17.10. Способи припинення господарсько-договірних зобов’язань

Будь-яке господарсько-договірне зобов’язання існує до моменту його припинення. Основним, але далеко не єдиним способом припинення господарсько-договірного зобов’язання, є його виконання, здійснене належним чином. Крім того, господарсько-договірне зобов’язання може припинятися:

зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов’язання;

внаслідок поєднання управненої та зобов'язаної сторін зобов’язання у одній особі;

за згодою сторін;

у зв’язку з неможливю виконання зобов’язання;

у зв’язку з розірванням договору;

через одностороннню відмову від зобов’язання у тих випадках, коли це дозволено законом;

у зв’язку з визнанням господарського договору, на підставі якого виникло зобов’язання, недійсним у судовому порядку.

Тема 18. Особливості господарських договорів про передачу майна у власність та користування

18.1. Договір поставки

В умовах товарного виробництва надзвичайно важливу роль відіграють господарські договори, які опосередковують рух майнових благ між суб'єктами господарювання, а також між суб'єктами господарювання та не господарюючими суб'єктами. Особливе місце у підсистемі таких господарських договорів посідають договори, спрямовані на передачу майна у власність. У ГК України передбачено наступні господарські договори про передачу майна у власність: договір поставки, договір контрактації сільськогосподарської продукції, договір енергопостачання та договір міни.

Правове регулювання договору поставки здійснюється §1 (статті 264 – 271) глави 30 ГК України, правовими приписами §3 глави 54 ЦК України (у тій частині, в якій це не суперечить спеціальним нормам про поставку, які містяться у ГК України та інших нормативно-правових актах), Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 20.02.2000 р. та Міжнародними правилами щодо тлумачення термінів «Інкотермс». Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення і Положення про поставку товарів народного споживання, затверджені Постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 р. №888, Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затверджена Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. №П-6, а також Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затверджена Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р., застосовуються для врегулювання відносин щодо поставки тільки у тій частині, у якій вони не суперечать чинному законодавству України.

Поставки продукції для державних потреб регулюються Законом України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» від 22.12.1995 р. та Порядком формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 29.02.1996 р. №266 в редакції Постанови КМУ від 13.12.2001 р. №1650. Цими нормативно-правовими актами встановлено порядок формування, розміщення та виконання на договірній основі державних замовлень на постачання продукції для державних потреб.

Особливості формування, розміщення та виконання державного замовлення на поставку матеріальних цінностей до державного матеріального резерву встановлюються Законом України «Про державний матеріальний резерв» від 24.01.1997 р., а особливості розміщення державного оборонного замовлення – Законом України «Про державне оборонне замовлення» від 03.03.1999 р. Відносини з приводу поставки між суб'єктами господарювання держав-учасниць СНД регулюються Угодою про загальні умови поставок товарів між організаціями держав–учасниць Співдружності незалежних держав від 20.03.1992 р., Положенням про порядок поставки та митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав-учасниць СНД, затвердженим Постановою КМУ від 18.05.1994 р. №323.

За договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у встановлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 265 ГК України).

Договір поставки опосередковує перехід права власності на товар (товари) від продавця до покупця. Цей договір є консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами у належній формі та встановленому законом порядку згоди з усіх його істотних умов; оплатним – майновому наданню продавця відповідає зустрічне надання майнового характеру покупця; двостороннім – обидві його сторони (продавець і покупець) наділені взаємовідповідальними суб’єктивними правами та обов’язками.

Предметом договору поставки може бути продукція виробничо-технічного призначення і вироби народного споживання. Це можуть бути товари, визначені родовими ознаками з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом договору поставки також може бути продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Договір поставки може укладатися щодо товару, який є у продавця на момент укладення договору, або щодо товару, який буде вироблено або придбано ним у майбутньому. Як правило, в момент укладення договору поставки товару, який зобов’язується поставити продавець, ще не існує. Такий товар, з урахуванням вимог покупця щодо кількості, асортименту, комплектності, якості тощо, продавець у більшості випадків виробляє або купує у інших суб’єктів господарювання після укладення договору.

Сторонами договору поставки є продавець та покупець. Продавцем або покупцем у договорі поставки можуть бути юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку, фізичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Найчастіше в якості сторін договору поставки виступають саме суб’єкти підприємництва.

Певною специфікою характеризується суб’єктний склад договору поставки продукції для державних потреб. У ньому в якості замовника (покупця) виступає відповідний компетентний орган державної влади. Зокрема, це може бути певне міністерство або відомство.

Зміст договору поставки

Істотними умовами договору поставки є предмет договору та ціна договору. При узгодженні умови про предмет договору поставки сторони обов’язково повинні визначати найменування товару та кількість товару, що постачатиметься. При цьому кількісні параметри предмета договору поставки можуть визначатися у відповідних одиницях виміру або у грошовому еквіваленті.

Ціна договору поставки визначається сторонами на їх розсуд, крім випадків, коли на певний вид продукції встановлені державні фіксовані або регульовані ціни.

