18.4. Договір міни (бартеру)

Відносини з приводу міни (бартеру) регулюються ст. 293 ГК України, §6 Глави 54 ЦК України, Законом України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.1998 р.

Договором міни є договір, за яким кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар (ч. 1 ст. 293 ГК).

Правова характеристика договору міни розкривається у наступних основних рисах, які властиві цьому договору: консенсуальність, двосторонність та оплатність.

Договору міни багато в чому властиві ті ж ознаки, що й договору купівлі-продажу, поставки, контрактації. Тому згідно з ч. 5 ст. 293 ГК до договору міни (бартеру) можуть застосовуватися правила, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і відповідає суті відносин сторін.

Предметом договору міни є товар. При чому поняттям товару в даному випадку охоплюються не тільки речі, але й послуги, результати робіт та майнові права. За договором міни можливі різноманітні комбінації обміну товаром: речі можуть обмінюватися на речі, майно може обмінюватися на результати робіт або послуг, у тому числі з доплатою.

Не може бути предметом договору міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Наразі йдеться лише про загальні вимоги законодавства щодо предмету договору міни. Тобто законодавством можуть бути встановлені й інші особливості здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, пов’язаних з придбанням і використанням окремих видів майна, а також здійснення таких операцій в окремих галузях господарювання.

Сторонами договору міни є продавець та покупець. Специфіка суб’єктного складу цього договору полягає в тому, що кожна з його сторін є продавцем того товару, який вона продає в обмін, і покупцем того товару, який вона отримує взамін. З огляду на це, кожна з сторін договору міни має права та несе обов’язки як продавця, так і покупця. Останні передбачені положеннями господарського та цивільного законодавства про договір купівлі-продажу, поставки, контрактації, енергопостачання.

За загальним правилом договір міни має укладатися у простій письмовій формі. Разом з тим слід враховувати, що вимоги щодо форми договору міни залежить від того, елементи яких договорів він включає в себе. Зокрема, якщо договір міни містить елементи договорів, які мають укладатися у складнішій формі, то у складнішій формі має укладатися й договір міни. Наприклад, якщо договір міни включає в себе елементи договору купівлі-продажу нерухомості (за договором транспортні засоби міняються на нерухомість), то такий договір підлягає укладенню у простій письмовій формі, нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Це пояснюється тим, що такі вимоги щодо форми договору купівлі-продажу нерухомості встановлені законом (ст. 657 ЦК).

Обсяг істотних умов договору міни, як і його форма, теж залежать від того, елементи яких договорів ним охоплюються. Це пов’язано з тим, що по своїй суті договір міни є змішаним договором. У будь-якому разі, незалежно від того, елементи яких договорів включає в себе договір міни, при укладенні такого договору сторони мають погодити його предмет (найменування, кількість, якість, асортимент). Якщо за договором міни один товар обмінюється на інший з доплатою, то сторони мають обов’язково погодити розмір такої доплати.

Відповідальність сторін за невиконання умов договору міни встановлюється договором та положеннями господарського законодавства про договір поставки, контрактації, енергопостачання. Якщо ж таких положень недостатньо для врегулювання відносин між сторонами, то відповідальність за невиконання умов договору міни визначається на підставі положень цивільного законодавства з урахуванням того, елементи яких договорів містяться у ньому.

У ГК поняття бартерного договору та договору міни ототожнюються. Проте на практиці під бартерним договором переважно розуміють договір міни у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Вимоги стосовно порядку укладення та виконання бартерних договорів містить Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.1998 р.

Сторонами бартерного договору можуть бути будь-які суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності.

У бартерному договорі обов’язково зазначається загальна вартість товарів, що імпортуються, та загальна вартість товарів (робіт, послуг), що експортуються за цим договором, з обов’язковим вираженням в іноземній валюті, віднесеній Національним банком України до першої групи Класифікатора іноземних валют. У певних випадках КМУ може заборонити проведення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності з певними товарами (роботами, послугами) з метою збільшення надходжень в Україну валютних коштів, стабілізації грошової національної одиниці та оздоровлення фінансово-банківської системи держави.

Крім того, суттєвою особливістю бартерного договору є те, що імперативними приписами Закону України „Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” встановлено строки, яких мають дотримуватися сторони такого договору при здійсненні бартерних операцій. Допевної міри це обмежує їх у можливості визначення строку самого бартерного договору. Так, згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України „Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення вантажної митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором робіт і послуг -з дати підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

У разі експорту за бартерним договором високоліквідних товарів строки ввезення на митну територію України імпортних товарів не повинні перевищувати 60 календарних днів з дати оформлення вивізної вантажної митної декларації.

За порушення цих строків до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності застосовуються штрафні санкції – стягнення з них пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від вартості неодержаних товарів (робіт, послуг), що імпортуються за бартерним договором.

Особливості господарських договорів про передачу майна у користування

Господарські договори про передачу майна у користування відрізняються від господарських договорів про передачу майна у власність за правовою метою. За такими договорами майно передається суб’єкту господарювання або юридичній особі-негосподарюючому суб’єкту не у власність, а у користування на визначений договором строк. При чому після закінчення встановленого строку майно зазвичай підлягає поверненню власнику або іншому титульному власнику.

У ГК України передбачено такі договори про передачу майна у користування, як договір оренди та договір лізингу.