20.5. Особливості предмета агентського договору

Згідно зі ст. 279 ГКУ предметом агентського договору є послуги в укладенні угод чи сприянні їх укладенню.

Згідно з ч. 2 ст. 297 ГКУ в агентському договорі мають визначатися:

сфера, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг;

права та обов’язки сторін;

умови і розмір винагороди комерційному агентові;

строк дії договору;

санкції в разі порушення сторонами умов договору;

інші необхідні умови, визначені сторонами (зокрема, умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України; форма підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента тощо).

Договором також повинна бути передбачена умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України.

3. Правове становище сторін за агентським договором

Згідно з ч. 2 ст. 297 ГКУ в агентському договорі мають визначатися права та обов’язки сторін. Так, згідно зі ст. 1006 ЦКУ комерційний агент, який виступає як повірений, зобов’язаний:

1) повідомляти суб’єкту (довірителеві) на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення;

2) після виконання доручення або в разі припинення договору до його виконання негайно повернути (суб’єкту) довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення;

3) негайно передати довірителеві все одержане у зв’язку з виконанням доручення.

Обов’язки суб’єкта (довірителя):

1. Суб’єкт (довіритель) зобов'язаний видати комерційному агенту (повіреному) довіреність на здійснення юридичних дій, передбачених договором комерційного посередництва (доручення).

2. Суб’єкт (довіритель) зобов’язаний, якщо інше не встановлено договором:

1) забезпечити комерційного агента (повіреного) засобами, необхідними для виконання доручення;

2) відшкодувати комерційному агенту (повіреному) витрати, пов’язані з виконанням доручення.

3. Суб’єкт (довіритель) зобов’язаний негайно прийняти від комерційного агента (повіреного) все одержане ним у зв’язку з виконанням доручення.

4. Суб’єкт (довіритель) зобов’язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

Тема 21. Правове регулювання торговельної діяльності

21.1. Поняття, ознаки та види торговельної діяльності

Ст. 263 ГКУ визначає господарсько-торговельну діяльність як таку діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямовану на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання (щодо поняття продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання див. ст. 262 ГКУ), а також допоміжну діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Поняття торговельної діяльності дають Закон України „Про патенту-вання деяких видів підприємницької діяльності” та Постанова Кабінету Міністрів України „Про порядок заняття торговельною діяльністю та правила торгового обслуговування населення”, згідно з якими торговельна діяльність – це ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян щодо здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку.

До торговельної діяльності відносяться роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові засоби та з використанням кредитних карток.

До інших видів діяльностей, які безпосередньо не відносяться до здійснення операцій із передачі права власності на товар, але які регулюються нормами торгового права, відносяться операції із транспор-тування, зберігання, реклами товару, захисту прав споживачів та деякі інші операції, які обслуговують торгівлю.

Враховуючи те, що торговельна діяльність є різновидом підприєм-ницької діяльності і відноситься до сфери надання послуг, то вона має основні ознаки цієї діяльності:

ініціативність – підприємець вишукує можливості максимального використання обмежених ресурсів та їх ефективного використання на практиці;

самостійність – підприємець сам вирішує, яким товаром здійснювати торгівлю, в яких обсягах та організаційно-правових формах і сам відповідає за результати своєї діяльності. Торговельна діяльність здійснюється на власний ризик;

систематичність – згідно з Декретом КМУ „Про податок на промисел”, системою, як правило, вважається здійснення продажу вироблених або придбаних товарів більше ніж чотири рази протягом календарного року (винятки: продукція тваринництва та рослинництва, вирощена на особистій присадибній ділянці; особи, які придбали патент на промисел; особи, в діях яких є ознаки адміністративного правопорушення або злочину; під час продажу автотранспорту).

Господарсько-торговельна діяльність здійснюється як внутрішня торгівля або зовнішня торгівля залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах якого здійснюється товарний обіг.

Основними видами внутрішньої торгівлі є: роздрібна торгівля; оптова торгівля; торговельно-виробнича (громадське харчування) діяльність.

Роздрібна торгівля – це діяльність із продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх власного некомерційного використання незалежно від форми розрахунків.

У роздрібної торгівлі є притаманні тільки їй правила. До них відносяться, наприклад, особливий порядок визначення роздрібних цін.

Роздрібні ціни – це ціни на товари невиробничого споживання, за якими їх продають громадянам та іншим кінцевим споживачам.

Суб’єкти господарювання для заняття роздрібною торгівлею можуть мати:

1. Магазин – стаціонарний пункт роздрібного продажу товарів, які займають окремі приміщення або будівлі та мають торговельний зал для покупців.

Види магазинів:

за товарною спеціалізацією – продовольчі, непродовольчі, змішані;

за формами торгівлі – звичайного типу, самообслуговування, торгівлі за зразками, торгівлі за попередніми замовленнями, дрібнооптові (для відпуску товарів дитячим, лікувальним та іншим закритим закладам за безготівковим рахунком);

за товарним асортиментом – спеціалізовані, неспеціалізовані, уівермаги, універсами, будинки торгівлі, торговельні центри  (комплекси).