При укладенні договору поставки сторони також можуть погоджувати номенклатуру (асортимент), якість та комплектність товару. Зокрема, під номенклатурою (асортиментом) товару прийнято розуміти співвідношення окремих груп одного й того ж товару. Це може бути співвідношення за кольорами, розмірами, фасонами тощо. Якщо за договором поставки переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов’язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо ж договором поставки асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов’язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору (ст. 671 ЦК України).

Якість та комплектність товару, що постачається, за загальним правилом має відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації або зразкам (еталонам). Проте це не позбавляє сторін договору поставки встановити більш високі вимоги до якості товару та домовитися про поставку товару з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві частин. Якщо ж сторони не погодили умови про якість та комплектність товару, останні визначатимуться відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості та комплектності такого товару.

Сторони також можуть погоджувати умову про строк договору поставки. Так, у ч. 1 ст. 267 ГК України відзначається, що договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Сторони взагалі можуть не погоджувати умову про строк договору, в такому разі він вважатиметься укладеним на один рік.

Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік. У разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, — місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

Сторони можуть включати у договір поставки й інші умови, які не суперечать чинному законодавству. При цьому ГК України (ч. 4 ст. 265) приписує викладати умови договору поставки відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

Разом з тим, як справедливо підкреслює суддя Верховного суду України В. В. Кривенко, оскільки ч. 3 ст. 6 ЦК України щодо диспозитивності норм цивільного права поширюється на ГК України, від припису ч. 4 ст. 265 ГК можна відступати. Тобто при визначенні умов договору поставки не обов’язково керуватися Міжнародними правилами щодо тлумачення термінів «Інкотермс». Останні можуть застосовуватися на розсуд сторін.

Форма договору поставки

Господарське законодавство не встановлює спеціальних вимог щодо форми договору поставки. Це значить, що договір поставки підлягає укладенню у простій письмовій формі, відповідно до вимог ст. 181 ГК України.

За договором поставки продавець зобов’язаний:

передати покупцеві зазначений у договорі поставки товар з дотриманням вимог про його кількість, якість, асортимент, комплектність, тару та упаковку тощо;

засвідчити якість товарів, що постачаються, належним товаросупровідним документом, який за загальним правилом надсилається разом з товаром;

розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, - протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця про відмову від прийняття ним товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору;

за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу;

на вимогу покупця доукомплектувати некомплектні вироби у двадцятиденний строк після одержання вимоги або замінити їх комплектними виробами у той же строк, якщо сторонами не погоджено інший строк.

Продавець має право:

вимагати від покупця прийняття поставленого з дотриманням умов договору товару;

вимагати сплати покупцем обумовленої грошової суми за поставлений товар.

Покупець має право:

вимагати передачі йому зазначеного у договорі товару;

відмовитись від прийняття і оплати товарів у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), а якщо товари уже оплачені – вимагати повернення сплаченої суми;

вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника, якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику;

відмовитися від прийняття й оплати поставлених товарів, якщо вони відповідають стандартам або технічним умовам, але виявляться більш низького сорту, ніж було зумовлено, або прийняти їх з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту;

реалізувати товари на місці або повернути їх виробникові, якщо після отримання повідомлення покупця про відмову від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору, виробник не розпорядиться товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, — протягом 24 годин;

відмовитися від товару, якщо продавець недоукомплектує його або не замінить його на комплектний товар у двадцятиденний строк після одержання відповідної вимоги, якщо сторонами не було погоджено інший строк виконання такої вимоги;

повідомивши продавця, відмовитися від прийняття товару, поставка якого прострочена, якщо інше не встановлено у договорі.

Покупець зобов’язаний:

прийняти та оплатити поставлений продавцем відповідно до умов договору товар;

у разі отримання більшої кількості товару, ніж це передбачено договором поставки, повідомити про це продавця;

у разі згоди прийняти більшу кількість товару оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

У разі поставки товарів неналежної якості чи некомплектних товарів покупець має право стягнути з продавця штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних товарів). Якщо продавець порушив встановлені договором строки поставки товару, покупець має право стягнути з нього пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів – додатково стягнути з постачальника штраф у розмірі семи відсотків від вказаної вартості. При цьому сторони при укладенні договору поставки можуть за бажанням встановити у договорі інший розмір штрафу за поставку некомплектних товарів або товарів неналежної якості, а також за прострочення виконання. Крім того, вони можуть встановлювати не передбачені законом штрафні та господарсько-оперативні санкції за порушення графіків поставок.

Стягнення з продавця штрафів у разі невиконання або неналежного виконання ним договірного зобов’язання та застосування до нього господарсько-оперативних санкцій, встановлених договором та/або законом, не позбавляє покупця права вимагати від продавця відшкодування завданих йому збитків. Більше того, покупець також має право вимагати виконання продавцем його договірного зобов’язання в натурі.