.