17.9. Способи забезпечення виконання

господарсько-договірних зобов’язань

Господарсько-договірне зобов’язання, яке виникає на підставі господарського договору як правочину, підлягає обов’язковому виконанню його сторонами. Виконання господарсько-договірного зобов’язання має ґрунтуватися на наступних визначальних засадах:

сторони мають виконувати зобов’язання належним чином (принцип належного виконання). Це значить, що зобов’язання має виконуватися відповідно до вимог закону, інших правових актів, договору, а за їх відсутності – відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Варто підкреслити, що зобов’язання має бути виконане належній особі, у належний спосіб, у належному місці, у належний строк (термін) тощо;

зобов’язання має виконуватися реально (принцип реального виконання). Принцип реального виконання не слід плутати з принципом належного виконання зобов’язання);

при виконанні зобов’язання кожна сторона має враховувати інтереси другої сторони, а також необхідність забезпечення загальногосподарського інтересу;

застосування до сторони господарських санкцій за порушення зобов’язання за загальним правилом не звільняє її від обов’язку виконання зобов’язання в натурі. У цьому положенні можна помітити певний прояв згаданого вище принципу реального виконання зобов’язання;

за загальним правилом одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Забезпечення виконання господарсько-договірних зобов’язань у сфері господарювання в основному здійснюється за допомогою загальноцивілістичних способів забезпечення виконання зобов’язань, передбачених у главі 49 ЦК України: неустойка, порука, гарантія, завдаток, застава та притримання. Як і у сфері цивільних правовідносин, у сфері господарювання дозволено застосовувати й інші способи забезпечення виконання зобов’язань, які не суперечать законодавству.

Разом з тим у сфері господарювання, на відміну від сфери цивільного обігу, з метою забезпечення виконання зобов’язань можуть застосовуватись державні гарантії. Останні застосовуються для забезпечення виконання зобов’язань суб’єктами господарювання, які належать до державного сектору економіки. Наприклад, у ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» від 22.12.1995 р. прямо зазначається, що держава виступає гарантом за зобов’язаннями державних замовників.

Крім того, у ст. 201 ГК України згадуються так звані „загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов’язань. Їх сутність полягає в тому, що у випадках, прямо встановлених законом, комерційні банки, страховики, акціонерні товариства та інші суб'єкти господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, зобов’язані передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави з метою нейтралізації можливих несприятливих наслідків від економічних злочинів. У такий спосіб законодавець вводить такий собі принцип „кругової поруки” у сферу фінансових правовідносин, що є цілком виправданим, особливо з огляду на останні події: фінансові махінації у будівельній компанії „Еліта-центр” (м. Київ), внаслідок яких сотні вкладників залишились без обіцяного житла, „рейдерство” тощо.