Тема 20. Особливості господарських договорів про надання послуг

20.1. Правове забезпечення укладання та виконання договору перевезення. Поняття, загальна характеристика, істотні умови, сторони за договором, їх права та обов’язки

Правове регулювання відносин перевезення вантажів і пасажирів залежить від виду транспорту, яким здійснюється таке перевезення. Так, згідно зі ст. 2 Закону України від 10 листопада 1994 р. №232/94-ВР «Про транспорт» відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, регулюються вказаним Законом, кодексами (статутами) окремих видів транспорту, іншими актами законодавства України.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про транспорт» перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами. З огляду на це перевезення поділяються на: а) залізничні; б) внутрішніми водними шляхами (річкові); в) морські; г) повітряні; д) автомобільні.

Загальні положення про перевезення містяться у главі З2 Господар-ського кодексу та у главі 64 Цивільного кодексу. Але, враховуючи специфіку цього інституту та наявність різних видів транспорту, правові особливості його функціонування закріплено у спеціальному транспортному законодавстві. Порядок перевезення пасажирів і вантажів залізничним транспортом регулюється Законом України від 4 липня 1996 р. №273/96-ВР «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. №457, Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затвердженим Міністерством транспорту України від 28 липня 1998 р. №297, а також спеціальними правилами перевезення вантажів. Річкові (внутрішні) перевезення врегульовано Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801, а морські – Кодексом торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. №176/95-ВР та іншими нормативними актами (наприклад, Умовами і правилами здійснення внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів і вантажів морським і річковим транспортом та контроль за їх дотриманням, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 5 серпня 1994 р. №424).

Діяльність користувачів повітряного простору України, в тому числі в галузі повітряних перевезень, регулюється Повітряним кодексом України від 4 травня 1993 р. №3167-ХІІ; застосовуються також Правила міжнародних повітряних перевезень пасажирів, багажу і вантажів, затверджені наказом Міністра цивільної авіації СРСР від 3 січня 1986 р. №1/VI. Основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти автомобільним транспортом визначаються Законом України від 5 квітня 2001 р. №2344-III «Про автомобільний транспорт», Статутом автомобільного транспорту Української РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 р. №401, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. №363 та іншими нормативними актами.

Згідно зі ст. 908 Цивільного кодексу за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов’язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу – також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а в разі здавання багажу – також за його провезення.

Характеристика договору перевезення:

1. Предметом цього договору є перевезення вантажу, пасажирів, їх багажу та пошти.

Найбільш загальне визначення вантажу міститься в п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, за яким вантажем вважаються всі предмети з моменту прийняття їх для перевезень до здачі одержувачу вантажу. Згідно з п. 6 Статуту залізниць України вантажем вважаються матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі. При цьому пошта та запаси, призначенні для споживання під час перевезення, до вантажу не належать (п.3.7 Правил супроводження в контрольованих зонах авіапідприємств матеріальних цінностей і пасажирів, затвердженими наказом Державного департаменту авіаційного транспорту України від 11 червня 1996 р. №168/397).

Згідно з п. 2 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. №176, пасажиром є фізична особа, яка користується транспортним засобом, але не причетна до керування ним. Пункт 1.8 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України містить більш розгорнуту характеристику пасажира – це фізична особа, яка користується залізничним транспортом на підставі особистого проїзного документа або є членом організованої групи осіб, яка їде на підставі придбаного групового проїзного документа. Ці особи вважаються пасажирами з моменту придбання квитка на поїзд до моменту завершення поїздки. Пасажирами також вважаються особи, що здійснюють поїздку за посвідченням, якщо це передбачено законодавством України.

Багажем згідно з п. 3.5 Правил супроводження в контрольованих зонах авіапідприємств матеріальних цінностей і пасажирів вважаються особисті речі пасажирів або екіпажу, які перевозять на борту повітряного судна за угодою з експлуатантом.

Поштою є кореспонденція та інші предмети, що відправляються поштовою адміністрацією та призначені для неї (п. 3.15 Правил супроводження в контрольованих зонах авіапідприємств матеріальних цінностей і пасажирів).

2. Сторонами договору перевезення вантажів є відправник і перевізник вантажу. Крім того, у відносинах перевезення вантажу бере участь і його одержувач. Щоправда, останній не є стороною договору перевезення. Проте одержувач вантажу, як правило, перебуває у договірних відносинах із відправником (за договорами постачання, купівлі-продажу, комісії тощо) і вже внаслідок цих договорів має прийняти доставлений йому перевізником вантаж.

