18.2. Договір контрактації сільськогосподарської продукції

Правове регулювання договору контрактації сільськогосподарської продукції здійснюється §2 глави 30 ГК України, статтями 655 – 697, 712 та 713 ЦК України у тій частині, у якій вони не суперечать спеціальним нормам господарського законодавства про контрактації сільськогосподарської продукції, Законом України «Про державну підтримку сільського господарства Україн» від 24.06.2004 р., Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затверджена Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. №П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затверджена Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. у тій частині, в якій вони не суперечать чинному законодавству України, а також іншими підзаконними нормативно-правовими актами.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції – це договір, за яким виробник сільськогосподарської продукції зобов’язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, в кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов’язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

Договір контрактації опосередковує перехід права власності на сільськогосподарську продукцію. Цей договір є консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами в належній формі та встановленому законом порядку згоди з усіх його істотних умов; оплатним, оскільки майновому наданню виробника сільсько-господарської продукції відповідає зустрічне надання майнового характеру контрактанта; двостороннім, тому що обидві його сторони (виробник сільськогосподарської продукції і контрактант) наділені взаємовідповідальними суб’єктивними правами та обов’язками.

Предметом договору контрактації може бути виключно сільськогосподарська продукція. Це може бути продукція рослинництва, тваринництва тощо. При чому аналіз легальної дефініції договору контрактації показує, що на момент укладення договору сільськогосподарська продукція ще не існує. Тобто за договором контрактації виробник має спочатку виготовити таку продукцію, а вже потім передати її контрактанту. Цим договір контрактації істотно відрізняється від договору поставки. Якщо один суб'єкт передає іншому сільськогосподарську продукцію, яку він сам не виготовляє, то це вже буде не договір контрактації, а договір поставки сільськогосподарської продукції.

Сторонами договору контрактації є виробник сільсько-господарської продукції та контрактант. У якості виробника сільськогосподарської продукції у договорі контрактації може виступати суб'єкт господарювання, який займається виробництвом сільсько-господарської продукції. У більшості випадків – це суб'єкти підприємницької діяльності, в тому числі фізичні особи-підприємці. Взагалі ж до розряду виробників сільськогосподарської продукції відносяться агрофірми, сільськогосподарські підприємства та кооперативи, дослідно-виробничі господарства сільськогосподарських навчальних закладів тощо.

Під контрактантом як стороною договору контрактації розуміють заготівельне (закупівельне) або переробне підприємство чи організацію. Тобто контрактантом у договорі контрактації не може бути фізична особа-підприємець, оскільки в ч. 2 ст. 272 ГК України йдеться виключно про юридичну особу (підприємство або організацію), яка здійснює заготівлю, закупівлю або переробку сільськогосподарської продукції. Мета придбання продукції контрактантом – переробка та подальший продаж. Тобто контрактант купує продукцію не для власного споживання.

У якості контрактанта також можуть виступати органи державної влади у разі закупівлі сільськогосподарської продукції на основі державного замовлення.

Зміст договору контрактації

Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 272 ГК України до розряду істотних умов договору контрактації слід віднести:

асортимент сільськогосподарської продукції, тобто співвідношення такої продукції за групами та видами залежно від певних характеристик сортів рослин, видів тварин тощо. При чому при зазначені асортименту мають вказуватися номери державних стандартів відповідних видів та груп продуктів сільськогосподарського виробництва;

якість продукції – визначається шляхом зазначення відповідних державних стандартів та технічних умов її виробництва, а також шляхом зазначення гранично допустимого вмісту в продукції шкідливих речовин. Сторони можуть, але не зобов’язані, встановити підвищені, порівняно з державними стандартами, вимоги до якості продукції;

кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника. Остання може визначатися як у відповідних одиницях вимірювання (ваги, об’єму тощо), так і в грошовому еквіваленті;

ціна за одиницю продукції, а також загальна сума договору. За загальним правилом ціни на сільськогосподарську продукцію є вільними. Проте це не виключає можливості встановлення КМУ граничних нижніх або верхніх рівнів цін на певні види сільськогосподарської продукції з метою забезпечення продовольчої безпеки чи захисту національного сільськогосподарського товаровиробника;

порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції. Сторони мають розробити та погодити календарний графік здавання-приймання продукції. При цьому слід зважати на те, що строки здавання продукції багато в чому визначаються сезонним характером сільськогосподарського виробництва. У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника.

обов’язки контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти й підприємства. Така допомога може бути як фінансовою (наприклад, позика), так і суто організаційного характеру;

взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору. Зокрема, сторони можуть встановити не передбачені законом штрафні та оперативно-господарські санкції за невиконання або неналежне виконання ними договірних зобов’язань за договором контрактації.

У ч. 3 ст. 272 ГК України зазначається, що сторони мають погоджувати й інші умови, зокрема, ті, що передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Проте на сьогодні КМУ такий Типовий договір ще не затвердив.

ГК України не встановлено спеціальних вимог щодо форми договору контрактації. Це значить, що на договір контрактації поширюється дія загальних положень ГК України про форму господарського договору. Тож якщо спеціальними нормами інших актів господарського законодавства не встановлено інше, то договір контрактації підлягає укладенню у простій письмовій формі, у порядку, встановленому ст. 181 ГК України.

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції зобов’язаний:

виробити та надати контрактанту сільськогосподарську продукцію у строки, в кількості, асортименті, що передбачені договором;

не пізніш як за п’ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі;

забезпечити умови для приймання виготовленої продукції та її вибірку (розфасовку, належну тару, маркування, супровідну документацію тощо);

власними силами доставити продукцію контрактанту, якщо це встановлено договором.

Контрактант зобов’язаний:

сприяти виробникові у виробництві сільськогосподарської продукції;

забезпечити виробника необхідними йому тарою та пакуванням для сільськогосподарської продукції, якщо це встановлено договором;

прийняти від виробника всю надану ним продукцію на умовах, передбачених у договорі. При цьому нестандартна продукція, яка швидко псується, придатна для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартна продукція, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, приймається контрактантом за цінами і на умовах, що погоджені сторонами;

оплатити прийняту від виробника сілськогосподарську продукцію за встановленою у договорі контрактації ціною;

забезпечити транспорт та інші умови, необхідні для своєчасного приймання ти вибірки продукції за місцем її виробництва, якщо інше не встановлено договором.

Відповідальність за невиконання та неналежне виконання зобов’язання за договором контрактації передбачається ст. 274 ГК України. Зі смислу цієї статті випливає, що в ній містяться спеціальні санкції. Останні застосовуються виключно у випадках порушення зобов’язання за договором контрактації. Це значить, що до договору контрактації не застосовуються загальні положення ГК та ЦК України про стягнення неустойки, відшкодування збитків тощо.

За порушення зобов’язання за договором контрактації підлягають застосуванню наступні господарські санкції: а) ті, що встановлені на розсуд сторін у договорі (ч. 4 ст. 274 ГК); б) якщо продукція не була своєчасно підготовлена до здавання-приймання і про це не було попереджено контрактанта, виробник має відшкодувати йому збитки, незалежно від відповідальності, встановленої ч. 1 ст. 272 ГК; в) за невиконання зобов’язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції,наданої виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п’яти відсотків від вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, - повну її вартість; г) розмір неустойки за нездачу сільськогосподарської продукції має встановлюватися сторонами в договорі (ч. 1 ст. 272 ГК), якщо він не встановлений законом.