2. Універмаг – магазин загальноміського призначення торговою площею більше 1 500 квадратних метрів з асортиментом більше 5 000 найменувань непродовольчих товарів.

3. Універсам,  супермаркет – магазин самообслуговування з торговим залом більш ніж 400 квадратних метрів та асортиментом більше 5 000 найменувань продовольчих та непродовольчих товарів.

4. Торговельний центр – група торгових об’єктів, зосереджених в одному місці, управління якими здійснюється як одне ціле, які за розміром та місцезнаходженням відповідають потребам обслуговування покупців певної житлової зони.

Різновидом роздрібної торгівлі є дрібнороздрібна торгівля – одна з форм поза магазинного продажу товарів, за якої приміщення не мають торгового залу для покупців. Продаж товарів здійснюється через:

пункти некапітальної забудови – кіоски, палатки, павільйони для сезонного продажу товарів, торгові автомати;

торговельну палатку – збірно-розбірну конструкцію, яка займає відокремлене місце і не має торгового залу для покупців;

кіоск – об’єкт дрібнороздрібної торгівлі стаціонарного типу, який займає відокремлене місце без доступу до нього покупців;

засоби пересувної торгівлі – автомагазини, авторозвози, автоцистерни, низькотемпературні лотки-прилавки, розноси, лотки, столики та ін.

У дрібнороздрібній торгівлі заборонено продаж:

продовольчих товарів, якщо для їх продажу відсутні умови щодо дотримання санітарних норм та правил, температурних режимів, умов зберігання та продажу цих товарів;

нефасованих та неупакованих продовольчих товарів з розносів, лотків, столиків, неспеціалізованого транспорту, окрім картоплі, овочів, фруктів у період сезонного продажу, а також морозива та квітів;

алкогольних напоїв;

технічно складних та великогабаритних товарів;

дорогоцінних металів, коштовного каміння та виробів з них, а також деяких інших товарів.

Оптова торгівля – це діяльність із придбання та відповідного перетворення товару для подальшої його реалізації підприємствам роздрібної торгівлі або іншим суб’єктам підприємницької діяльності.

Оптова торгівля в її справжньому призначенні пов’язана з товарним забезпеченням системи роздрібної торгівлі.

Суб’єкти господарювання оптової торгівлі свою діяльність здійснюють через:

оптові бази – основні господарські підприємства оптової торгівлі, що здійснюють оптові закупівлі та постачання товарів і надають торговельні послуги підприємствам і організаціям роздрібної торгівлі, громадського харчування та іншим суб’єктам підприємницької діяльності;

товарні склади, склади-холодильники – відокремлені або спеціально пристосовані приміщення для зберігання та переробки товарних запасів;

склади-магазини, що мають функціональні площі, до яких входять торговельні та складські площі закритих та напівзакритих приміщень для зберігання і продажу великогабаритних товарів (меблів, будівельних матеріалів тощо).

До торговельно-виробничої діяльності відноситься підприємницька діяльність в сфері громадського харчування.

До об’єктів громадського харчування відносяться: їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, фабрики-кухні тощо – окремі приміщення або будівлі, що мають, як правило, зал, обладнаний столиками і стільцями для споживання їжі, необхідні виробничі та побутові приміщення для їх приготування. Ресторани і бари поділяються на класи (люкс, вищий, перший);

відкриті літні майданчики – стаціонарні пункти з кількістю місць для обслуговування 20 чоловік і більше. Робочі місця повинні бути обладнані холодильником, торговельно-технологічним обладнанням, мати електро-енергію, холодну і гарячу проточну воду, каналізацію;

кіоски громадського харчування – стаціонарні пункти, де робочі місця повинні бути обладнані, як і відкриті літні майданчики, за винятком столиків і стільців для обслуговування відвідувачів.

Форми, в яких може здійснюватися господарсько-торговельна діяльність, встановлені ч. З ст. 263 ГКУ, відповідно до якої виділяються: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність із забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу. Зміст і порядок здійснення зазначених форм господарсько-торговельної діяльності встановлюють подальші статті глави З0 ГКУ.

Залежно від форми здійснення господарсько-торговельної діяльності вона опосередковується господарськими договорами, приблизний перелік яких містить ч. 4 ст. 263 ГКУ. Це господарські договори постачання, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та інші договори.

Зовнішня торгівля – це один із видів зовнішньоекономічної діяльності – діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, яка має місце як на території України, так і за її межами і яка зводиться до посередництва між виробниками і споживачами в разі укладання угод купівлі-продажу товарів.

Зовнішня торгівля поділяється на:

ввізну (імпортну) – яка здійснюється між іноземними виробниками і вітчизняними споживачами;

вивізну (експортну) – яка здійснюється між вітчизняними виробниками та іноземними споживачами;

транзитну – між іноземними виробниками та іноземними споживачами.

Зовнішній торгівлі притаманні наступні ознаки:

ці угоди можуть здійснювати тільки фізичні або юридичні особи, які наділені таким правом:

повинні бути зареєстровані як суб’єкти підприємницької дальності;

зовнішньоекономічна діяльність повинна бути предметом їх діяльності згідно зі статутними документами.

Другим учасником контракту повинен бути іноземний контрагент – торговий партнер, який знаходиться за межами України.