Сторонами договору перевезення пасажирів та їх багажу є перевізник і пасажир (група пасажирів).

3. Перевізник зобов’язується вчасно доставити ввірений йому відправником вантаж або перевезти пасажира до пункту призначення. Необхідною умовою цього є своєчасне пред’явлення вантажовідправни-ками вантажів до перевезення у розмірах, передбачених договором на перевезення вантажів або прийнятим до виконання разовим замовленням. Перевізник, у свою чергу, зобов’язаний забезпечувати своєчасну подачу рухомого складу у справному стані, придатному для перевезення визначеного виду вантажу, який відповідає санітарним вимогам; подача рухомого складу, непридатного для перевезення передбаченого договором вантажу, прирівнюється до неподачі транспортних засобів. Упакування, пакетування вантажу, тара мають відповідати вимогам нормативних документів.

При автотранспортних перевезеннях вантажів вантажовідправники мають подати перевізникові на вантажі товарного характеру, що подаються до перевезення, товарно-транспортні накладні, а на вантажі нетоварного характеру, щодо яких не ведеться складський облік товарно-матеріальних цінностей, але які обліковуються шляхом замірювання, зважування, геодезичного заміру, – акти замірювання (зважування). При залізничному перевезенні вантажів відправниками станції навантаження подається заповнена накладна (комплект перевізних документів). Відправник зобов’язаний на вимогу залізниці пред’явити стандарт або технічні умови, сертифікат на відвантажувану продукцію (якщо вона підлягає сертифікації), а також на її тару. Перевезення пасажирів здійснюється перевізником за квитками, форма яких затверджується Міністерством транспорту та зв’язку України.

У пункті призначення перевізник видає одержувачу, зазначеному в документах, вантаж. Порядок його приймання, перевірки його стану, ваги та інших чинників встановлюється відповідними транспортними кодексами та статутами.

4. Відправник (пасажир) зобов’язаний оплатити послуги з перевезення. Відповідні розрахунки формуються за згодою сторін, за винятком випадків встановлення державою регульованих тарифів. Так, наказом Міністерства транспорту України від 15 листопада 1999 р. №551 було затверджено Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, а від 31 жовтня 1995 р. №392 – Збірник тарифі на роботи та послуги, що надаються вантажовласникам морськими портами України.

5. Законодавством встановлена чітка система майнових санкцій за невиконання або неналежне виконання договору перевезення. Перевізники, вантажовідправники, вантажоодержувачі й пасажири несуть матеріальну відповідальність за порушення зобов’язань, що випливають з перевезень вантажів, пасажирів і багажу. При цьому обсяги такої відповідальності зміні за угодою сторін не підлягають.

Згідно зі ст. 50 Закону «Про автомобільний транспорт» істотними умовами договору перевезення вантажу є: найменування та місцезнаход-ження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Замовник за договором про перевезення має право отримати компенсацію згідно із законодавством за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату або несвоєчасність доставки.

Замовник за договором про перевезення вантажу зобов'язаний:

забезпечити своєчасне та повне оформлення документів на перевезення вантажу;

утримувати власні під’їзні шляхи до вантажних пунктів, вантажні майданчики, рампи тощо у стані, що відповідає вимогам законодавства з питань охорони праці, техніки безпеки та безпеки руху;

здійснювати вантажні операції, закріплення, накриття, пакування та пломбування вантажу, зняття кріплень і покриттів та очищення автомобільного транспортного засобу від залишків вантажу;

забезпечувати вимоги законодавства з питань охорони праці й техніки безпеки при вантажних операціях.

Перевізник має право:

відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо замовником не підготовлено вантаж чи необхідні документи або внесені без попереднього узгодження з ним зміни до реквізитів цих документів;

відмовитися від перевезення вантажу, якщо замовник подає до перевезень вантаж, не обумовлений договором про перевезення, пакування вантажу не відповідає встановленим законодавством вимогам, ушкоджена тара або нечітким є відтиск пломби тощо;

одержувати відшкодування від замовника, якщо автомобільний транспортний засіб був пошкоджений під час вантажних робіт або під час перевезення вантажу з вини замовника.

Перевізник зобов’язаний:

при укладанні договору про перевезення вантажу передбачати для персоналу перевізника встановлені законодавством умови праці та відпочинку;

забезпечити виконання умов договору про перевезення вантажу в межах, визначених законодавством та цим договором;

забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) у пункті призначення;

відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.